§ 15. Українська національно-демократична революція
15.1. Початок революції
23 лютого (8 березня) 1917 р. в Росії розпочалася буржуазно-демократична революція: самодержавство було повалено; влада пере-йшла до Тимчасового уряду; планувалося скликання у найближчому майбутньому Установчих зборів, які мали визначити нову форму державного ладу і прийняти Конституцію; на місцях почали стихійно формуватися нові органи влади – ради робітничих і солдатських депутатів.
В Україні про революцію стало відомо вже 27 лютого – 1 березня. На підтримку революції у містах і селах проходять багатотисячні мітинги і демонстрації, так як і в Росії, в Україні стихійно виникають нові органи влади на місцях – ради робітничих і солдатських депутатів, розгортається легальна діяльність українських політичних партій – УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів, лідерами якої в той час були М. Грушевський, В. Голубович, О. Севрюк, П. Христюк), УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія на чолі з В. Винниченком, С. Петлюрою, М. Поршем), УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів на чолі з Д. Дорошенком, С. Єфремовим, О. Лотоцьким), УДХП (Українська демократично-хліборобська партія, лідерами якої були С. і В. Шемети, В. Липинський), УНП (Українська народна партія на чолі з М. Міхновським).
Крім українських національних партій, в Україні в цей час активізується діяльність загальноросійських партій: кадетів, есерів, більшовиків, меншовиків. Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями колишньої імперії, в т.ч. і над Україною. З перших же днів революції відбувається консолідація національних сил, результатом якої стало утворення єдиного загальноукраїнського громадсько-політичного центру – Центральної Ради. З ініціативою її утворення виступили одночасно українські самостійники (УНП) і тупівці: 3(16) березня 1917 р. самостійники проголосили створення Української Центральної Ради (УЦР) як органу тимчасового державного правління незалежної України; в той же день ТУПівці створюють власний національний центр – Центральну Раду.
4(17) березня 1917 р., прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об’єднаного органу – УЦР. До УЦР увійшли представники всіх українських національних партій – УСДРП, УПСР, УНП та ін. Очолив Центральну Раду М. Грушевський. Метою діяльності ЦР стало досягнення територіально-національної автономії України в складі Росії. На місцях створювалися губернські, повітові і міські національні ради, які займалися просвітницькою діяльністю. 6-8(19-21) квітня 1917 р. в Києві було проведено Всеукраїнський національний конгрес представників всіх українських національних партій, громадських організацій та об’єднань. На ньому було розширено до 118 чоловік склад ЦР за рахунок обрання нових членів, надано ЦР статусу загальнонаціонального представницького органу, головою ЦР було обрано М. Грушевського, його заступниками – В. Винниченка і С. Єфремова.
В умовах розгортання революції в Україні розпочинається формування українських військових частин. Перша українізована військова частина – полк ім. Богдана Хмельницького – була створена в тилу в середині квітня 1917 р., коли йшла чергова мобілізація на фронт. Його організацією займався військовий клуб ім. П. Полуботка, який очолював самостійник М. Міхновський.
Щоб перехопити ініціативу у самостійників, лідери Центральної Ради М. Грушевський і В. Винниченко погодилися на скликання 5-8 (18-21) травня 1917 р. з’їзду представників усіх військових організацій, товариств, військових частин українського складу із фронту і тилу, який увійшов в історію як І Всеукраїнський військовий з’їзд. З’їзд закликав до “негайної українізації в армії”; створив Генеральний український військовий комітет, який був включений до УЦР. Комітет очолив С. Петлюра. Водночас із українізацією армії розгорнулася українізація флоту: у квітні 1917 р. майже на всіх кораблях Чорноморського флоту утворилися свої українські корабельні ради. В сільській місцевості з метою забезпечення порядку розпочинається формування загонів самооборони – “вільного козацтва”. У жовтні 1917 р. проходить загальний з’їзд Вільного козацтва України, де почесним його отаманом було обрано Павла Петровича Скоропадського.