9.3. Запорозька Січ в кінці хvii-XVIII ст.

Після смерті Б. Хмельницького, який мав повний контроль над Запорозькою Січчю, вона отримала певну самостійність і проводила власну політику, яка полягала у збереженні прав і вольностей. Інколи ця політика приводила до деструктивних дій по відношенню до гетьманів і не сприяла консолідації сил у боротьбі за українську державність (наприклад, самовільні дії І. Сірка і його напад на татар, що зашкодило союзові П. Дорошенка з татарами і зміцненню влади по обидва боки Дніпра). Піс-ля поділу українських земель між Річчю Посполитою і Московським царством, за Андрусівським перемир’ям 1667 р., Запорожжя було під спільним управлінням обох держав, а фактично зберегло самостійність. Бахчисарайський мир з Туреччиною 1681 р. і “Вічний мир” 1686 р. з Польщею закріпив землі козацтва за російською державою, що значно обмежило свободу і політичну самостійність запорожців. Також цьому сприяла стабілізація гетьманської влади за І. Самойловича та І. Мазепи.

Після переходу гетьмана І. Мазепи у 1708 р. та частини запорожців на чолі з кошовим К. Гордієнком на бік шведів російський царизм вирішив скористатись цим для ліквідації Січі, яка залишалася осередком козацтва. У 1709 р. Січ була зруйнована, а козаки змушені втікати до турецьких володінь. Частина їх на чолі з Якимом Богушем у 1711 р. створила Січ в урочищі Олешки (зараз це територія міста Цюрюпинськ Херсонської області). Їм не дозволялось будувати укріплення і мати артилерію. Вони платили податки, змушені ходити в походи на українські землі, будували перекопську укріплену лінію і, що особливо принизливо, повинні були утримувати татарських мурз з їх двором, якщо вони прибували з інспекцією в Олешки. У цей період К. Гордієнко неодноразово обирався кошовим Січі і це не давало змоги повернутися козакам у володіння Росії, хоча вони неодноразово піднімали це питання перед російським урядом. Так, після обрання 1714 р. кошовим Івана Малашевича, звернення до російської сторони не було задоволене. Татарський хан забороняв торгувати козакам і обмежував риболовлю і полювання.

Лише у 1734 р. російський уряд, виходячи з необхідності захисту південних рубежів держави і колонізації південноукраїнських земель, дозволив козакам повернутися у володіння імперії і заснувати Нову Січ. Її було збудовано для 38 куренів і російської залоги. З відновленням гетьманства у 1750 р., гетьман К. Розумовський взяв під контроль Запорозьку Січ, що певною мірою послабило її автономію.

З приходом до влади Катерини ІІ Запорозька Січ остаточно перестала вписуватись у політику царизму щодо уніфікації управління в імперії. Серед істориків немає єдиної думки щодо причин ліквідації царизмом Запорозької Січі. Очевидно, що ці причини лежать як у політичній, так і у соціально-економічній площині. Безперечно, що Січ з її вольницею і республіканським устроєм різко контрастувала з феодальним у своїй основі абсолютизмом Росії. Прагнення експансії на південноукраїнські землі було викликане до життя і намаганнями збільшити сферу геополітичних впливів. З військової точки зору Січ виконувала роль форпосту боротьби з татарами і турками, але із посиленням військової могутності Російської імперії потреба у козацьких формуваннях зменшувалась, а не відпала зовсім, – адже завоювання Кримського ханства Російською імперією відбулось лише у 1783 р., через 8 років після ліквідації Січі. Але більше значення очевидно мали соціальні причини – відсутність соціальної замкнутості на Запорожжі, втечі кріпаків на Низ. У економічному плані Січ контрастувала з поміщицьким землеволодінням Гетьманщини, а ще більше Росії. Відрізнявся також сам тип господарювання – козацькі господарства-зимівники можна назвати фермерськими. До того ж царизм намагався за рахунок земель Запорожжя збільшити поміщицькі володіння та русифікувати край шляхом заселення кріпаків з Росії. Все це унеможливлювало подальше існування Запорозької Січі.