7.2. Основні події національно-визвольної війни. Формування козацької державності. Українсько-московський договір

Безпосереднім приводом до повстання стала відмова короля Владислава IV від запропонованого походу на татар і турків, до чого його примусили польські магнати та знищення підготовленого козаками флоту. Мав Б. Хмельницький і особистий привід – свавілля дрібного шляхтича Д. Чаплинського, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницьких Суботів та до смерті забив його малолітнього сина Остапа і захопив дружину. Звертання до уряду і особисто короля нічого не дали і в серпні – вересні 1647 р. на таємних нарадах приймається рішення про повстання. У листопаді, коли коронний хорунжий А. Конєцпольський мав виступити проти татар, Б. Хмельницький був ув’язнений і, звільнившись, утік на Запорозьку Січ. Козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон, а в лютому обрали Б. Хмельницького гетьманом.

З перших кроків новообраний гетьман і керівник повстання не тільки залучив на свій бік реєстровців, закликав через посланців жителів “волості” до боротьби, а й намагався забезпечити тил – укласти військово-політичний союз з Кримським ханством. Помітивши цю загрозу, уряд Польщі доклав зусиль, щоб придушити повстання у самому зародку. Але вміле керівництво повсталими дало змогу Б. Хмельницькому протягом короткого часу у 1648 р. тричі отримати блискучі перемоги. Перша битва (29 квітня – 16 травня) під Жовтими Водами принесла перемогу в урочищі Княжі Байраки. Друга битва для недопущення об’єднання С. Потоцького з військами І. Вишневецького під Корсунем (26 травня) завершилась блискучою перемогою і полоном 2 польських гетьманів та захопленням польської артилерії. Тоді вимоги гетьмана до уряду змінилися з автономії на створення удільної держави по Умань і Білу Церкву. Але військово-політична ситуація перешкодила наполяганню на цих вимогах.

До кінця літа 1648 р. практично все Лівобережжя було визволене повсталими. Дещо складніше проходила боротьба на Правобережжі, але і тут було захоплено значні території. У формуванні власних органів влади простежується дві тенденції – народна (демократично-охлократична) і гетьманська (монархічна). Особливо це стосується посилення боротьби селянства (невипадково деякі автори вважають, що повстання переросло у селянську війну, яка тривала до червня 1652 р.). Усвідомивши неможливість переговорів з урядом на цьому етапі, Б. Хмельницький готується до вирішальної битви. Уміло розпорядившись власними силами (близько 100-110 тис.) і скориставшись неузгодженістю дій поляків, гетьман 21-22 вересня 1648 р. повністю розгромив урядові війська і захопив обоз. Ці перемоги козаків мали велике військове й психологічне значення. Вони зумовили посилення панічних настроїв у Польщі.

23 грудня 1648 р. В. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально увійшов до Києва. Його зустрічали як Месію, що “визволив свій народ від польського рабства”. Взимку 1648-1649 рр. Б. Хмельницький і його оточення розробили основні принципи української державності. Це: 1) право українців на створення власної держави; 2) національний характер держави; 3) Київська Русь – попередниця козацької держави; 4) збирання всіх етнічних українських земель; 5) автономія території з перспективою її незалежності від польського короля; 6) поєднання національного і соціального визволення.

У травні 1649 р. Річ Посполита розпочала військові дії проти козаків. Напад мали здійснити три армії: на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзівілом. Але литовці, знекровлені перемогою 31 липня під Лоївом, відмовились від походу на Київ, а війська І. Вишневецького були блоковані під Збаражем 100 тис. військом Б. Хмельницького і 30-тис. татар Іслам-Гірея. Королівські війська були змушені оборонятись. Під тиском обставин – зради підкуплених татар (за 200 тис. талерів річних “упоминок” і визнання 40 тис. козацького реєстру) – Хмельницький був змушений піти на укладення 8 (18) серпня 1649 р. Зборівського мирного договору.

Умови Зборівського договору:

• Українську державу — Гетьманщину — польський уряд визнав у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля;

• влада на цій території належала гетьману, резиденція якого розміщувалася в Чигирині;

• західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ (так звана “козацька лінія”), і коронне польське військо не мало доступу на схід від цієї річки;

• збереглися вольності Війська Запорозького;

• кількість реєстрових козаків збільшилася до 40 тис. осіб (на той час військо Б. Хмельницького налічувало до 150 тис.);

• проголошувалася амністія всім учасникам Національно-визвольної війни;

• селяни, які не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися до панів;

• католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах;

• православний київський митрополит мав увійти до польського сенату;

• питання про ліквідацію унії передавалось на розгляд сейму.

Зборівська угода мала велике історичне значення – була створена козацька держава (Карта) під юрисдикцією гетьманської адміністрації. Але війна на цьому не закінчилась. У лютому 1650 р. польські війська вступили на Поділля і захопили містечко Красне. Вирішальною битвою цього періоду війни стала битва під Берестечком (червень 1651 р.). У битві 150-200-ти-сячного польського війська і 100-тисячного козацького вирішальними стали невдале розташування повстанців і зрада 50 тис. татар, які, не витримавши артилерійського обстрілу, покинули битву і полонили Б. Хмельницького. Повсталі програли і втратили, за оцінками, близько 30 тис. осіб. Після цієї поразки було укладено 18 вересня 1651 р. новий договір у Білій Церкві. Він значно зменшував автономію козацької держави.

Умови Білоцерківського договору:

• кількість реєстрового війська зменшилася з 40 тис. до 20 тис. осіб;

• козацька територія обмежилася лише Київським воєводством;

• у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;

• магнатам і шляхті мали повернутися їхні маєтки у Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;

• гетьман зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханством, окрім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;

• на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;

• усю старшину і полковників мав затверджувати король;

• поляки підтвердили права православної церкви;

• проголошувалася амністія всім учасникам повстання.

Значення цього договору полягає в тому, що він все ж зберігав частину автономії гетьманської держави. До того ж Б. Хмельницький зрозумів, що, маючи лише одного ненадійного союзника, не вдасться здобути незалежність і тому розпочав пошук союзників.

У той час Москва зайняла вичікувальну позицію і гетьман проводив переговори з Туреччиною. Наприкінці 1650 р. Оттоманська Порта формально прийняла Військо Запорозьке під свою протекцію. У вересні 1650 р. гетьман направив військо до Молдавії. Молдавський похід закінчився загибеллю у 1653 р. сина Б. Хмельницького Тимоша. Прагнення повернути відібрані Річчю Посполитою території сприяли тому, що російський цар “в ім’я спасіння віри православної” погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Рішення про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні — березні 1654 р. На раді у Переяславі 8 (18) січня 1654 р. було узгоджено принципові засади майбутнього договору. Але подальші переговори ледь не зірвались із-за відмови посольства В. Бутурліна від імені царя присягти і письмово гарантувати збереження прав і вольностей України. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів. У результаті шестиденних переговорів проект документа був зменшений до 11 статей і при цьому значно змінений. 21 березня 1654 року царський уряд затвердив гетьманський документ, який увійшов в історію під назвою “Березневі статті”, або “Статті Богдана Хмельницького”, у такому вигляді:

1. Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести козацьким урядовцям;

2. Установлювалася платня в розмірі:

• військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

• військовим суддям — 300 польських злотих;

• судовим писарям — 100 польських злотих;

• полковим писарям і хорунжим — 50 польських злотих;

• сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

• гетьманському бунчужному — 50 злотих.

3. Козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

4. Установлювалася платня генеральному обозному в розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

5. Були заборонені дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

6. Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

7. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

8. Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

9. Гетьманський уряд просив установити платню:

• полковникам у розмірі 100 єфимків-талерів;

• полковим осавулам — 200 польських злотих;

• військовим осавулам — 300 польських злотих;

• сотникам — 100 польських злотих;

• кожному козакові по 30 польських злотих.

Однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тис. козаків;

10. У випадку татарських нападів на Україну передбачалося організувати проти них спільні походи;

11. Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення.

Серед істориків ще немає єдиної думки щодо оцінки та історико-юридичної суті Переяславсько-Московського договору. Сам текст договору вже через кілька років зник і після цього вже користувались копією. Найчастіше його оцінюють таким чином: 1) “персональна унія” (незалежні держави, що мають власні .уряди, визнають владу одного монарха), що можна підтвердити укладанням кожним гетьманом нового договору – статей; 2) “васальна залежність” України від Росії; 3) “автономія” України у складі Росії; 4) “возз’єднання” українського та російського народів; 5) “військовий союз; 6) форма відокремлення України від Польщі і визнання суверенності козацької держави російським царем. Однак, незважаючи на його оцінку, можна сказати, що договір надовго визначив подальшу долю України. Кожна із сторін бачила в ньому засіб для реалізації власних планів. Укладення Переяславського договору і підписання “Березневих статей” кардинально змінили геополітичну ситуацію у Східній Європі.