6.3. Церковне життя
У зв’язку із значними політичними змінами, що відбулися в др. п. ХVІ – п. п. ХVІІ ст., сталися помітні зрушення в культурній сфері, зокрема в релігійній. Негативно вплинуло на культурну ситуацію падіння Візантійської імперії, що позбавило православну церкву підтримки, переорієнтувало торгівлю, відсутність державності, процеси ополячення і окатоличення, що активізувались після 1569 р., виснажувала і агресія татар.
Помітні зміни проглядаються в політичній культурі – Станіслав Оріховський один з перших заперечив божественне походження держави і влади та наполягав на невтручанні церковної влади у справи світської. Все більшого значення в культурному процесі в цей період набуває така соціальна верства як міщанство. Воно стало базою братств, що були опорою православ’я в цей період. Поширення магдебурзького права привело до розвитку громадянського суспільства в українських землях. Загалом правова культура характеризувалась співжиттям литовської, польської та давньоруської.
Після Люблінської унії ідея об’єднання церков посилилась, оскільки це було в інтересах Ватикану, католицької церкви. К. Острозький, зважаючи на кризовий стан в українському православ’ї, звернувся до Папи Римського з ідеєю об’єднання церков. Зменшення матеріальної підтримки, моральна деградація церковної ієрархії, у зв’язку з втручанням братств і влади у церковні справи – все це стало підґрунтям унії. Посилювала протистояння і календарна реформа Григорія ХІІІ 1582 р. 1590 р. львівський єпископ Гедеон Балабан на з’їзді в Белзі звернувся до Папи Римського з пропозицією про унію. 1595 р. Климент VІІІ схвалив унію, яка мала була бути затверджена собором у Бресті. Відбувся розкол. Уніатський (М. Копистенський, І. Потій, М. Рогоза, Терлецький) собор проголосив унію у 1596 р. Була створена греко-католицька церква.
§ 7. Національно-визвольна війна середини XVII ст. (Карта)
7.1. Причини, характер і рушійні сили національно-визвольної війни. Богдан Хмельницький – будівничий козацької держави
“Ординація Війська Запорозького реєстрового” значно обмежила права козаків: скасовувалась виборність старшин і козацький суд, кількість реєстровців визначалася у 6 тис., “випищики” мали повернутися до своїх власників, керував якими не гетьман, а комісар з польської шляхти, осавули і полковники призначались теж із шляхти, реєстровці мали жити лише в Черкаському, Канівському, Корсунському староствах і на покордонні, залога із реєстровців на Січі повинна була розганяти зібрання козаків на дніпровських островах, оновлене командування реєстровців.
Народна війна під проводом Богдана Хмельницького мала характер національної війни. Народне повстання переросло у визвольну війну. Роль провідника революції виконувало козацтво, навколо якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство. Така масштабна подія мала цілий комплекс причин.
1. Причини економічного характеру: перетворення Польщі на одного з найбільших експортерів хліба в Європі після Тридцятилітньої війни призвело до підвищення товарності господарств польських феодалів і завершення процесу перетворення їх на фільварки. У свою чергу, це мало наслідком зміцнення феодальної земельної власності, обезземелення селян та посилення експлуатації, кріпацтва. Міщанство виконувало повинності і сплачувало податки з “диму”, церковну десятину тощо.
2. Причини соціально-політичного характеру – незадоволення своїм становищем заможного реєстрового козацтва, яке було проміжним станом між шляхтою і селянством. Права нереєстрового козацтва все більше обмежувалися, що суперечило зростанню його авторитету та активності. Відсутність власної держави, масове ополячення української еліти – ознаки можливої національної катастрофи. Утиски православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.
3. Причини психологічного характеру – придушення польською владою інстинктів самозбереження, власності, напівголодне існування, позбавлення свободи, напади татар і репресії поляків. Усе це “революціонізувало” маси.
До комплексу причин, що зробили можливою революцію, можна віднести:
слабкість королівської влади та відцентрові тенденції у Речі Посполитій.
певна втрата контролю над реєстровим козацтвом через неспроможність оплачувати його службу, основною формою оплати козацькому війську стало розширення його вольностей і прав. Виписані з реєстру козаки ставали резервом незадоволення;
селянсько-козацькі повстання сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення;
посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка була зародком української державності.
Етапи Національно-визвольної війни:
І етап (лютий 1648 – серпень 1657 р.) – найбільший підйом національно-визвольної та соціальної боротьби, максимальні успіхи української козацької держави.
II етап (вересень 1657 – червень 1663 р. ) – громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.
ІІІ етап (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання Української держави, що закінчилась невдачею.
Організатором і натхненником повсталих мас був один із найвидатніших козацьких гетьманів Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький (27.ХІІ.1595?-27.VІІ.1657). Місцем його народження вважається хутір Суботів. Походив з дрібної української шляхти. Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії. Добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років був на військовій (реєстровій) службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, Тридцятилітній війні, а в часи повстань 30-х років ХVІІ ст. виступав на боці повсталих. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання. До кінця свого життя Б. Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові.