§ 5. Українські землі під владою речі посполитої (Карта)
5.1. Експансія Польщі на українські землі
Захоплення Польщею українських земель мало не тільки геополітичні та економічні причини, а було підкріплено й ідеологічно – закликами боротьби проти “схизматиків”-православних. У зв’язку з убивством останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава у 1340 р. Казимир ІІІ захопив і пограбував Львів. Але згодом населення галицького князівства змогло відстояти незалежність. “Управителем і старостою” Галичини став боярин Дмитро Дедько, а на Волині – князь Любарт (Дмитро) Гедемінович. Уже в 1349 р. Казимир ІІІ відновив владу над Галичиною. На деякий час у 1370-х рр. Галичина переходила під владу Угорщини, але після Кревської унії вона остаточно була підпорядкована Польщі. Це спричинило частковий перехід українських феодалів у католицизм з метою збереження привілейованого становища.
Стратегічним завданням Польського королівства було поглинення слов’янських земель. Воно виконувалось шляхом заохочення шляхти Великого князівства литовського. Городельська унія передбачала урівняння феодалів-католиків у правах по обидва боки кордону. З 30-х рр. ХVІ ст. до Польщі було приєднано Західне Поділля й утворено три воєводства – Руське, Белзьке та Подільське і поширено на ці землі правову й адміністративну систему Польщі.
Внутрішньополітичні (боротьба за великокнязівський престол) та зовнішні чинники (напади татар, виснажлива боротьба з Московією, рицарями) приводять литовську верхівку до необхідності компромісу з Польщею.
5.2. Люблінська унія та її значення
Прагнення Польщі до унії з Литвою та його підтримка частиною литовських феодалів завершилось важливою для всієї Східної Європи подією – підписанням у Любліні угоди про створення єдиної держави. Ця подія мала причини, які можна поділити на військово-політичні та соціально-економічні.
Військово-політичні:
Лівонська війна Великого князівства Литовського і Московії (1558-1583 рр.), що виснажила матеріальні і людські ресурси Литви та похитнула економічні позиції шляхти;
намагання литовської та білоруської шляхти отримати привілеї, які мали польські феодали;
сподівання частини населення на припинення військових конфліктів між двома державами;
необхідність у захисті від зовнішніх ворогів у обох держав;
прагнення шляхти Литви до більшої політичної ролі в державі і до обмеження всевладдя магнатів;
суперечності у феодальній верхівці Литви.
Соціально-економічні:
бажання польських магнатів, і особливо шляхти, розширити земельні володіння за рахунок слов’янських територій Великого князів-ства Литовського;
переважання егоїстичних вузькостанових інтересів шляхти над загальнонаціональними;
намагання феодалів обох держав збільшити власні прибутки за рахунок експлуатації селян.
Керівництво Польщі тиснуло на верхівку Великого князівства Литовського з метою укладення унії. 10 січня 1569 р. у Любліні почався об’єднавчий сейм, на якому польська сторона запропонувала план повної інкорпорації литовських земель. Проти цього виступили великі литовські і українські магнати (К. Острозький, Б. Корецький, О. Чорто-рийський, К. Вишневецький). Вони вимагали не лише збереження свого панівного політичного становища в майбутній єдиній державі, а й дотримання прав православних. Такі протилежні позиції призвели до зриву переговорів та залишення сейму українськими магнатами.
Після цього польський король юридичними актами приєднав до польських володінь українські землі (Підляшшя, Волинь, Київщина, Брацлавщина). У цих умовах українські магнати пішли на поступки і 1 липня 1569 р. було підписано унію, основними умовами якої були:
утворення єдиної держави – Речі Посполитої (Карта);
спільний король;
єдині грошова одиниця, станово-представницькі органи – сейм, сенат;
надання литовській знаті прав і привілеїв, якими володіла польська шляхта;
право мати землі в усіх частинах Речі Посполитої для шляхти, що спричинило експансію польських феодалів в українські і білоруські землі;
окрема фінансова система, символіка, адміністрація, військова організація Великого князівства Литовського; руська мова залишалась офіційною, Литовський статут – основою законодавства.
Люблінська унія значно вплинула на подальший розвиток народів Речі Посполитої. Позитивним було те, що порівняно з іншими європейськими державами – Францією з громадянськими війнами, Іспанією з інквізицією та іншими – Річ Посполита виглядала більш стабільною. Достатньо демократичний політичний устрій Польщі був кращим виходом із ситуації, що склалась, порівняно з Московією, де набирав сили абсолютизм. Опинившись у складі однієї держави, українці змогли консолідуватись, хоча і без феодальної еліти, що перейшла у своїй більшості на бік Польщі, та зрозуміти і висловити свої національні прагнення.
Але феодальна експлуатація посилилась, національний гніт дуже швидко набув характеру загрози існуванню українського етносу. Релігійна толерантність, що декларувалась у Любліні, дуже швидко переросла в релігійні утиски і протистояння, які визначили характер відносин між двома народами на тривалий час.