6. Культура Середньовіччя

Соціокультурні характеристики людини західноєвропейського Середньовіччя

Християнська духовність відіграла особливу роль у формуванні світовідчуття, основних світоглядних положень людини середньовічної епохи. Відбувається відхід від античних світоглядних засад, античний гармонійний цілісний Космос отримує два полюси існування: Божественний, або духовний; земний, або тілесний. Виключного значення в культурі набувають саме її Божественні, духовні витоки. Світ тепер отримує чітко виражену центральну точку існування – це Бог. Відносно античності, яка не мала яскраво вираженого центру, це стало принципово новою позицією в баченні Всесвіту.

Духовне життя в середньовічній культурі стає предметом особливої уваги та отримує статус виняткової цінності. Ідеалом стає духовна, страждаюча, смиренна людина. Внутрішнє “Я” людини, її ядро знаходяться за межами самої людини  – у сфері духовного. Мета людського життя – осягнути свою подібність з Богом. Це можливо здійснити в процесі вдосконалення власних здібностей та віри.

Як уже зазначалося, другою важливою рисою середньовічного суспільства була жорстка регламентація життя індивіда відповідно до його положення в соціальній ієрархії. Об’єднуючим началом був принцип феодальної ієрархії, поширений на всю світобудову. Всі прошарки суспільства були пов’язані відносинами сюзерена та васала, а нижчі перебували у повній залежності від вищих, тобто феодальної знаті. Середньовічна Європа характеризувалась общинно-корпоративним устроєм: цехи, гільдії, лицарські ордени, церковні та сільські общини.

При феодалізмі індивід по­в’язаний не з общиною-полісом, як це було в античності, а зі своїм ста­ном, соціальний статус якого визначає практично всі сторони лю­дської життєдіяльності. Ідея об’єднання, корпоратизації невідступно переслідувала середньовічну думку, головною задачею було не залиши­ти індивіда віч-на-віч з собою.

Відповідно домінуючою формою соціального контролю всередині станів було почуття сорому. Людина тут ще далека від вільного самовизначення у своїх вчинках, її поведінка мотиву­ється насамперед нормами конвенціональної моралі Але в період пізнього Середньовіччя відбувається індивідуалізація в моральній поведінці людини. Якщо раніше після формальної процедури відпущення гріхів священиком людина вва­жала себе примиреною з церквою, Богом, суспільством, то тепер же во­на починає вимагати від себе внутрішнього каяття, повинна сама його прагнути, відчуваючи свою провину перед самою собою, що свідчить про утвердження її реальної свободи. Це можна вважати своєрід­ним підсумком, епілогом усього розвитку середньовічної культу­ри і одночасно - прологом до культури Відродження.

Мистецтво європейського Середньовіччя

Європейське Середньовіччя створює таке мистецтво, яке принципово відрізняється від античного не лише своїм змістом, але й відчуттям і розумінням форми, що не має чітких меж, тобто є “відкритою”. Руйнується розуміння краси як порядку та пропорційності, і стверджується краса як божественне начало. Мистецтво розглядається як Біблія для неписьменних

Символ фактично став тим феноменом, який забезпечив зв’язок між матеріальним і духовним полюсами культури. Середньовіччя вбачає в кожному матеріальному предметі відображення чогось, що відповідає йому у сфері більш високого, духовного У художній культурі сформовано канон, який визначає рамки змісту, художньої форми та цілі творчості.

Оскільки серед найважливіших форм середньовічної симво­ліки займала символіка чисел, музика, яка була заснована на нау­ці чисел, вважалась одним з найбільш досконалих мистецтв.

Глибоко символічний і середньовічний живопис, який, заперечуючи самостійність видимого світу, постійно нагадує про примарність людського, земного споглядання. У живописі майже протягом усього Середньовіччя відсутній портрет. Середньовічний художник, перш за все, виражає свої почуття 

Ще одну якість середньовічної художньої свідомості можна визначити як укоріненість у ній образу страждаючої і ображеної людини

Одним із важливих видів мистецтва, у якому проявився символізм Середньовіччя, стала архітектура. Саме в архітектурі найповніше виражені два основних художніх стилі цього періоду: романський та готичний.

У цілому доба Середньовіччя стала новим кроком у культурному і художньому розвитку людства, наповнила новими досягненнями світову культурну скарбницю.