5. Античний тип культури

Загальні риси античної культури

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор’ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. До н.е. До сер. V ст. Н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів – міст-держав – на початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в V столітті нашої ери.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов’язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська „цівітас” епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Громадянська община об’єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

• Ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

• Ідея верховної влади народу;

• Орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

• На відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Суспільна свідомість античного соціуму носила в основному раціональний характер. Світ сприймався як реальний, хоча визнавалось надприродне, і це мало суттєвий вплив на різні сторони життя.

Особливості релігійних вірувань давніх греків та римлян

При характеристиці античної культури необхідно проаналізувати релігійні уявлення давніх греків і римлян. Для релігії Давньої Греції характерним є політеїзм, з розвиненою міфологією та олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його в готовому ви­гляді під час боротьби з титанами. Релігія стародавніх греків почалася з міфології і знайшла свій кращий вираз в міфології. Своє класичне завершення олімпійська релігія отримує в кінці VI- початку V століття до н.е.

Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі віч­ний і не потребує творця.

Олімпійський пантеон очолює отець всіх богів і людей Зевс. Окрім Зевса, до олімпійського пантеону належать: Гера - головна з богинь, дружина Зевса, покровителька заміжніх жінок і дітей, родинного життя, подружньої вірності; Посейдон - володар моря і покровитель мореплавства; Афіна - богиня мудрості, покровителька наук та мистецтва; Артеміда – богиня полювання, покровителька тварин та породіль; Аполлон - покровитель мистецтва та наук; Асклепій - бог-цілитель; Пан - бог пастухів; Афродіта - богиня кохання та краси; Арес - бог війни; Гефест - бог земного вогню і ковальського ремесла; Гестія - богиня сімейного вогнища; Гермес - бог торгівлі; Діонісій - бог виноградарства та виноробства.; Феміда - богиня правосуддя; Немезіда - покарання; Ніка - богиня перемоги.

Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям. Одночасно розвивається ідея людини як богоборця, що готовий сперечатися з богами, викликати їх на змагання тощо.

Давньогрецька релігійна свідомість пронизана ідеєю порядку, міри і гармонії, і в той же час в нього вторгалося протилежне начало, що було втілене в образах богів Аполлона і Діоніса. Найтяжчі гріхи перед лицем богів – перевищення людиною рамок міри.

В античній міфології досить виразно розроблена ідея людини. Люди од самого початку вважались повністю включеними у космічний організм. Людина наділялась безсмертною душею, тіло для якої було лише тимчасовим місцезнаходженням. Майже не розвинена ідея загробного воздаяння Життя людини од самого початку визначається долею, котру символізують три мойри Основний обов’язок людини – бути справедливим і виконувати ритуал.

Релігійні вірування давніх римлян

Один із найдавніших пластів релігійних вірувань та обрядів римлян - сімейно-родова релігія. Римляни вірили в душі чи тіні померлих - мани, які вважались покровителями сім’ї та роду, в пенатів - домашніх духів-оберегів, в ларів - духів-покровителів Сімейно-родовий культ був пов’язаний у римлян з архаїчним вшануванням вогню, який отримав загальнодержавну форму.

Вже здавна римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.

Особлива заслуга у створенні початкової староримської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілію, який, одержавши владу, вирішив у місті, започаткованому силою зброї, встановити порядки, які спирались би на право і закони. А авторитет права та законів мав існувати на основі страху перед богами

Для римлян було дуже важливим старанне дотримання всіх обрядових норм, узаконених формул.

До числа найдавніших пластів римської релігії належали також землеробські та скотарські обряди і вірування.

В період Римської республіки продовжувалась еллінізація римської релігії.

До початку II ст. До н.е., остаточно склався культ 12 головних римских богів

Основною формою культу була мантика - система ворожби. Найбільш поширеними способами мантики були: ауспіції, гаруспіції,

В період Римської імперії починається обожнення імператорської влади. Обоготворення імператорів, спочатку посмертне, а потім і за життя, почалось з Юлія Цезаря, який, ще домагаючись влади, підкреслював свою при­четність до безсмертних богів. Йому першому був влаштований „апофеоз” - офіційні божественні почесті після смерті.

Також в імператорському Римі підсилюється вплив східних культів, що обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого нужденні не могли одержати від численних римських богів - в традиційній римській релігії уявлення про потойбічний світ були невиразними.

Серед східних культів з’явилась і нова релігія, якій належало велике майбутнє. Це було християнство, що зародилося в першій половині І ст. Н.е. В Палестині як одна із сект іудейської релігії.