57. Правовий статус іноземців.

Іноземцем визначається особа, що проживає на території держави, не маючи її громадянства, але має громадянство іншої держави.

Іноземцями також визначаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Правовий статус іноземців регулюються законодавством країни. Разом із тим іноземці зберігають зв’язок із державою, громадянами якої вони є. Отже, юридичний статус іноземців мають подвійний характер.

Щодо іноземців за традицією застосовується один з трьох видів режимів:

1) національний – зрівняння іноземців у більшості прав з громадянами держави, де вони перебувають (повного зрівняння на практиці не буває);

2) режим найбільшого сприяння – надання громадянам держави з якою укладено договір прав не менших, ніж громадянам будь-якої третьої держави (клаузула про найбільше сприяння зустрічається здебільшого в торгових угодах);

3) спеціальний режим – встановлення для іноземців особливих пільг або обмежень. Як правило, це робиться шляхом перелічення відповідних прав і обов’язків.

В жодній державі не існує якийсь один вид режиму для іноземців. Завжди різні його види зустрічаються в сполученні в одній сфері – національний режим, в іншій галузі – спеціальний і т. п.

У міжнародно-правовій доктрині і практиці вироблено поняття “мінімальний міжнародний стандарт поводження з іноземцями”. Це принципи і норми, які головним чином включені до Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають (1985).

Держави, як носії суверенітету самостійно регулюють питання в’їзду, тимчасового перебування і виїзду іноземців. У сучасних умовах, практично в усіх державах, існує дозвільний порядок в’їзду і виїзду як власних громадян, так і іноземців.

Із в’їздом на територію держави іноземець підпадає під її юрисдикцію і зобов’язаний виконувати її закони. Для контролю за діяльністю іноземців держави встановлюють певну систему їх реєстрації. Зокрема, їм видаються посвідки на постійне або тимчасове проживання

Притулок(Право притулку) – це надання державою можливості в’їзду на її територію і перебування там особам, які на батьківщині переслідуються за політичну, наукову, та релігійну діяльність.

Індивіди, яким надано право притулку прирівнюється до іноземців, якщо вони зберігають своє громадянство або апатридів, якщо вони його втрачають. Проте держава, яка надала політичний притулок таким особам, зобов’язана оберігати, не видавати і не висилати їх.

Види притулку: 1) територіальний – притулок, який надається на території держави; 2) дипломатичний – притулок, який надається в дипломатичному представництві або в консульській установі, чи на іноземному військову кораблі;

Інститут політичного притулку в міжнародному публічному праві є здебільшого звичаєво-правовим.

56. Поняття, порядок набуття, зміни і втрати громадянства.

Громадянство – це стійкий правовий зв’язок між фізичною особою та державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Законодавство більшості країн світу передбачає два порядки набуття громадянства – загальний та винятковий.

Способами набуття громадянства у загальному порядку є:

· філіація (набуття громадянства за народженням). У законодавстві держав традиційно використовуються два підходи: або право крові, або право ґрунту.

· натуралізація – це індивідуальний прийом у громадянство за клопотанням зацікавленої особи. Натуралізація може бути лише добровільною, примусова натуралізація суперечить нормам міжнародного права. Як правило, натуралізація здійснюється з урахуванням передбачених внутрішнім законодавством умов Умови добровільної натуралізації:

а) добровільність акту особи, яка прохає про надання громадянства;

б) тривале проживання на території країни (5; 7; 10років);

в) володіння державною мовою; в обсязі достатньому для спілкування;

г) наявність законних джерел існування;

д) визнання і виконання конституції країни та її законодавства.

Спрощений порядок натуралізації держави встановлюють для окремих категорій осіб – для усиновлених, осіб, що взяли шлюб з громадянами держави тощо.

· пожалування громадянства. Здійснюється за ініціативою органів державної влади та за згоди самої особи, як правило, за особливі заслуги перед державою або виходячи з політичних чи інших інтересів держави.

Винятковий порядок набуття громадянства, як правило пов’язаний з територіальними змінами, масовим переселенням людей та з іншими подібними подіями. Винятковими способами набуття громадянства є:

· оптація, тобто добровільний вибір громадянства при територіальних змінах, коли особа, за своїм розсудом, може зберегти або змінити своє громадянство.

· трансферт – автоматичний перехід населення території, що змінює свою державну приналежність, у громадянство держави, якій вона передається.

· реінтеграція – поновлення громадянства, яке має характер спрощеної натуралізації. Існують три форми втрати громадянства: 1) автоматична втрата громадянства; 2) вихід з громадянства;3) позбавлення громадянства.

Автоматична втрата громадянства настає в тому випадку, коли законодавство даної країни передбачує так звану свобода експатрації – це добровільне або примусове висилення за межі Батьківщини, яке звичайно тягне за собою втрату громадянства (наприклад: якщо будь-яка особа, що має американське громадянство, натуралізувалась за кордоном, вона автоматично втрачає американське громадянство).

Вихід з громадянства – це втрата громадянства на підставі ухвали компетентних органів держави, яка виноситься за клопотанням особи. Така форма характерна і для України. Позбавлення громадянства містить елемент карання. На відміну від виходу воно здійснюється за ініціативою державних органів за дії, що шкодять інтересам даної держави: 1) у випадку натуралізації шляхом надання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 2) на підставі спеціального акту стосовно конкретної особи або осіб певної категорії.

Подвійне громадянство (біпатрид) – це правовий стан індивіда, який має одночасно громадянство двох або більше країн. Подвійне громадянство виникає:

1) при народженні дитини в країні, де діє принцип “права грунту” від батьків, які мають громадянство держави, де діє принцип “права крові” (Бразилія, Польща);

2) внаслідок шлюбу жінки з іноземцем, якщо законодавство країни чоловіка автоматично надає їй своє громадянство (Україна - США);

3) при натуралізації, якщо законодавство крааїни, громадянами якої був індивід не передбачає позбавлення громадянства у випадку натуралізації його в іншій державі. Стан подвійного громадянства створює незручності як для особи , що має громадянство декількох країн, так і для держав. Громадянин може вимагати надання громадянських прав у повному обсязі в обох державах свого громадянства, а держава у свою чергу може вимагати від цього громадянина виконання ним громадянських обов’язків у кожній державі. Особи без громадянства (апатриди) – це правовий стан, який характеризується відсутністю у особи громадянства будь-якої держави.

59. Правовий статус осіб без громадянства і осіб з подвійним громадянством. Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадянство) — перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав.

Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території держави, що застосовує принцип «права Грунту», від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип оправа крові», отримує з моменту народження подвійне громадянство. Подвійне громадянство виникає також у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавлює жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем. Натуралізація — прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи — також може породити ситуацію подвійного громадянства. Можливі й інші ситуації, що породжують подвійне громадянство, зокрема, на основі міжнародного договору.В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не признається. Особа, що має подвійне громадянство, знаходячись на території однієї з держав, у громадянстві якої вона перебуває, як правило, не може посилатися на свої зобов'язання стосовно іншої держави. Кожна держава, у громадянстві якої перебуває біпатрид, має право вважати його своїм громадянином і вимагати від нього виконання відповідних обов'язків. Безгромадянство (апатризм) — це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-не-будь держави.

Стан безгромадянства може виникнути з різних причин, наприклад при: а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла добровільно або втратила громадянство своєї держави і не набула громадянства в іншій державі; б) виході з громадянства з метою отримання громадянства іншої держави, що дається через п'ять-десять років; в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого не надає жінці автоматично громадянства чоловіка, а сама жінка має громадянство країни, законодавство якої керується принципом «дружина слідує громадянству чоловіка» ; г) у результаті народження від батьків, які втратили громадянство; д) позбавленні громадянства і т.д. Слід мати на увазі, що особи без громадянства (апатриди) цілком підпорядковуються законодавству тієї держави, на території якої вони проживають. Ситуації подвійного громадянства або безгромадянства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відповідних осіб, але і тому, що вони породжують конфліктні ситуації і спори між державами.