47. Спеціалізовані установи оон.

У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егіду ООН і у взаємозв'язок із нею поставлені різноманітні міжнародні установи, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжнародними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН. В даний час існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГATE. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи:

1) у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз ефект зв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з - промислового розвитку (ЮНІДО);2) у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). Міжнародний валютний фонд (МВФ). МВФ був заснований у 1944 році, але почав функціонувати тільки в 1946 році. Членами МВФ є біля 180 держав, у тому числі Україна. У задачі МВФ входить: координація валютно-кредитної політики держав-членів, надання їм кредитів для врегулювання балансів і підтримки валютних курсів; пільгове кредитування найменш розвинених держав.Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).МБРР був заснований у 1944 році, почав свою роботу в 1946 році. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. На сьогоднішній день членами МБРР є більше 170 держав, у тому числі Україна.Задачами МБРР є надання кредитів урядам, головним чином, держав, що розвиваються, або приватним організаціям під контролем уряду.

49. Дипломатичні представництва: порядок призначення, склад та функції.

Дипломатичне представництво як інститут дипломатичного права - постійний орган зовнішніх зносин держави (посольство або місія), що знаходиться на території іншої держави. Дипломатичне представництво виступає від імені заснував його держави по всіх політичних та інших питань, які виникають у взаєминах держав.

Дипломатичне представництво - родове поняття, оскільки фактично міжнародна практика знає два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Посольства - це представництва першого, вищого класу. Місії є представництва другого класу. Главою посольства є посол, місії - посланник або повірений у справах.

Весь склад співробітників дипломатичного представництва ділиться на три групи:

1) дипломатичний персонал;

2) адміністративно-технічний персонал;

3) обслуговуючий персонал.

Дипломатичний персонал - це особи, які мають дипломатичні ранги. Члени дипломатичного персоналу представництва, як правило, повинні бути громадянами акредитуючої держави. У деяких випадках громадяни держави перебування або третьої держави можуть бути призначені на дипломатичну посаду, але тільки за умови згоди приймаючої держави.

До адміністративно-технічного персоналу належать економісти, бухгалтери, завідувачі канцеляріями, діловоди, друкарки, перекладачі та ін співробітники, які виконують адміністративну або технічну роботу.

Обслуговуючий персонал складається із шоферів, ліфтерів, двірників, садівників, кур'єрів та ін осіб, які виконують обов'язки з обслуговування дипломатичного представництва.

У МП існує поняття «дипломатичний корпус», воно використовується як у вузькому, так і в широкому значенні.

У вузькому значенні це поняття означає сукупність глав дипломатичних представництв, акредитованих в державі перебування. У широкому сенсі під дипломатичним корпусом розуміються всі співробітники дипломатичного представництва, що мають дипломатичні ранги, і члени їх сімей.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961. визначає функції дипломатичних представництв з точки зору МП. До них відносяться:

1) представництво акредитуючої держави в державі перебування;

2) захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються МП;

3) ведення переговорів з урядом держави перебування;

4) з'ясування всіма законними засобами умов та подій у державі перебування та повідомленні про них урядові акредитуючої держави;

5) заохочення дружніх відносин між акредитує, і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.

Крім того, дипломатичні представництва можуть виконувати консульські функції. Для цієї мети в них створюються консульські відділи.

Перша і основна функція дипломатичного представництва - представляти акредитуючу держава в державі перебування. Всі інші функції дипломатичного представництва знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії з цією основною функцією.

За положенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961. акредитуюча держава повинна направити приймаючій державі запит про його згоду на призначення особи, зазначеного в запиті, на посаду глави дипломатичного представництва (запит агремана).

Перед виїздом до нового місця служби глава дипломатичного представництва отримує вірчу грамоту, підписану главою держави і адресовану главі держави, що приймає. Текст цього документа свідчить про те, що її власнику належить «вірити» як офіційній особі, що представляє свою державу у всіх зносинах із державою перебування.

Глава дипломатичного представництва виконує покладені на нього міжнародним і національним правом обов'язки до припинення своїх офіційних функцій.