38. Застереження до договорів.

У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження. Заява застереження — це одностороння заява у будь-якому формулюванні, яка зроблена письмово державою при підписанні чи ратифікації, за допомогою якої ця держава бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору у застосуванні до неї. Заява застереження недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження заборонено самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору.

Для заяви застереження згода інших учасників договору не вимагається. Але Віденська конвенція встановила, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заявлення вони не висловили проти нього заперечень. Держава, яка заявила застереження, визнає договір не у цілісності, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі. Держава, яка не погоджується із застереженням, має право заявити заперечення проти нього, і заперечення є також суверенним правом, як і право на застереження. Віденська конвенція не виключає можливості дії договору між державою, що заявила застереження, і тією, котра заявила проти нього заперечення, якщо держава, яка заперечує, визначено не заявить про протилежний намір. Отже, за наявності такого наміру договір між цими двома учасниками не буде діяти; між державою, котра заявила застереження, і тими учасниками, які не протестували проти нього, договір є чинним, за винятком тих положень, що викликали застереження, а між всіма іншими пін діє у повному обсязі. Учасник договору, який заявив застереження, може його зняти, що також є його суверенним правом.

40. Поняття і джерела права міжнародних організацій.

Право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий статус і обсяг правочинностей.

Інститут міжнародних міждержавних організацій своїми головними невід'ємними інституційними елементами має: - договірну основу;- постійний характер діяльності;- внутрішньоорганізаційний механізм.

Міжнародні організації наділені міжнародною правосуб’єктністю, здатністю вступати у зносини з іншими суб’єктами міжнародного права, укладати міжнародні договори. Відносини міжнародних організацій з державами-членами регулюються відповідними засновницькими документами (статутами), а також прийнятими організацією постановами, рішеннями, резолюціями.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

Розрізняють:

А) внутрішнє право міжнародн. організацій

Б) зовнішнє право МО

Термін «внутрішнє право МО» вживається для позначення норм, які створюються у кожній організації з метою регламентації відносин всередині самої організації. Ці джерела визначають функції та компетенції органів самої організації. До них на належать:

- регламенти органів, - фінансові правила, - правила для персоналу.

Термін «зовнішнє право МО» позначає арсенал правових засобів за допомогою яких організація забезпечує:

- свій правовий статус взагалі,

- статус в умовах її місця перебування,

- її зв’язки з державами, - зв’язок з іншими МО

Основними нормативно правовими актами є:

1. установчі документи МО (статути)

2. міжнародно-правові акти, що визначають режим перебування МО і її співробітників у країні перебування:

а) Конвенція про привілеї і імунітети Об’єднаних націй

б) Конвенція про привілеї і імунітети спеціалізованих установ ООН

3) універсальні міжнародно-правові акти