19. Принцип незастосування сили і погрози силою.

Демократизація міжнародних відносин із неминучістю призводить до обмеження застосування сили або погрози силою. Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй. Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй». У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються: - заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;

- заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;

- надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;

- організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;

- організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.

Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.

Статут ООН передбачає (глава VII «Дії у відношенні погрози миру, порушень миру й актів агресії») лише два випадки правомірного застосування збройної сили: із метою самооборони і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії.

21. Поняття і форми реалізації норм міжнародного права.

Реалізація — це втілення норм міжнародного права поведінці, діяльності держав та інших суб'єктів, це практичне здійснення нормативних розпорядженні. У цих офіційних документах ООН, у різних виданнях поширився термін «імплементація».

Можна виокремити такі форми реалізації:

1)Дотримання. У такій формі реалізуються норми-заборони. Суб'єкти утримуються від скоєння дій, заборонених нормами міжнародного права. Наприклад, при дотриманні договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 т. одні держави (ядерні) не передають кому б то не було ядерну зброю й інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю, інші (неядерні) держави не виготовляють і не купують ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. У цих ситуаціях пасивність суб'єктів свідчять тому, що законодавчі норми права реалізуються.

2)Виконання. Ця форма передбачає активну діяльність суб'єктів по здійсненню норм. Виконання характерно для норм, які передбачають конкретні обов'язки, пов'язані з певними діями. У такому вигляді сформульовані, наприклад, норми Пактів про права людини 1966 р. Стаття 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тощо.

3)Використання. У цьому випадку мається на увазі здійснення наданих можливостей, що містяться в нормах міжнародного права. Рішення про використання нормативних положень приймаються суб'єктами самостійно. У цій формі реалізуються так звані уповноважуючі норми. На відміну від перших двох випадків тут немає жорсткого припису конкретної поведінки (дії або утримання від нього).