Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
страхування.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
72.59 Кб
Скачать

9. Юридичні основи страхових відносин

В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування". Цей Декрет спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємствьта громадян. Страховиками визнаються юр ос, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко-вою відповідальністю, у відповідності з Законом України "Про господарські товариства", Займатись страховою діяльністю можуть юр ос, які у встановленому порядку одержали ліцензію. Загальна частина коштів іноземних юр ос та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страху-вальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб.

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахо-ваній або іншій третій особіВиплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страху-ванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

10. Поняття та види ризиків

Поняття ризику пов’язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв’язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття.

Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об’єктивного визначення.

Показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовірність появи непевної події, а й імовірність настання негативного результату.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

а) імовірність математична;

б) імовірність статистична;

в) імовірність експертна.

Математичнаймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цього типу розрахунку ймовірності обмежене, оскільки ситуації, описувані зазначеною математичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична ймовірність — це відносна частота появи випадкової події певного виду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірності ґрунтується на законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатній об’єктивності обчислених значень імовірності застосовується найчастіше, передусім у економічній сфері.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання ґрунтується на об’єктивних фактах, знаннях і суб’єктивних відчуттях експертів щодо реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується в економіці.

Отже, визначити ризик та його ступінь у ситуації непевності можна лише одним із методів обчислення ймовірності появи негативних наслідків непевних подій. Якщо такий метод застосувати не вдається, то результат лишається непевним.

Звідси випливає такий висновок: ризик — це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства.

Зауважимо, що поряд із суто науковим визначенням ризику існують інтуїтивні, побутові його тлумачення, коли він асоціюється з небезпекою:

  • ризик як «дамоклів меч»;

  • ризик як удар долі;

  • ризик як виклик власним силам;

  • ризик як гра;

  • ризик як ранній індикатор небезпеки.

11. Загальна характеристика становлення і розвитку страхового ринку України Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах.

Розвиток страхового ринку України, на нашу думку, можна умовно поділити на кілька етапів. Перший етап (1991—1995роки) — це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку.

Другий етап (1996—2002роки). Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв'язків кептивних страховиків і структур, які їх створили. Третій етап (2002рік і дотепер) — це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З'явився новий регулятор - створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України "Про страхування" встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя. Практичним завданням цього етапу є зміцнення системи контролю ДКРРФП та фінансового стану наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки.