6. Поновлення на роботі працівника, який раніше викону­вав цю роботу (п. 6 ст. 40 кЗпП)

Звільнення з цієї підстави допускається, коли органами, що розглядають трудові спори, поновлюється на роботі працівник, якого було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу.

Поновлення на попередній роботі може мати місце як за рішен­ням суду, так і з ініціативи самого власника, який на вимогу Державного департаменту нагляду за дотриманням законодав­ства про працю або з інших причин (наприклад, отримання на­лежної юридичної консультації) може самостійно прийняти рішення про поновлення працівника.

Слід врахувати, що в Україні діє низка законів, які передбача­ють право окремих категорій працівників повернутися на попе­редню роботу (посаду), якщо і підприємство, і така посада реаль­но існують (підприємство не ліквідовано, посаду не скорочено).

Згідно зі ст. 6 Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про поря­док відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 1. — Ст. 1) гро­мадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним за­судженням або усуненням з посади у зв'язку з незаконним при­тягненням до кримінальної відповідальності, повинен бути понов­лений на попередній роботі (посаді), а у разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що пере­шкоджають поновленню на роботі (посаді)) йому повинна бути надана державною службою зайнятості інша відповідна робота. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного тер­міну від дня звернення, якщо воно надійшло протягом 3 місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Закон України "Про статус народного депутата України" (у ре­дакції Закону від 22 березня 2001 р. № 2328) у ст. 20 "Гарантії трудових прав народного депутата України" встановлює право народного депутата повернутися на попередню роботу (посаду), а в разі неможливості надати її він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України (п. 4 ст. 20). З працівником, котрого в порядку заміщення взято на посаду, яку займав народний депутат, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається при поверненні на­родного депутата на роботу, але не пізніше як через три місяці після припинення повноважень народного депутата (п. 7 ст. 20).

Трудовий договір

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ (у редакції Закону від 18 лютого 1999 р. № 437, зі змінами і доповненнями) встановлено збережен­ня права громадянина, який проходить альтернативну службу, на попередню роботу (посаду), яку він виконував (займав) до направлення на службу, а в разі її відсутності — на іншу рівно­цінну роботу (посаду) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Щоправда, не встановлено строку, протягом якого громадянин після закінчен­ня служби може претендувати на таку роботу.

У такий же спосіб закріплено право працівника, звільненого з роботи у зв'язку з обранням його до складу виборних профспілко­вих органів, після закінчення терміну його повноважень повер­нутися на попередню роботу (посаду). Конкретного строку звер­нення за реалізацією такого права не встановлено (ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Вважаємо, що в тих випадках, коли закон прямо встановлює право працівника повернутися на попередню роботу (посаду) та ще й передбачає максимальний строк для звернення з такою вимогою до роботодавця, — є всі підстави надати працівникові саме ту посаду (роботу), яку він попередньо займав. Якщо ця посада зайнята, її має бути звільнено, а працівника, котрий зай­має цю посаду, звільнено за п. 6 ст. 40 КЗпП. У тих же випад­ках, коли закон у цілому встановлює право працівника повер­нутись на попередню роботу або підприємство, і не встановлює конкретного механізму реалізації цього права (зокрема шляхом визначення певного періоду), — підстав звільняти працівника, котрий тепер займає цю посаду, немає.

Звільнення за п. 6 ст. 40 КЗпП застосовується у випадках, коли неможливо перевести працівника за його згодою на іншу робо­ту, або коли працівник відмовився від такого переведення. Зго­ди профспілкової організації для звільнення не вимагається.