Тема 12 моделі фінансового управління
12.1. Поняття фінансового управління, його методи та завдання.
12.2. Фінансова модель підприємств.
12.3. Математичне моделювання в управлінні фінансовою діяльністю підприємства.
12.4. Моделювання фінансових стратегій на мікроекономічному рівні.
12.5. Стратегія управління фінансовою стійкістю.
12.6. Удосконалення фінансового управління.
12. Поняття фінансового управління, його методи та завдання.
Поняття “фінансове управління” поєднує в собі два поняття – управління та фінанси.
Управління відповідає на запитання: “навіщо і як впливати на об’єкт?”. Отже, це поняття можна трактувати як:
процес впливу з певною метою та за допомогою відповідних методів;
як систему суб’єктів, що управляють, об’єктів, якими управляють, та управлінських дій.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.
Фінанси є багатогранною та складною економічною категорією, яка має свої умови виникнення та характерні ознаки, тісно пов’язана з іншими розподільчими категоріями та налічує декілька підходів і концепцій у розумінні сутності. Як важлива галузь економічної науки фінанси розвиваються в рамках певних концепцій та теоретичних підходів і нерозривно пов’язані з розвитком економічної теорії.
В найбільш загальному плані фінанси як економічна категорія представляють собою сукупність розподільчих відносин з приводу створення та використання доходу і фондів фінансових ресурсів, які обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального процесу та опосередковуються рухом грошових потоків між суб’єктами цих відносин з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.
Поєднуючи категорії “фінанси” та “управління” можна визначити, що фінансове управління – це свідоме спрямування фінансових процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності.
Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.
Суб’єктом фінансового управління є господарський та фінансовий апарати системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.
У практичному плані фінансове управління – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.
Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об’єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері товарно-грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються на підприємстві.
Об’єкти фінансового управління
Ефективне фінансове управління, дозволяє забезпечити постійний ріст власного капіталу підприємства, істотно підвищувати його конкурентну позицію на товарному і фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток в стратегічній перспективі.
Виходячи із розуміння поняття фінансового управління можна визначити його основні завдання на підприємстві. А саме:
1) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до задач розвитку підприємства;
2) забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів в розрізі основних напрямів діяльності підприємства;
3) оптимізація фінансового потоку;
4) забезпечення прибуткової діяльності підприємства при прийнятному рівні фінансового ризику;
5) оптимізація структури капіталу підприємства;
6) розробка й реалізація кредитної та інвестиційної політики;
7) інформаційне забезпечення шляхом складання й аналізу фінансової звітності підприємства;
8) моделювання фінансових процесів на підприємстві.
Фінансове управління здійснюється за допомогою спеціальних методів.
Методами фінансового управління є:
фінансове прогнозування;
фінансове планування;
фінансове регулювання,
фінансове стимулювання;
фінансовий контроль.
Фінансове прогнозування – це передбачення імовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5–10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямків їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому апарату підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики. Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:асоціація і аналогія; побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси; кореляційно-регресівний аналіз;
метод безпосередньої експертної оцінки.
Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
ресурси;
економічна та фінансова ситуація суб’єкта господарювання;
фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів.
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом в залежності від ступеня їх вагомості. Другий етап полягає у виділенні впливових факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів. Третій етап – вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів. На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), планується стратегія дій та складається фінансовий план розвитку підприємства.
Фінансове планування – це діяльність по збалансуванню і забезпечення пропорційності фінансових ресурсів. При цьому “збалансування” означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. А “пропорційність” – раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку та дивідендних виплат.
Фінансове планування діяльності підприємств реалізується у складанні планів. План – включає в себе систему дій, спрямовану на досягнення певних цілей. Головним інструментом фінансового планування суб’єкта господарювання є складання кошторису, а в нових господарських умовах використовується й система бюджетування. Бюджет на рівні підприємства – це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов’язані з їх виконанням. Окрім того, в останні роки на підприємствах почав з’являтися інтерес і здійснюватись перші кроки до стратегічного планування на перспективу.
Найважливішою передумовою ефективності функціонування будь-якого економічного інструменту, у тому числі й фінансового планування, є розробка науково обґрунтованих принципів та їх впровадження і використання у практичній діяльності. До основних принципів фінансового планування можна віднести принципи:
Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють плани:
стратегічні (декілька років);
тактичні (квартал-рік);
оперативні (до одного місяця).
Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні – у відповідності до поставлених задач; стратегічні – у відповідності до поставленої мети.
Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку.
Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.
Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв’язку між різними видами планів (бюджетів) з тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану.
Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві.
Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування – це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та нерелевантної інформації, ефективної організації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.
Під фінансовим регулюванням розуміють діяльність, що організується державою та підприємством, по використанню всіх аспектів фінансових відносин з метою коригування параметрів відтворення.
Фінансове регулювання – це діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів в економіці (державі, галузі, підприємства) через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів. Підприємство підпадає під вплив трьох підсистем фінансового регулювання:
підсистеми державного регулювання;
підсистеми саморегулювання;
підсистеми ринкового регулювання.
Необхідно пам’ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об’єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту та виручки підприємства, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення та рівня дивідендної політики, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія (поточна й довгострокова).
Фінансове стимулювання – це вплив на спонукальні дії суб’єктів фінансових відносин за допомогою важелів фінансового механізму та встановлення залежності винагороди від результатів праці. На рівні підприємства застосовуються такі спонукальні дії, як надбавки до заробітної плати, винагороди, присвоєння відповідного рівня кваліфікації, штрафи, відшкодування тощо.
Фінансовий контроль зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв’язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб’єкти, підконтрольні об’єкти та контрольні дії.
Отже, фінансове управління є складним процесом впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів фінансових відносин, здійснюється за допомогою відповідних методів та у визначених цілях.
Процес управління фінансової діяльності підприємства базується на механізмі стратегічного фінансового управління, що представляє собою систему основних елементів, регулюючих процес розробки і реалізації управлінських рішень в області перспективної фінансової діяльності.
До структури механізму стратегічного фінансового управління входять наступні елементи:
нормативно-правове регулювання фінансової діяльності. Прийняття законів і інших нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність підприємства, є одним з напрямків реалізації внутрішньої фінансової політики держави. Законодавчі і нормативні основи цієї політики регулюють загальну фінансову діяльність підприємства в різних формах. Засновницькі документи розпорядження керівного складу правила та накази реалізують фінансову політику підприємства.
ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємства. Ринковий механізм формується перш за все в сфері фінансового ринку в розрізі окремих його видів і сегментів. Попит і пропозиція на фінансовому ринку формує рівень цін (процентна ставка) і котирування по окремим фінансовим інструментам.
внутрішній механізм регулювання фінансової діяльності підприємства. Внутрішній механізм регулювання фінансової діяльності формується в рамках самого підприємства, відповідно регламентуючи ті чи інші оперативні управлінські рішення з питань його фінансової діяльності. Основні аспекти фінансової діяльності регулюються вимогами статуту підприємства. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог щодо окремих аспектів фінансової діяльності.
Ефективний механізм стратегічного фінансового управління дозволяє в повному обсязі реалізувати поставлені перед ним цілі і задачі, сприяє результативному здійснені функцій фінансового управління підприємством.
Наука про фінансове управління вміщує різноманітні теорії, розробки, альтернативи, гіпотези, засоби застосування економічних та фінансових моделей для досягнення максимального прибутку або загальної вартості капіталу чи прийнятної ціни підприємства.
Світова практика дає багато прикладів використання різноманітних фінансових моделей таких як:
фінансова модель амортизації активів;
фінансова модель дисконту часу;
фінансова модель вартості капіталу;
фінансова модель визначення граничної ефективності проектів;
фінансова модель оцінки капітальних активів (МОКА);
фінансовий ліверидж (модель оптимізації структури капіталу);
фінансові моделі оцінки ризику та його диверсифікації;
фінансова модель депозитного мультиплікатора;
фінансові моделі обслуговування боргу;
фінансова модель оптимізації податкового навантаження;
організація платіжного обігу та фінансових потоків ;
моделі фінансового аналізу на підприємстві;
створення комп’ютерної системи управління з фінансових питань тощо.