Розділ 2. Бісероплетіння як вид декративно-ужиткового мистецтва

1. Історія виникнення бісероплетіння

На території нашої країни вироби із скла і бісер були відомі у народів, які населяли її ще у VI- V ст. до н.е. Вже потім оформляли вишиванням бісером одяг та взуття, предмети жіночого туалету скіфи і сармати, а на початку нашої ери - давні слов'яни. За часи Київської Русі IX-XII ст. жінки та діти носили прикраси у вигляді скляних бус і браслетів різних форм і кольорів. Починаючи з XV ст. для виготовлення церковного одягу та приладдя, предметів для царського двору рукодільниці почали широко використовувати венеціанський бісер, поєднуючи його з дорогоцінними каменями і російськими перлинами, які добували більш ніж в двохстах водоймищах Російської держави. З російських перлів низались жіночі прикраси для дворянства і заможних селянок Російської Півночі, а, починаючи з XVIII ст. бісер, імпортований з Венеції та Богемії (Північна Чехія), почали використовувати в домашніх рукоділлях та для оздоблення народного вбрання. [1, 10]

Великого розквіту виготовлення бісерних прикрас досягло в кінці XIX — на початку XX ст. в південно-східній частині Росії, у народів Поволжя, Сибіру, на Далекому Сході, Центральній Азії та Закавказзі, в окремих районах Білорусі, Литви та України.

Виготовляли прикраси, нанизуючи бісер на одну і більше (іноді до 30), вручну і ткали на спеціальному верстаті з нитковою основою. Переплітаючи з нанизаними по-порядку бісеринками, майстерниці створювали яскраві, барвисті візерунки, чергуючи геометричні, стилізовані рослинні або зооморфні орнаменти [25].

Мистецтво нанизування прикрас з дрібних бус та бісеру збереглись у місцевого населення Сибіру, Дальнього Сходу, частинах Центральної Азії та Закавказзя.

На Україні прикраси з бісеру ґердани (від тюркського гардан, герден – шия) та силянки (від українського силити, силяти – низати, нанизувати) найбільш популярні у західних регіонах республіки – Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та в окремих районах Тернопільської і Хмельницької області. На відміну від російських прикрас, які плели з крупного бісеру, українські плели та низали з дуже дрібного як непрозорого, так і прозорого бісеру яскравих кольорів. Орнаменти бісерних прикрас перекликались з візерунками вишиванок та тканих виробів.

Після революції, під час громадянської війни 1917-1922 рр. перестали існувати більшість рукодільних майстерень і шкіл бісерниць, але любов до бісерних прикрас та вміння їх виготовляти в багатьох народів були збережені до сьогодення. У роки війни та післявоєнний період захоплювались вишивкою бісером та стеклярусом суконь, сумочок, гаманців, а в 70-х роках почало відроджуватись низання.

Сьогодні напівзабуте мистецтво виготовлення прикрас з бісеру отримало нове життя. Наслідуючи народні традиції, багато майстрів створюють прикраси нових форм, орнаментів, візерунків, кольорів. Виготовлені ними сучасні прикраси з бісеру та стеклярусу, як і старовинні, чудово поєднуються з одягом, доповнюючи та прикрашаючи його. Це довгі смужки гайтанів і ґерданів, схожі на мереживні сітки комірців, вузькі смуги шийних прикрас, кручені об'ємні шнури, різноманітні ланцюги, ремені, браслети, сережки, бретелі до суконь-сарафанів та багато інших [2, 13].