
- •Тема 6. Криміналістичне зброєзнавство
- •1. Поняття і наукові засади криміналістичного зброєзнавства, криміналістичної балістики; завдання криміналістичного зброєзнавства
- •2. Поняття і стисла характеристика об’єктів криміналістичного зброєзнавства
- •3. Техніко-криміналістичні прийоми, методи, засоби збирання об’єктів криміналістичного зброєзнавства
- •4. Дослідження об’єктів криміналістичного зброєзнавства; питання, які вирішуються; підготовка і оформлення матеріалів для експертиз
- •5. Значення результатів дослідження об’єктів криміналістичного зброєзнавства для розкриття і розслідування злочинів
- •Тема 7. Криміналістичне документознавство
- •1. Поняття криміналістичного документознавства, його видів. Поняття документа. Класифікація документів, види їх підроблення
- •2. Огляд документів і криміналістичні правила поводження з документами – речовими доказами
- •3. Наукові засади криміналістичного почеркознавства і авторознавства
- •Почеркознавча і авторознавча експертизи.
- •Техніко-криміналістична (технічна) експертиза документів
- •Тема 8. Криміналістична габітологія
- •1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів
- •2. Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення
- •3. Джерела інформації про ознаки зовнішності людини, способи її одержання
- •4. Загальна характеристика криміналістичних методів, засобів і прийомів фіксації ознак зовнішнього вигляду людини
- •5. Криміналістична фотопортретна експертиза
- •Тема 9. Криміналістичний облік
- •2. Наукові та правові засади криміналістичного обліку
- •3. Загальна характеристика видів, призначення, реєстраційних документів криміналістичних обліків
- •Розділ III. КримінАлістична тактика тема 10. Загальні положення КриміналістичнОї тактикИ
- •1. Поняття криміналістичної тактики, її структура, завдання та взаємозв’язок із іншими розділами криміналістики
- •2. Тактичний прийом як одне з основних понять криміналістичної тактики, класифікація тактичних прийомів
- •3. Інші основні поняття (категорії) криміналістичної тактики
- •4. Перспективи розвитку криміналістичної тактики
- •Тема 11. Тактика побудови і перевірки версій, планування розслідування
- •1. Поняття, класифікація та значення криміналістичних версій для слідчої, експертної, судової діяльності
- •Основні прийоми побудови і перевірки слідчих версій.
- •Поняття, підстави, принципи, види, прийоми і значення планування розслідування
- •Техніка планування. Форми планів
- •Тема 12. Тактика допиту
- •Поняття, види, завдання допиту, значення показань для розкриття і розслідування злочину
- •Загальні тактичні прийоми допиту на різних його етапах (стадіях).
- •Особливості тактики допиту свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, неповнолітньої особи.
- •Поняття, завдання очної ставки, її тактика.
- •Тема 13. Тактика пред’явлення для впізнання
- •1. Поняття, сутність, види і значення результатів пред’явлення для впізнання в розкритті й розслідуванні злочинів
- •2. Тактичні прийоми підготовчого етапу пред’явлення для впізнання
- •3. Тактичні прийоми робочого етапу пред’явлення для впізнання різних об’єктів
- •Тактичні прийоми на робочому етапі спрямовані на забезпечення додержання процесуального порядку проведення пред’явлення для впізнання, його результативності й доказового значення.
- •4. Заключний етап пред’явлення для впізнання
Тема 8. Криміналістична габітологія
План лекції
1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів.
2. Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення.
3. Джерела інформації про ознаки зовнішності людини, способи її одержання.
4. Загальна характеристика криміналістичних методів, засобів і прийомів фіксації ознак зовнішнього вигляду людини.
5. Криміналістична фотопортретна експертиза.
1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів
Криміналістична габітологія як галузь криміналістичної техніки – це система теоретичних положень про зовнішній вигляд людини, його матеріальні та ідеальні відображення й базовані на них техніко-криміналістичні методи, прийоми, засоби збирання, дослідження та використання даних про ознаки зовнішності з метою розкриття і розслідування злочинів. Терміни габітологія (а в деяких джералах габітоскопія) походять від habitus (лат.) – зовнішній вигляд, зовнішність та вже відомих грецьких logos, skopeo.
Криміналістична габітологія вивчає: 1) структуру і властивості зовнішнього вигляду людини, систему його елементів і ознак, основні передумови його використання в практиці попередження й розкриття злочинів; 2) закономірності відображення зовнішнього вигляду людини в різних відображеннях, систему і характеристики відображень і можливості їх використання в криміналістичній практиці; 3) загальні закономірності збирання і використання даних про зовнішній вигляд людини, систему науково-технічних засобів і методів збирання даних про зовнішній вигляд людини, їх вивчення і використання; 4) науково-технічні засоби і методи вивчення й використання, методику криміналістичної портретної експертизи.
Науково-природничі засади криміналістичної габітології становлять дані антропології, анатомії, фізіології, морфології людини. До них також віднесено положення матеріалістичної діалектики, що становлять методологічні передумови ідентифікації об’єктів матеріального світу; дані окремих криміналістичних учень і теорій, насамперед криміналістичної ідентифікації, криміналістичного вчення про ознаки тощо.
Криміналістична габітологія має важливе значення в боротьбі зі злочинністю. Положення цієї галузі, розроблені методи, засоби використовуються для розшуку живих осіб, передусім злочинців під час розслідування злочину, безвісти зниклих людей, що нерідко стають жертвами злочинів, ідентифікації живих осіб, невпізнаного трупа.
2. Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення
Одним із основних у криміналістичній габітології є поняття зовнішнього вигляду людини, яке трактують як її зовнішні характеристики, що сприймаються зором.
Зовнішній вигляд формується з елементів, якими вважають анатомічні органи та їх частини, прояви певних функцій організму, одяг, речі, які повсякчас перебувають із людиною. Для цих елементів і зовнішнього вигляду загалом притаманні відмінні риси, особливості, що називаються ознаками зовнішнього вигляду (зовнішності) людини.
Елементи зовнішності й відповідні ознаки залежно від походження і зв’язку з особою класифікують за двома групами: 1) власні, тобто елементи і ознаки, які випливають із природи людини і є невід’ємними від її зовнішності; 2) супутні, тобто одяг і речі, якими повсякчас користується людина, їх ознаки.
Власні ознаки зовнішності людини поділяють на підгрупи:
1) загальнофізичні – ознаки статі, віку, расово-етнічного типу, конституційного складу, фізичного стану людини. Деякі автори не розглядають їх окремо, а поєднують із наступною підгрупою (вони передують власне анатомічним ознакам);
2) анатомічні – характеризують зовнішню будову тіла і окремих його частин: фігуру, голову цілком, обличчя цілком та окремі його частини від чола до підборіддя, й наступні частини тіла до ніг включно. Анатомічні ознаки також називають статичними, позаяк вони перебувають та стостерігаються в стані спокою;
3) функціональні – відображають звичні автоматизовані рухи і положення тіла людини і окремих його частин: постава, хода, жести, міміка, голос, мовлення, звички (манера поведінки). Ці ознаки називають також динамічними;
4) супутні (або непрямі) – це предмети одягу, головні убори, взуття, різні носильні речі: портфелі, парасольки, прикраси, значки та ін.
З-поміж наведених ознак виділяють особливі прикмети, тобто такі, що рідко зустрічаються, анатомічні та функціональні аномалії (пальці, які зрослися, сліди віспи, кульгавість тощо), татуювання. Особливі прикмети, що є яскраво вираженими, містяться на відкритих частинах тіла, впадають в очі, називаються помітними або разючими прикметами (родимка, заяча губа, пасмо сивого волосся, значний дефект вимови, надмірне розмахування руками під час ходіння тощо).
Найвагоміше ідентифікаційне значення мають власні ознаки, зокрема анатомічні, зумовлені кістково-хрящовою основою тіла людини (наприклад, будова вушної раковини, спинки носа тощо). Вони є найбільш стійкими. Менш стійкими є анатомічні ознаки, основою яких слугують м’які тканини. Недостатньо стійкими вважають функціональні ознаки, бо їх значно легше змінити. Однак піддати зміненню весь комплекс функціональних ознак неможливо, зважаючи на формування динамічного стереотипу певних рухів (під час ходи, жестикуляції тощо).