МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Володимир Здоровега

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

Навчальний посібник

Львів-2000

ББКЧ 612.1 я 73-1 УДК071.1 (075.8)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю "Журналістика"

(Лист Міністерства за 24 липня № 2/1297)

Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2000. - 180 с.

Пропонована книга - один з перших у пострадянських країнах навчальний посібник, присвячений найважливішій частині теорії і практики журналізму: аналізу природи літературної праці у засобах масової інформації.

Значну увагу приділено сутності журналістської майстерності як найважливішого складника професіоналізму співробітника мас-медіа, головним етапам роботи над твором і написанню тексту.

Висвітлено основні потоки та методику збору інформації. Чільне місце виділено аргументації і полеміці, загальній характеристиці жанрів.

Мета видання - посильно сприяти формуванню професіоналів, журналістів нового бачення світу, оригінального мислення, гострого, чесного слова.

Для студентів інституту та факультетів і відділень журналістики університетів, журналістів-практиків.

Рецензенти: доктор філософських наук, професор Гринів О.І. доктор філологічних наук, професор Шкляр В.І.

4502020000 З ——————— Без оголошень

2000

966-95183-4-2

-•:,? . біііл

© Здоровега В., 2000 © ПАІС, 2000

Пам'яті брата Євгена, який

так рано покинув цей світ,

присвячую

ВСТУП

Мас-медіа будь-якої країни, яка вважається цивілізованою, тримається на трьох китах. Перший з них - економіка, матеріальні підвалини існування системи засобів масової інформації (ЗМІ1); другий - закон, законодавчі основи функціонування газет, журналів, інформаційних агентств, книговидавництв, документального кіно, телебачення, радіомовлення, реклами, їх стосунків із владою, суспільством, бізнесом; третій - професіоналізм журналістів, тобто рівень їх кваліфікації, загальна, політична, фахова культура. Перебуваючи у міцному зв'язку між собою, вони, до того ж, сотнями ниток з'єднані з багатьма іншими факторами, починаючи від історичного досвіду народу, його національної ментальності і закінчуючи рівнем духовної культури, інтелекту, способом мислення суспільства. Навіть теоретично не можна уявити сильної преси при хирлявій, неефективній економіці і високого класу професіоналів при правовій незахищеності журналістів.

Своєрідність стану ЗМІ в Україні зумовлена історично, політичне, економічно. Завоювавши політичну свободу, ЗМІ потрапили у жорстку економічну залежність від хлібодавця, що неважко було передбачити. Нормальному функціонуванню ЗМІ заважає вкрай низька ефективність економіки, унаслідок чого обмежені можливості підтримки мас-медіа з державного бюджету, у важкому стані перебуває журналістсько-інформаційний бізнес.

Конституція України цілком у дусі Загальної Декларації прав людини гарантує свободу думки і слова, вільне вираження переконань і поглядів людини. Верховною Радою України прийнята ціла

1 Крім традиційних понять преса, журналістики, паралельно вживатимемо терміни "засоби масової інформації" ("ЗМІ"), "масова комунікація" ("МК") та "мас-медіа". Найпоширенішим сьогодні у повсякденній практиці і зафіксованим у законодавстві збірним поняттям засоби масової інформації називають пресу, телебачення, радіомовлення, документальне кіно, інформаційні агентства, комп'ютерні засоби масового розповсюдження інформації. Чимала частина авторів для позначення цього ж поняття вживають словосполучення засоби масової комунікації (ЗМК), що видається нам не зовсім правомірним, оскільки вносить певну термінологічну плутанину. Поняттям масова комунікація ми позначаємо Іїнобічнип процес обміну інформацією. Термін мас-ме<)іа, який увійшов під впливом західних фахівців у нашу практику порівняно недавно, означає у буквальному перекладі масовіш по-сереііник. Будучи синонімом до ЗМІ, він. як нам здається, несе елемент нової концепції у тлумаченні сучасної журналістики не просто як засобу інформативного впливу, тиску на аудиторію, а лише посередника у процесі обміну інформацією.

низка законів про ЗМІ, що є помітним кроком у законодавчому забезпеченні діяльності преси, телебачення, радіомовлення. Але, по-перше, законодавча база у цій сфері далека від досконалості, неповна, подекуди суперечлива. Оскільки закони приймались до схвалення Конституції України, вони не завжди збігаються з нею. По-друге. відсутня державна воля втілення законів у життя. Про це говорять усі, починаючи від самих законодавців і службовців до журналістів та представників широкої громадськості. Про недосконалість і малу ефективність законодавчого регулювання інформаційних процесів в Україні чимало дискутується у пресі, з парламентської трибуни, зокрема і у процесі парламентських слухань питання про свободу слова в Україні, що відбулись у квітні 1997 р.'

Окрім вдосконалення законів про ЗМІ, їх неухильного дотримання, необхідне соціальне усвідомлення суспільством і його керівною елітою журналістики як необхідної демократичної противаги офіційній позиції влади. Не за будь-яких умов триматись в опозиції до влади заради самої опозиції, а мати власну позицію, репрезентувати інтелект громади у трактуванні важливих подій і проблем. Офіційні кола, у свою чергу, повинні не відкидати цю позицію, так би мовити, з ходу, а бути зацікавленими в її існуванні. Цей важкий урок демократії ще треба засвоїти всім, особливо тим, хто продовжує бачити у ЗМІ власний рупор, трибуну для пропаганди, а в особі журналіста - послушних васалів, підручних партій і влади. І річ тут саме у відповідній спадщині, у суспільній психології, у нерозумінні суті демократії, механізму демократичного управління суспільством. Ці знання повинні дати політологія як наука і як предмет вивчення у вищій школі різних рівнів. Сьогодні в умовах наближення до інформаційного суспільства для інтелігентної людини знання і розуміння "четвертої влади" таке ж обов'язкове, як знання природи трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової.

Не можна також не погодитися з тими, хто вважає, що у демократичних країнах світу преса пройнята духом держави, що вона об'єднує, зцементовує суспільство і що лише в цих рамках вона плюралістична, вільнодумна і вільна. Законодавство повинно бути спрямоване на те, щоб слово не руйнувало державних устоїв. Ст. 34 Конституції України, гарантуючи право на свободу думки і слова. застерігає, що "здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку".

1 Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи // Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. К.. 1997.

З огляду на історичні причини та особливості свого міжнародного становища, Україна змушена захищати національну гідність, право на рідну мову і культуру. Без протекціонізму, без пріоритетів, зведених у ранг закону, нам не обійтись. Тут потрібна зважена, продумана державна воля, приведення конкретних реалій у відповідність до вимог Конституції.

Економічні і правові основи ЗМІ нерозривно пов'язані із професіоналізмом журналістів, які в них працюють. Зв'язок цей двобічний. Економічний і правовий стан ЗМІ впливає на добір і якість кадрів журналістів, на престиж професії. Але сама якість, глибокий професіоналізм журналістського корпусу, авторитет працівника мас-медіа прямо чи опосередковано впливає на престиж видання, інформаційного чи рекламного агентства і навіть книжкового видавництва. Інакше чому, перебуваючи у приблизно однакових умовах, одні редакції, якщо не процвітають, то хоча б тримаються на плаву, інші -гинуть або ведуть напівголодне, жебрацьке існування.

Але тут одразу виникає питання про характер журналістської професії в сучасних умовах. Необхідно глибоко усвідомити, що професіоналізм журналіста сьогодні суттєво відрізняється від фахових ознак працівника ЗМІ і пропаганди, як тоді прийнято було говорити, радянських, тоталітарних часів. Не в тому плані, що у ті політичне важкі часи не було здібних, навіть талановитих журналістів і публіцистів. Інакше не було б суспільно-політичного зламу, який ми називаємо гласністю, національним, демократичним відродженням і який найактивніше сприяв краху тоталітарної системи, розвалу "імперії зла". А тим, що сама система чітко визначала місце журналіста як підручного партії. Він змушений був працювати на зміцнення цієї системи. Відступ від партійної лінії, залежно від обставин і умов часу, міг коштувати журналістові життя, відбування каторги чи, у ліпшому випадку, позбавлення партквитка і роботи. Не кажемо вже про позбавлення певних матеріальних благ, заборони друкуватись.

Журналіст міг собі дозволити критикувати, іноді навіть гостро, недоліки. У пресі була сатира, популярність сатиричних видань, скажімо, українського "Перця", була величезною. Газетярі навчились обминати цензурні рогатки, вдаючись до езопівської мови. Кращі публіцисти у післясталінські часи досить переконливо писали про неспроможність економіки, засилля бюрократії, окремі випадки беззаконня. Особливо перепадало тим керівникам (навіть високого рівня), коли верховна еліта вирішила, що називається, кинути під ноги ту чи іншу жертву з номенклатури. Але навіть найпереконливіші критичні матеріали про того чи іншого функціонера знімались навіть з полоси "ПравдьІ" за повелінням члена політбюро.

Та головне - нікому не дозволялося сумніватись у правильності марксистсько-ленінського вчення і безпомильності та мудрості партії. Все, що писав чи говорив журналіст, повинно було слугувати зміцненню тогочасної системи. Інакше не могло бути. Поняття порядності, совісті, моральності до уваги не брались. Моральним, за Леніним, вважалось все, що служило будівництву комунізму.

Проте професіоналізм журналіста, виходячи із самої природи ЗМІ - стража суспільної моралі, - органічно включає не тільки фахову компетентність, а й високі людські якості. Дещо перефразовуючи слова відомого американського журналіста і редактора Джозефа Пулітцера, можна сказати, що від підлабузницько-корисливого ставлення до бізнесу і влади журналістику можуть врятувати найвищі ідеали прискіпливого, болісного відчуття справедливості, глибокого знання проблем, з якими стикаєшся, і чесного сприйняття моральної відповідальності за те, що пишеш.

І ще одна генетична вада журналіста так званого розвиненого соціалізму полягала в тому, що, багато пишучи про тогочасну економіку, а ще більше про технологічні процеси виробництва, він, за незначним винятком, залишався безпорадним у сфері підприємництва, бізнесу. Він звик жити, хай і скромно, на всьому готовому. Його винагорода, заробіток не залежали від успіхів чи невдач видання, від тиражу газети, популярності телепрограми тощо. Перехід до роботи в нових економічних умовах виявився для більшості журналістів драмою.

Тому сьогодні мусимо не тільки по-новому, але й значно ширше глянути на професіоналізм журналіста. Під професіоналом прийнято розуміти особу, що зробила певне заняття предметом своєї постійної діяльності. Професіоналізм має ще й значення досконалості, вміння, досвіду в якійсь сфері діяльності. З цього погляду професіоналізм у журналістиці - ємке і багатозначне понят-•тя. Воно починається із глибокого усвідомлення самої місії мас-медіа у суспільстві як концентрації у вияві думки громади. Причому демократичне суспільство відрізняється від тоталітарного тим, що погляд на роль преси у ньому поділяють в основних моментах як журналісти й аудиторія, так і представники влади. Між ними існує неписана громадянська угода, закріплена у певних законах і звичаєвому праві.

Праця журналіста охоплює дуже широкий спектр видів організаторсько-редакційної роботи, починаючи від розробки концепції певного засобу масової інформації, організації і планування роботи самої редакції до випуску видання чи виходу в ефір передачі. Журналіст сьогодні ще й бізнесмен, менеджер, який повинен забез-ліечити редакції відповідний прибуток, уміти вигідно придбати не-

обхідні матеріали, ресурси, вдало продати, проштовхнути власний продукт, знайти вигідну рекламу і мецената. У великих редакціях цим займаються спеціально найняті і підготовлені люди. В умовах функціонування невеликих редакцій цим мусять займатися всі журналісти. Інакше не вижити у конкурентній боротьбі.

Перелік цих та інших питань є предметом вивчення різних курсів, що їх слухають студенти інститутів,, факультетів, відділень журналістики, зокрема "Вступ до журналістики", "Основи масової комунікації", "Основи журналістики", "Організація роботи редакції", "Техніка засобів масової інформації" тощо.

Предметом цього курсу є літературна творчість журналіста -найважливіша і найскладніша частина професійної діяльності працівника ЗМІ.

Говорячи про поставлені автором завдання, необхідно насамперед наголосити на головному: журналістська праця - це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування й усвідомлення себе у неспокійному житті.

Надзавдання книги - допомогти людині стати журналістом, посильно сприяти входженню її в фах, засвоєнню значного масиву інформації, стимулювання жаги знання, без якого неможливе формування професіонала у сфері інтелектуальної діяльності.

Мета посібника - дати студентові, а також будь-якій людині, яка вирішила зв,'язати свою долю із працею у сфері масової комунікації, основи професійних знань і навиків у галузі літературної журналістської творчості. Курс "Теорія і методика журналістської творчості" грунтується на знаннях, засвоєних студентом у процесі вивчення основ комунікації, питань загальної теорії журналістики як суспільного, політичного і культурного явища, організації роботи різних видів засобів інформації, а також історії журналістики, української та світової, яка вивчається паралельно. Пропонований студентам курс, його основні розділи тісно переплітаються з теорією літератури, її історією, а також історією культури. Курс органічно поєднується з вивченням мови засобів інформації, стилістики та редагування.

Перша частина курсу, пропонована читачеві у цьому виданні, називається "Основи журналістської майстерності" і присвячена науково-теоретичному аналізу природи літературної творчості журналіста, з'ясуванню методики, технології та психології літературної праці у різних видах ЗМІ. За відсутності в українській науці праць, спеціально присвячених психології літературної творчості,

цим навчальним посібником може скористатися кожен, хто пробує свої сили в літературі.

Опановуючи цю частину курсу, студент повинен навчитися розуміти характерні особливості творів журналістики: розрізняти потоки журналістської інформації; вміти характеризувати сутність поняття майстерності журналіста як літератора, основні етапи праці над журналістськими виступами; засвоїти методи збору і перевірки достовірності інформації, способи аргументації та полеміки; орієнтуватися у сучасних тенденціях журналістики; вміти збирати інформацію з різних джерел, свідомо продумувати композицію твору; шукати переконливі аргументи для підтвердження своєї позиції; спростовувати хибні аргументи; вправно, в міру власного таланту, викладати свої думки на папері, перед мікрофоном і камерою.

Навчальний посібник написаний для студентів, аспірантів, а також численних штатних і нештатних співробітників ЗМІ. Він відповідає вимогам кваліфікаційної характеристики і відповідно університетської програми курсу.

Ми сподіваємося, що посібник викличе відповідний інтерес. А можливо, спротив тих професіоналів у журналістиці, які вчилися давно, за радянськими підручниками, або й ніколи не тримали в руках подібних книг.

Перед тобою, читачу, один з перших у постсоціалістичних країнах навчальний посібник. В ньому поєднуються виклад елементарних понять і досить складних, принципово нових, досі не досліджених у науці про журналістику, проблем та індивідуальний, авторський підхід до питань теорії і практики. Зрозуміло, автор не може претендувати на безпомилковість суджень. Природну у таких випадках полеміку вважаємо цілком нормальним явищем на фоні все нового практичного досвіду сучасної журналістики.

Ця частина курсу дає загальні теоретичні уявлення, що розвиваються і практично поглиблюються у наступних його розділах та у процесі здійснюваної спеціалізації у певній проблематиці та різних видах засобів інформації: у періодичних виданнях, інформагентствах, на радіо і телебаченні, рекламі, інших видах інформаційної роботи.