1. Поняття, функції і види судових витрат в цивільному судочинстві

1. Поняття та основні функції судових витрат

  Провадження по справі передбачає певні грошові витрати, що виникають у зв’язку з проведенням огляду на місці, експертизи, притягненням свідків, експертів, спеціалістів, розшуку відповідача та інші.

 Судові витрати - це грошові витрати, які пов'язані з розглядом справи в порядку цивільного судочинства і виконанням судового рішення. Витрати, які несуть особи, що бе­руть участь у справі за розгляд справи судом.[11]

До таких осіб належать особи, які беруть участь у справах, що розглядаються у порядку позовного, наказного та окремо­го проваджень, особи, які беруть участь у справі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Метою встановлення інституту судових витрат є часткове відшкодування державі витрат на забезпечення діяльності судів. Зокрема, кошти судового збору після зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України спрямовуються на зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної та копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису тощо.

Але судові витрати виконують не лише компенсаційні функції. За їх допомогою держава стимулює осіб користуватися своїми процесуальними правами належним чином, а саме: не звертатися до суду з необґрунтованими вимогами, добровільно і своєчасно виконувати свої обов'язки. За загальним правилом, особі, якій відмовлено у задоволенні її вимог, судові витрати не відшкодовуються. Сторона, яка програла справу, відшкодовує іншій стороні всі понесені нею судові витрати.[13]

2. Види судових витрат в цивільному судочинстві

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК).

У законодавчому визначенні державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення[2].

В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади. Введення державного мита за провадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю), може мати й негативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з врахуванням май­нового їх стану зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються:

• з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, перекладачам;

• з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача;

• з витрат, пов'­язаних з виконанням рішення тощо.

Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від факти­чних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перек­ладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані:

• гарантувати добровільне виконан­ня ними своїх обов'язків із спірних матеріальних правовідносин;

• запобігати тяганині, пред'явленню безпідставних позовів;

• виник­ненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони;

• сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований статтями 63—81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України[3].