14.Перекладна та оригигінальна література Київської Русі

Література Київської Русі XI - XIII ст. складається з творів оригінальних і перекладних. З прийняттям християнства почалося літературне життя східних слов’ян. Певніше — літературне життя в Києві. Головною складовою частиною найстарішої літератури була література позичена та перекладна. Перекладна література старого періоду має свої особливості порівняно з перекладною літературою нових часів. Якщо в новітні часи (з XIX ст.) перекладачі намагаються максимально точно відтворити оригінал, то в середні віки вони часом скорочують, доповнюють, пристосовують до місцевих умов перекладний текст, стаючи, таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певної міри співавторами. В цьому специфічний характер перекладної літератури даного періоду.

Величезна більшість пам'яток перекладної літератури в Київській Русі XI - XIII ст. має своїм джерелом літературу візантійську, болгарську.

Перекладні пам’ятки можна поділити на:

Богослужбову літературу:

Одним із найважливіших мотивів літературного розвитку були потреби християнської богослужби. Для неї потрібні були книги богослужбові, з одного боку, і книги св. Письма — з другого. І ті й ті вже існували в перекладах: книги «Старого Завіту» («Псалтир»), Євангелія, «Служебник» та «Требник», — наука для священиків про відправу богослужб та треб.

Релігійну літературу:

Правовірна:

Святе Письмо призначене було не лише для богослужби, але й для читання.

«Житія» — це дуже старий ґатунок християнської літератури. «Житія» були в перекладі в збірках та як окремі твори. Велику збірку «житій» «Четьї-Мінеї» перекладено ще в Болгарії. Збірник «Пролог»— збірка менших житій на кожен день року з додатками повчальних оповідань.

Не менше значення мала й література проповідницька. Найбільше перекладено проповіді таких авторів: Іоана Златоустого, Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Федора Студита, Кирила Олександрійського та інші. Іноді проповіді єдналися в збірники: «Златоуст», «Маргарит», «Ізмарагд», «Златая цепь», «Златая матиця».

Апокрифи:

«Апокрифи» — це такі твори про події та особи священної історії, що не визнані християнською церквою та не прийняті нею до «канону» св. Письма. У Києві зустрічаємо перекладені згадки про апокрифічну літературу вже в «Ізборнику Святослава» 1073 р.

Апокрифічні твори: «Діяння Павла та Текли», «Хождениє Богородиці по муках», «Слово Афродитіана», оповідання про Адама; «Визнання Єви»; богомильські оповідання, що приписують певну роль в утворенні світу дияволові; про «хресне дерево», де розповідається, що череп Адама лежав під деревом, з якого був зроблений хрест Христові;

Література світська

Наукова:

- твори історичні: історії Іоана Малали, Хроніка Малали, Хроніка Георгія Амартола, історія Палестини

- природничі твори : «Шестодневи» — виклад природознавства в формі коментаря до історії шести днів творення світу; «Фізіолог» - збірка оповідань про тварин, про каміння, дерева.

- переклади в галузі церковного права: «Кормчая» (або «Номоканон») — збірка норм церковного права.

- переклади світського характеру: збірника «Бджоли»

Повістярство:

Тема «Олександрії» — історія Олександра Македонського — одна з найрозповсюдженіших тем світової літератури.

Повість про Трою теж належить до класичних творів світової літератури.

Оригінальна література. Окрім багатої різножанрової перекладної літератури, писемність доби Київської Русі характеризується наявністю власної, оригіпальної літератури, що сформувалася і розвивалась далі па місцевому, національпому ґрунті.