39.Розвиток науки в Україні у 19 ст.

Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ані Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, з підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки. Розвитку науки в Україні сприяли численні наукові товариства, що виникли в 70-90-х роках: дослідників природи (у Харкові, Києві та Одесі), математичні (у Харкові), фізико-математичні (у Києві), історико-філологічні при Харківському, Новоросійському університетах , історичне – Нестора-літописця, наукове – ім. Т. Шевченка у Львові та ін. Розвиток науки в Україні був тісно пов'язаний з вищими навчальними закладами, переважно з університетами. Тут формувалися наукові школи. У Харківському університеті кафедру механіки очолював О. Ляпунов, який створив загальну теорію стійкості руху. Київський математик М. Ващенко-Захарченко уклав ряд підручників, за якими навчалося багато поколінь. Кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус – основоположник однієї з перших у Росії наукових шкіл молекулярної фізики. Один із засновників рентгенографії та рентгенології в Росії М. Рильчіков з 1880 по 1902 рр. працював у Харкові.

Розвиток хімічної науки пов'язаний з ім'ям М. Бекетова, який з 1855 по 1887 рр. очолював кафедру в Харківському університеті і заклав основи нової наукової галузі, металотермія, і нового напрямку – фізичної хімії. Геологічна наука зобов'язана своїм розвитком діяльності К. Феофілактова, який заснував Київську школу геології. Основоположником палеоботаніки став І. Шмальгаузен. Плідну діяльність в області біологічної науки в Новоросійському університеті розгорнув видатний учений І. Мечников, який разом з М. Гамала відкрив в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У цьому ж університеті у 1871-1876 рр. засновник російської фізіологічної школи І. Сєчєнов очолював фізіологічну лабораторію.

У золотий фонд медицини увійшли праці талановитого київського хірурга Ю. Шимановського, основоположника гістофізіологіі Н. Хржонщевского, засновника вітчизняної експериментальної гігієни В. Суботіна.

Гостра ідейна боротьба супроводжувала розвиток гуманітарних наук. Ідеї розвитку економіки, науки, освіти, необхідності морального вдосконалення суспільства обстоювали Я. Ковельський, І. Котляревський, В. Каразін, П. Грабовський. Історична наука збагатилася рядом творів М. Костомарова. З-під його пера вийшли книги «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та ін.

Лазаревський видав свої дослідження історії Лівобережної України, В. Іконников – фундаментальну працю «Досвід російської історіографії». Численні праці з історії, археології, етнографії написав В. Антонович, зокрема «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768 рр.», «Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії».

40. Жанри укр.Літератури другої половини хіх – початку хх ст..

Популярна в епоху класицизму, ода в літературі XIX-ХХ ст. майже зовсім зникає. Просвітництво висунуло на перше місце міщанську драму, сатиричний жанр, які пізніше були витіснені романтичними жанрами — елегією, баладою, ліро-епічною поемою та ін. Особливо активно стали розвиватися твори гібридної або невизначеної жанрової природи: п'єси, про які складно сказати, комедія це або трагедія, вірши, яким неможливо дати ніякого жанрового визначення, крім того, що це ліричний вірш. Падіння чітких жанрових ідентифікацій виявилося і в умисних авторських жестах, націлених на руйнування жанрових очікувань: від романа Лоренса Стерна, що обривається на півслові, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» до «Мертвих душ» Н. В. Гоголя, де парадоксальний для прозаїчного тексту підзаголовок «поема» навряд чи може цілком підготувати читача до того, що з достатньо звичної колії крутійського романа його раз у раз вибиватимуть ліричними (а деколи — і епічними) відступами.

У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова літературананово відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман.