22. Відновлення православної ієрархії. Йов Борецький. Петро Могила.

Року 1620 сталася, як вище було сказано, в історії Української Православної Церкви в боротьбі її з унією 1596 р. велика подія — відновлення в ній православної ієрархії. В зв'язку з цією подією наступає слідуючий етап боротьби українського православного народу з унією, який продовжується до слідуючої визначної подїі в тій боротьбі — смерти найбільшого ворога Православної Церкви польського короля Сигизмунда III, після чого наступає обрання на королівський престіл сина його Володислава й зміна при цьому релігійної політики уряду. Сигизмунд III помер в 1632 р. Отже час від 1620 до 1632 рр. являється дальшим етапом, який належить освітлити в житті нашої Церкви під Польщею, король і уряд якої продовжували фаворизувати унію й тиснути православіє

За таких умов слід відзначити Йова Борецького - українського церковного, політичного і освітнього діяча,Митрополита Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), педагога, ректора Львівської братської школи, першого ректора Київської братської школи, полеміста, святого, письменника. Духовного та політичного наставника Петра Могили.

Був високоосвіченою людиною свого часу. Навчався у Львівській братській школі (де згодом викладав, а в 1604—1605 рр. був ректором), у Краківській академії. Є припущення, що він ще в школярському віці був автором «Перестороги». З 1610 р. Й. Борецький — священик Воскресенської церкви у Києві, де заснував парафіяльну школу. В 1615 р. за його участі було відкрито Київську братську школу, незабаром реформовану у колегію на зразок європейських університетів. У 1615—1619 рр. був її ректором. В 1619 р. переклав монументальну працю «Антологіон». У 1620 р. Й. Борецький став ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря й у тому самому році — митрополитом православної церкви (на цій посаді перебував до кінця життя). Історичною заслугою Й. Борецького є відновлення православної церкви в Україні. Як православний церковний діяч вів активну боротьбу проти католицизму й уніатства. Йому належить низка релігійних творів, найвідоміший з них — «Протестація» (1621), видатний полемічний твір, знайдений і опублікований професором П. Жуковичем у збірнику «Статьи по славяноведению» 1910 р. У «Протестації» автор розповідає історію свого висвячення, цілком відповідного до канонів православної церкви, протестує проти переслідувань православних уніатами. Обстоюючи православну віру, Й. Борецький скликав у Києві собор із духовних та світських осіб, провів нараду в Житомирі з українською шляхтою з Київського воєводства, закликав козаків стати на захист своєї віри на раді козаків у Сухій Діброві, написав спростування проти уніатської «Апології» М. Смотрицького. Й, Борецький підтримував тісні зв’язки з гетьманом П. Сагайдачним, запорозькими козаками, за що зажив слави «козацького митрополита». В 1629 р. на Київському соборі митрополит Й. Борецький і південно руські єпископи ухвалили «Служебник» Петра Могили. Наприкінці життя робив спроби об’єднати православних і уніатів. Помер 12 березня 1631 р. у Києві.

Петро́ Моги́ла — молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року,Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996року.

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історіїправославної церкви в Україні. 1596 року була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священники, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем. Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Петра Могилу щирим поборником єдности православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів, розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою^{[1 3]}.

29 червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помісний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Позитивних наслідків собор не дав.

Не справдились надії Петра Могили на примирення церков на Львівському соборі. Найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церкву було збудовано Львівським братством з немалими пожертвами Петра Могили.

Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї. Як писав тоді ректор Київської братської школи Касіян Сакович:

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства, став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи; посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри. Митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.