27. Аналіз центральних праць ж. Де Местра

Основна його праця, яку ми вивчали – «Роздуми про Францію». Написана вона була у 1796 р. У Швейцарії, де Ж. де Местр переховувався.

Суть:

- Провіденціалізм - розвиток суспільства та його кінцева мета визначаються таємними, зовнішніми у відношенні до історичного процесу силами – провиденцією (або Богом). ВФР, на думку автора, - чиста провіденція

- Провіденція щоб показати людям що є справжніми цінностями, треба звинувачувати людей і не треба, будь-яка дія є такою, що навчає

- Війна – це класно і необхідно. Війною суспільство очіщується від безбашенних/баламутів/тих хто порушує суспільний спокій. Через це правління Карла Великого і Луї 14 (коли Франція безперервно вела війни) і є «золотим віком». Революція для цього і потрібна – вона очитить Францію, а потім настане новий консервативний порядок.

«Мир состоит только из насилия; но мы испорчены современной философией, которая заявляет, что все хорошо в то время как все осквернено злом и — по справедливости — все плохо , ибо ничто не стоит на своем месте»

- Республіка не може бути Великою, бо (sic!) в історії не було таких республік, а значить і далі не буде. (у сенсі розмір+могутність). Через це у Франції республіка довго не протримається – бо вона «неприродня» для цієї 80млн країни.

- Релігія має бути опорою держави. Єдиний сильний монарх, єдина сильна релігія!!! (глава про релігію повна пафосу, капсу, знаків оклику і доводів про правельність релігії)

- Контр-революція обов’язково буде, але не такою якою її бачать ліберали чи їхні вороги. «Ни одна нация не способна сама установить себе правление...». «Если кто-то захочет узнать вероятный итог французской Революции, то довольно будет посмотреть, на чем все эти факции сошлись: все они жаждали унижения, даже разрушения Всемирного Христианства и Монархии; отсюда следует, что все их усилия завершатся лишь возвеличиванием Христианства и Монархии».

- Всі хто пише, що контр-революція принесе нову розруху, бідність, повернення старих порядків просто не шарять ПРОВИДІННЯ.!!

Крім цього де Местр написав «Про Папу» - Папа няшка ^_^ і без нього не буде справжнього християнства, «Записки Савойського рояліста» - критика республіканського режиму у Франції.

28. Праці з політичної філософІї б. Констана.

Основні праці: «Сила нинішнього уряду Франції та необхідність приєднатися до нього», «Політичні реакції», «Мемуари Ста днів», «памфлет против Наполеона», «Принципи політики, застосовні до всіх представницьких органів влади»

Основні ідеї:

Бенжамен Констан был в первые десятилетия XIX в. главным теоретиком французских либералов. Центральная тема его рассуждений, теоретических работ и выступлений в парламенте — свобода личности, взаимоотношения индивида и общества. Индивид — творец идей, которые формируют общественный дух, социальные и политические институты. Поэтому индивид, его духовное совершенствование, идейное развитие — главная забота общества и государства, которое должно гарантировать свободу и независимость, без этого невозможно совершенствование индивида. Именно на принципах свободы, считал Констан, покоится общественная и частная нравственность, основываются промышленные расчеты. Без личной свободы для людей не будет мира и счастья [7]. Индивидуальная независимость, как важная потребность современного человека не должна быть принесена в жертву при установлении политических свобод — такова была ведущая идея рассуждений Констана, центральный пункт его расхождений с демократической концепцией Ж .Руссо. Констан был противником учения Руссо о верховной воле народа, так как считал, что масса может также стать деспотом. Концепция свободы Констана относится к так называемой «негативной» свободе, свободе от вмешательства властей в автономную область личных свобод. Граждане обладают индивидуальными правами, независимыми от всякой общественно-политической власти, а любая власть, нарушающая эти права, становится незаконной. В обосновании этого он видел смысл своей деятельности[8].

Констан взвешивает особенности и недостатки различных форм правления, проводит тщательный анализ политической власти в работе «Принципы политики» (1815), где развивает идеи буржуазного либерализма и идеалом государственного устройства считает конституционную монархию по английскому образцу. Что касается политического устройства, то Констан считал, что оно не должно принимать черты равенства как это было в античности, когда власть должна была быть разделена между всеми гражданами. Новое понимание свободы и взаимодействия с властью по Констану означало, прежде всего, гарантии прав личности (защита от произвола властей, право высказывать свое мнение, распоряжаться собственностью, оказывать влияние на решения властей, и т. д.). Независимость индивида в частной жизни возможна, только если власть государства ограничена, неважно при этом, зависит ли её суверенный характер от народа или от монарха. Новые требования управления наилучшим образом, по мнению Констана, обеспечивает представительная система правления, посредством которой нация перепоручает нескольким индивидам то, что не хочет делать сама. При этом, Констан осуждает всякую форму всеобщего голосования. По его мнению, участие в выборах должно быть ограничено кругом граждан, удовлетворяющих имущественному и образовательному цензу[10].

Констан также стоял у истоков демократии в нынешнем её понимании как утверждения политической субъективности. Констан решил главную задачу либерализма своей эпохи — он размежевал понятия, которые объединила идея естественного права — общество и власть, политическая организация и реальное функционирование гражданского общества[12].

У Констана виден переход от ограничивающей концепции политической деятельности (расширение индивидуальных свобод ведет к ограничению свободы политической) к концепции динамической, в которой расширение одной из свобод сопровождается развитием и углублением другой. Разделение гражданского общества и государства явилось открытием принципа исторического развития, и Констан здесь проявляет себя как новатор.

29-30 Біографія та філософія Конта.

Огюст Конт (1798 - 1857) – французький філософ, засновник позитивізму та наукової соціології. Основні роботи - « Курс позитивної філософії»(1842), «Система позитивної політики» (1854).

Народився в католицькій сімї в Монпельє. В молодості дружив із Сен-Сімоном, став його послідовником. Потім він відколовся від цієї течії, через свої філософські погляди. Його філософські погляди, хвалили сучасні йому критики, наприклад – Гегель, Гізо, Карно.

Після відходу від сен-сімоністів, Конт відкриває приватний курс позитивної філософії, на який записався навіть А. Гумбольт. Після третьої лекції Конт зійшов з розуму і потрапив в психіатричну лікарню на 2 роки. В 1829 році курс відновився і відбулася 4 лекція, після чого з розуму він більше не сходив. Конт відмовлявся служити в національній гвардії, через республіканські погляди, за що був арештований. На початку розвитку своєї філософії, він хотів вписати свої погляди, як окремий предмет на кафедрі математики, оскільки соціології ще не було і він вирішив її заснувати. Гізо розібрався з поглядами Конта і змінив про нього свою думку, тепер він вважав його фанатиком. Пишучи свою першу книгу, він користувався методом, який назвав «мозкова гігієна» - він не читав жодних книг та газет і розвивався тільки духовно. Після закінчення першої книги, Конт з 1842 р. починає займатись релігійно-політичними питаннями. Не ведучи професорської діяльності Конт впадає в скруту, тому йому допомагають фанати, такі як Дж. Міль. Так жити Конту було до смаку, тому він звернувся до всіх послідовників з вимогою забезпечувати його матеріально, як главу нової філософської течії. Згодом Огюст закохався по самі вуха, але коли кохана померла – він тяжко переживав втрату, тому повністю покинув позитивізм та почав досліджувати містифікації та релігію. Саме це допомогло йому під кінець життя видати ще одну книгу «Система позитивної політики». В цій книзі він проводив залежність між етногенезом та новою релігією людства. Первосвященником цієї нової релігії мав стати сам Огюст. Як первосвященик він вважав за необхідне консультувати сучасних йому монархів. Первосвященник налагоджує контакти з орденом єзуїтів, яких намагався переманити з покори Святому Престолу під свою владу. В союзі з єзуїтами, Конт збирався провести форсовану католизацію світу. Єзуїти йому коректно відмовили, а Конт назвав їх відсталими, але продовжує свою агітацію.

Отже, в творчості Конта було 3 періоди. 1 період – союз з сен-сімоном, коли він розвивав його вчення. В цей період Конт розробив теорію про роль вчених в суспільстві та розробка «позитивної» політики. 2 період – розробка позитивізму. 3 період – включення до позитивізму релігійних елементів. Конт виконував завдання молодості – створити позитивну науку і потім перетворити її в позитивну філософію для всього світу, завдяки релігії. Він вважав противними для наукового методу спірні метафізичні та теологічні ідеї, він вважав що ці ідеї створюють анархію в науковому світі. Саме тому, необхідно довіряти тільки безпорним та перевіреним фактам, які стають законами. Завдання філософії бути верховною наукою, яка приводить у порядок досягнення всіх наук. Є 6 фундаментальних наук – математика, соціологія, фізика, біологія, астрономія та хімія. Конт вводить поняття науково знання, як найвищої форми знання. Метафізика ж натомість взагалі не може бути знанням. Наука також вимагає точної систематизації та узагальнень. Філософія не має нав’язувати науці свої принципи. Наука не повинна шукати телеологію процесів, а тільки описувати їх. Також Конт створив клафікацію періодів людської думки. Теологічний до 1300 р. , домінування релігійного трактування явищ, релігійна ідеологія є єдиною світоглядною системою. Метафізичний 1300 – 1800 рр, зявляються філософсько-секулютивні поняття, видумані першопричини які відкидають релігію – теорія суспільного договору, права людини, річ в собі і тд. Науковий – 1800+р. – поява соціології, науки і наукових законів. Логічний розум домінує і підтверджує все експериментально. В суспільстві на кожному лежить соціальна функція, на науковцях – розвиток людства.

Суспільство для Конта підкорене системі, яка ґрунтується на всезагальній згоді. Воно поділяється на ланки – сімї. Соціологія встановлює закони соціального розвитку. Поділяється соціологія на:

Соціальну статику – вивчає суспільство в умовах стабільного існування. Особлива увага на соціальні інститути.

Соціальна динаміка – історія розвитку суспільства. Вивчає закони прогресу та еволюції.

Конт проголошує ідеальний лад – соціократію в якому існують 4 стани:

1. Патриціат – носії концентрованої влади. Капіталісти. Забезпечують умови розвитку.

2.Священники-позитивісти – просвітителі та судді.

3. Пролетаріат – забезпечує перехід до індустріалізації, прогрес.

4. Жінки – відповідають за емоції в суспільстві.

Правова система має ґрунтуватися на обов’язках, а не законах.

Позитиві́зм — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (нефілософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.

31.Гендерні аспекти філософського вчення О. Конта - Родоначальник позитивизма в философии и социологии

В концепции О. Конта женщина духовно возвышалась над мужчиной, однако она должна была находиться в материальной зависимости от мужа («женщина морально стоит выше мужчины, но ее роль в обществе должна сводиться только к сохранению добрых нравов и возвышенных идеалов, ее следует держать вдали от общественной жизни и профессионального труда»

Конт в патриархальном духе резко возражает против женского равноправия и всячески подчеркивает необходимость укрепления авторитета и власти мужчины -- отца и мужа. Женщина, по его мнению, стоит Ниже мужчин в интеллектуальном отношении, уступает она ему и по силе воли. Общественная роль женщины определяется ее эмоционально-моральными качествами -- способностью к сплочению людей и их нравственному просветлению. Задача женщин -- облагораживать грубые мужские натуры, пробуждать в них общественные чувства, основанные на солидарности. Отсюда «позитивная теория человеческой семьи в конце концов сводится к систематизации спонтанного влияния женских чувств на мужскую активность»

Столь же велика роль женщины в воспитании подрастающего поколения. Семья -- хранитель и передатчик традиций, опыта прошлых поколений. В семье индивид социализируется, приобретает качества, необходимые для успешного служения человечеству, изживает природный индивидуализм, научается «жить для других». Добрые отношения между поколениями поддерживают общественное равновесие, баланс между традициями и новаторством, носителями которых являются старые и молодые.

Огюст Конт видел в женщине эмоциональное, а в мужчине деятельное начало

у Конта женщина заточается в семье, а руководит этим обществом в миниатюре отец, женщина “неспособна ни на какое руководство, даже домашнее”, она лишь следит за хозяйством. Образование ее должно быть ограничено. И Конт предрекает, что эволюция общества приведет к полному устранению женского труда вне семьи”. С точки зрения позитивизма, не освобождает ее из семейного заточения; развод ей запрещен, а вдове желательно оставаться вдовой навсегда; у нее нет ни экономических, ни политических прав. Она всего лишь супруга и воспитательница.

Огюст Конт писал, что неравноправное положение женщины в обществе определяется "естественной слабостью женского организма, общественного равенства между мужчиной и женщиной не может быть, а исключительное призвание женщины — семейные обязанности"