38. Загальна характеристика праці о. Введенського «Нарис сучасної французької філософії».

Олексій Іванович Введенський (1861-1913) належить до московської школі академічної філософії. Введенський поділяє теоретичне кредо цієї школи, що філософія у вирішенні питань живого християнського світогляду повинна роз'яснювати їх за законами розуму, на основі його добровільного та вільного підпорядкування вірі, між якою і сучасним науково-філософським мисленням для нього немає ніяких принципових протиріч.

«Нарис сучасної французької філософії» російського релігійного філософа Олексія Івановича Введенського (1861-1913 pp.) і дотепер є неперевершеною спробою узагальненого та водночас детального погляду на французьку філософію XIX століття. Безумовним позитивом «Нарису» є те , що він може слугувати джерелом історіографії французької філософії XIX століття. Зокрема, дослідження російського історика філософії містить досить повну картину досліджень та оцінок французьких і російських істориків філософії XIX століття, присвячених двом центральним персонажам французького філософського XIX століття: видатному французькому критичному філософу та «спіритуалістичному реалісту» (за виразом самого О. Введенського), автору численних праць з «філософської психології», «французькому Канту» - Мену де Бірану та засновнику історії філософії як університетської дисципліни у Франції, фундатору французького еклектизму Віктору Кузену. Сучасна історія філософії позиціонує Мена де Бірана як попередника феноменології та екзистенціалізму, хоча історики французької філософії XIX століття лише нещодавно завершили видання повного зібрання творів цього своєрідного та яскравого філософа. У зв'язку з модними нині тенденціями до симпліфікації філософії (Мішель Онфрей , Michel Onfray), в сьогоднішньому історико-філософському істеблішменті з'явився новий інтерес і до постаті Віктора Кузена.

З огляду на призначення книжки, О. Введенський ставить перед собою основні завдання дослідження: 1. надати «очерк современной университетской философии»; 2. розшукати «в прошлом ее (себто «университетской философии» . - Прим. авт.) инициаторов и возбудителей»; 3. окреслити «основные моменты в развитии французской философии в текущем столетии, подготовившие ее современное состояние»; 4. завершити виклад «аналитикой современного философского сознания». Відповідно до накреслених завдань О. Введенський поділяє свою працю на чотири розділи: «Університетська філософія», «Ініціатори сучасної французької філософії» , «Основні напрями сучасної французької філософії», «Сучасна французька філософія та погляд у майбутнє».

39

Сен-симонизмучение графа Сен-Симона и его учеников. Сен-симонизм — это теория равенства, нацеленная на управление обществом по принципу: «От каждого по способностям, каждому по труду». Представляет собой одновременно и что-то вроде религии (проповедниками которой были Анфантен и Базар), и социалистическую теорию, осуждающую частную собственность — источник эксплуатации трудящихся. Цель сен-симонизма — прекращение эксплуатации человека человеком. Он считает, что нужно отменить частное наследование, распределяя его в зависимости от потребностей и способностей. Он уже предусматривает программу технического образования, пригодную для индустриального общества. Учение Сен-Симона о равенстве было подхвачено его учениками: Байи, ЛеОномАлеви, Дювержье, позднее Анфантеном, Базаром, Леру, Бланки и Гарнье. Его разделял Конт. Это движение знаменует собой целую эпоху, закончившуюся к 1839 г.

Убежденными приверженцами сенсимонизма были французский ученый, поэт и писатель Леон Халеви, крупный инженер, один из основателей Альянса Ж. Карвалло (1820–93), известный публицист Г. д’Эшталь (1804–86) и другие предприниматели, художники, артисты, литераторы еврейского происхождения не только во Франции, но и в других европейских странах. Столь заметное еврейское участие в сенсимонизме объяснялось близостью идеалов движения обетованиям еврейских пророков, присущим сенсимонизму историческим оптимизмом, который обнаруживается в концепции неумолимого и торжествующего прогресса; преклонением перед наукой, техникой, индустрией, торговлей и банками (то есть теми видами деятельности, в которых евреи особенно преуспевали) как главными двигателями прогресса и т. д.

К. А. Сен-Симон писал о «народе Божьем, получившем откровение еще до появления Христа... народе, наиболее рассеянном по всей поверхности земли, который всегда предвещал, что наступит великая эпоха, названная им мессианской...» («Новое христианство»). С этим было связано ожидание новых откровений от еврейского народа, которое достигло кульминации в начале 1830-х гг., когда в сенсимонизме возобладала религиозно-мистическая сторона доктрины. Возникшие тогда упования на скорый приход женщины-мессии («мужчины уже все сказали, все свершили, настал черед женщины»), которая принесет человечеству новую мораль, также базировались на уверенности, что эта мать-избавительница и верховная жрица может выйти только из еврейского народа и объявится непременно на Востоке. Хотя взаимные симпатии сенсимонизма и евреев вызвали антисемитскую реакцию в некоторых католических кругах, объявивших движение «еврейским заговором» против западной христианской цивилизации, а также у Ш. Фурье, приверженцами сенсимонизма были многие выдающиеся деятели культуры — неевреи, среди них — историки Т. Карлейль и Ж. Мишле, социолог О. Конт, композиторы Ф. Лист и Г. Л. Берлиоз, романистка Ж. Санд и многие другие.

Идеи и проекты сенсимонизма обогатили самые разные идеологические направления и сферы экономической деятельности. Даже после окончательного упадка сенсимонизма как движения (примерно в середине 1830-х гг.) многие его идеи повлияли на тех, кто проектировал и строил Суэцкий канал в Египте (замысел принадлежит К. А. Сен-Симону), развивал в Европе железнодорожную сеть и банковский кредит (также проекты, впервые предложенные Сен-Симоном), а также осуществлял многие другие экономические и социальные начинания. Влияние этих идей испытал в 20 в.В. Ратенау.