22.Основніпраці п.-с. Балянша.

(адекватно перекласти назви з англ., а тим більше з франц. затрудняюсь, а інфу знайшла лише англ., то ж вибачте раптом що)

Antigone («Антиго́на»1814) ,"Essay on Social Institutions", (Соціальні інститути1818), "The Old Man and the Youth", 1819, "The Man without a Name", 1820, "Elegy"(Елегія), 1820 він розвинув ідею, що Французька Революція наділена божественною значущістю. Така точка зору була притаманна контрреволюційним колам. Але на відміну від релігійних мислителів, які поклали на Церкву задачу інтерпретації цього значення, Баланш розробив теорію мови. На думку Баланша, назвати щось означало в якійсь мірі взяти участь в створенні цього. Для Баланша, ця творча сила мови мала таку ж сутність як поезія, і він розробив поетику символу, яка грала роль в мисленні, і яка народила нове бачення поета і поезії, що незабаром буде відомим як романтизм.

«Essais de palingénésie sociale»(Есе про соціальну полінгенезію), 1827 . Там він намагався описати "справжню історію людства".Перша частина стосувалась Греції в Orphée ("Орфея", 1829), і друга, незакінчена, Римської республіки в "General Formula of the History of All Peoples Applied to the History of the Roman People", фрагменти якої були опубліковані з 1829 до 1834. Третя і остання незакінчена частина мала назву «The City of Expiations» (Місце спокутування), хоча Баланш опублікував ще La Vision d'Hébal ("Hébal's Vision", 1831). Завдяки тому, що думка Баланша розвивалась у 1830s та 1840s він змінював плани щодо праць декілька разів, і історія його праць дуже заплутана і спантеличуюча. .

Дуже оригінальною була система Баланша про прогрес через випробування.

In a sense, his thought is a secular version of Fall and Redemption, adapted to an evolutionary progressivism – an "optimistic theory of original sin and its consequences", in the words of Paul Bénichou, who has written extensively on Ballanche's historical importance in Le Sacre de l'écrivain (1973), Le Temps des prophètes (1977) and "Le Grand Œuvre de Ballanche", Revue d'histoire littéraire de la France (Sept.-Oct. 1975), collected in Variétés critiques (1996).

23.Характеристика праці «Соціальніінститути» П.-С. Балянша.

Балланш – самый оригинальный и, несомненно, самый привлекательный из писателей теократической школы. Балланш обладает гибким умом и способностью понимать чужие идеи; не оставляя принципов своих предшественников, он умеряет и гуманизирует их. Именно в силу своей оригинальности он в меньшей степени является представителем теократической школы.

Основные положения Баланша - общество поглощает индивидуума, и последний живет и развивается только благодаря ему. Человек не способен что-либо изобрести. Не он дает наименования предметам. Учреждения не создаются в один день. Законы, собственно говоря, не создаются: они «обнародываются».

На некоторых из этих идей Балланш особенно настаивает и как бы присваивает их себе. Таковы, например, идея благодетельности традиции и идея необходимой в социальной жизни непрерывности во времени и пространстве. Во времени: «Все поколения являются современниками в глазах Божества, а также в глазах мудреца». В пространстве: человек поддается и следует «движениям, сообщаемым ему целым, части которого он составляет. Индивидуальность не для него в этом мире». Все – символ: «Видеть истину нам не суждено». Повторяя вслед за де Местром и де Бональдом, что ни язык, ни власть не могут быть изобретением человека, Балланш, кроме того, показывает связь между этими двумя положениями и надеется таким образом политический вопрос выяснить филологически. Именно потому, что человек существо общественное, он должен был с самого появления в мир обладать умом столь же высоко общественного характера, как и дар слова.

Жозеф де Местр и де Бональд просто отрицали все новшества; Балланш старается разгадать их смысл. Он видит, что возникло новое общество, отличное от старофранцузского, что мысль освободилась и в учреждения должна проникнуть большая доля свободы. Он не отрицает ни свободы печати, как ее понимали в то время, ни суда присяжных. Он допускает, что при современном ему состоянии умов простого участия народа во власти не достаточно: необходимо, чтобы «власть исходила от самого народа». Он допускает, что правительства имеют свои обязанности, и первая из них – «идти по пути прогресса и развития во главе того стада, которое они призваны пасти». Роль династий состоит именно в том, чтобы превращать факт в право. Власть непогрешима только тогда, когда «она является верным выражением существующего». Не пора ли, прибавляет Балланш, «одинаково любить старую и новую Францию, примирить археофилов с неофилами?» Реставрация отчасти легализировала революцию, подобно тому как христианство внесло в мир «дух совершенствования». Следовательно, всякое новое движение вперед следует приветствовать как результат этого духа христианства.

Розкрийте сенс поняття "палінгенесія" (П.-С.Балянш).

Палінгенесія (грецьк. palingenesia) означає «відродження», «нове народження», «переродження», «воскресіння».

Баланшеві «Есеї про соціальну палінгенесію» стали одним із найвпливовіших і водночас найбільш забутих наступними генераціями творів французької романтичної філософії. Цей текст став кульмінацією віри консервативного романтизму в те, що Велика Французька революція не була ні кінцем історії, ні просто історичним непорозумінням, а була радше оновлювальною, «палінгенесійною» катастрофою. У цій катастрофі старе суспільство, з усіма його вадами та чеснотами, згорає, немовби у стоїчному екпіросисі, а з його попелу народжується нове суспільство вищої релігійності, вищої моралі та вищої естетики.

Але Баланш піде набагато далі. Для нього не лише Велика Французька революція є смертю-народженням, проходженням через смерть до нового життя. Вся історія людства керується цим палінгенесійним законом. Людська історія є послідовністю смертей та нових народжень цілих суспільств, які позначають початки та кінці цивілізацій.