8. Беньямін. Пасажі

Ва́льтер Бе́ндікс Ше́нфліс Бе́ньямін 1892, Берлін — 1940, Порбоу— німецько-єврейський інтелектуал, літературний критик, філософ, соціолог, перекладач, радіоведучий та есеїст. Його праці, що поєднують історичний матеріалізм, німецький ідеалізм та єврейський містицизм, здійснили значний і впливовий внесок у естетичні теорії та західний марксизм, їх часто асоціюють із франкфуртською школою критичної теорії.

Большая часть парижских пассажей возникла за полтора десятилетия после 1822 года из-за подъема текстильной торговли. Появляются первые торговые заведения, у которых в том же помещении были достаточно большие склады. Пассажи - это центры торговли предметами роскоши, они являються достопримечательностью для приезжих, представляя собой находящиеся под стеклянной крышей, облицованные мрамором проходы через целые группы домов, владельцы которых объединились для такого предприятия.

Второй предпосылкой возникновения пассажей было начало использования металлических конструкций в строительстве. С позиций ампира эта техника должна была содействовать обновлению архитектуры в древнегреческом духе. Ампир - это стиль революционного терроризма, для которого государство - самоцель. "Конструкция берет на себя роль подсознания". Тем не менее понятие инженера, ведущее свое начало от революционных войн, становится все более значительным, и начинается борьба между конструктором и декоратором.

Впервые в истории архитектуры появляется искусственный строительный материал - железо. Оно подчиняется развитию, темп которого в ходе столетия возрастает. Импульс - локомотивы могли двигаться только по железным рельсам. Железа избегают при строительстве жилых домов и используют его в пассажах, выставочных залах, вокзалах - зданиях, предназначенных для временного пребывания. Одновременно расширяется архитектоническая сфера стекла

В пассажах Фурье увидел архитектурный канон фаланстера. Примечательна при этом их реакционная трансформация: созданные для торговых целей, пассажи превращаются у Фурье в жилые помещения. Фаланстер - это город из пассажей. В среде строгих форм ампира Фурье строит пеструю идиллию бидермейера.

9. Беньямін. Фланерство

Фланёр от французского слова flâneur, означающего «праздношатающийся», «гуляющий» или «бродячий». Фланирование означает гуляние, со всеми возможными коннотациями связанными с этим.

Термин фланёр был популяризован Вальтером Беньямином для описания гуляющего горожанина, заинтригованного драмами городской жизни, ценителя её тайн и удовольствий[1]. Понятие несёт в себе богатый ассоциативный ряд: это и человек пытающийся получающий удовольствия, и бездельник, и городской эксперт, и просто как ценителя городской жизни. Постепенно образ рождённый в литературе начинает трансформироваться в символическую фигуру горожанина, становящуюся предметом исследования урбанистики, начинает пониматься как явление модерна. И именно как явление современного горожанина, становится важной частью науки и художественного воплощения.

У Бодлера Париж впервые становится предметом лирической поэзии. Эта лирика - не воспевание родных мест, взгляд аллегорического поэта, направленный на город, -скорее взгляд отчужденного человека. Это взгляд фланера, чей образ жизни еще окружает будущее безотрадное существование жителя мегаполиса примиряющим ореолом. Фланер стоит еще на пороге, пороге и мегаполиса, и класса буржуазии. Ни тот, ни другой еще не одолели его. Ни там, ни тут он не ощущает.себя как дома. Он ищет прибежище в толпе. Толпа - это вуаль, через которую привычная городская среда подмигивает фланеру как фантасмагория. В толпе город - то пейзаж, то жилая комната. Из них потом возводится универмаг, который использует фланера для повышения товарооборота. Универмаг - последняя проделка фланера.

В обличье фланера на рынок выходит интеллигенция. Как ей кажется, чтобы посмотреть на него, а в действительности уже для того, чтобы найти покупателя. На этой промежуточной стадии, когда у нее еще есть меценаты, но она уже начинает осваиваться на рынке, она выступает как богема.

Последнее путешествие фланера: смерть. Ее цель: познать новое. "Au fond del'inconnu pour trouver du nouveau". [22] Новизна - качество, независимое от потребительской стоимости товара. Она составляет источник неотчуждаемого обманчивого блеска образов, порождаемых коллективным бессознательным. Это квинтэссенция псевдосознания, неутомимым агентом которого является мода.

10. Беньямін. Культурні персонажі

1) Фур*є (і пасажі): Франсуа́ Марі́ Шарль Фур'є́ (1772 —1837) — французький соціаліст-утопіст і філософ. В 1837 році Фур'є вперше застосував термін «фемінізм»; вже в 1808 році він заявляв, що розширення прав жінок є умовою соціального прогресу, спрямовував свої зусилля на розроблення проекту справедливого соціального устрою. Основним змістом праць Фур'є була ідея соціальної гармонії, можливої лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, які «грабують ба-гатих, щоб збагатити інтриганів», але, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуре¬нцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов'язкового ре¬формування. Фалансте́р — в учении утопического социализма Шарля Фурье дворец особого типа, являющийся центром жизни фаланги — самодостаточной коммуны из 1600—1800 человек, трудящихся вместе для взаимной выгоды.

Даггер (і панорами): Луї Жак Манде́ Даґе́р 1787 - 1851— французький художник, хімік і винахідник, один з творців фотографії. Винайшов дагеротипію – спосіб отримування зображення за допомогою парів ртуті. Він чудово фіксував зображення, користуючись сильним розчином звичайної солі і гарячою водою для змивки часток йодиду срібла, що не зазнали дії світла. вістка про новий винахід була зустрінута всією Францією з таким ентузіазмом, що вже через кілька днів Даґер був відзначений командорським хрестом почесного легіону. Після цього його ім'я і його технологія стали відомі в усьому світі. До нього прийшли слава, багатство і впевненість

Гранвіль (і всесвітні виставки) : Жан Иньяс Изидор Гранвиль 1803 1847— французский рисовальщик-иллюстратор. Гранвиль занимает первое место в истории французской карикатуры; существенным свойством его таланта была блестящая, необыкновенно богатая фантазия, укрепляемая и поддерживаемая тонкою наблюдательностью и едким юмором. Пользуясь этими свойствами своего таланта, Гранвиль в своих рисунках воспроизвёл историю всех смешных сторон и странностей своего времени. Но пристрастие придавать физиономию и пороки человека сначала животным и растениям, а впоследствии и всякого рода неодушевленным предметам под конец жизни Гранвиля сделалось столь велико, что некоторые его рисунки непонятны. Несмотря на то, он — истинный мыслитель, и вовсе не желал смешить, придавая людям облик различных животных, он был уверен, что в первых встречаются те же самые низкие пороки и инстинкты, что и во вторых. Блестящий талант Гранвиля быстро доставил ему славу и популярность, но не богатство.

Гранвиль иллюстрировал большое количество произведений; между ними особенною известностью пользуются «Басни Лафонтена», «Робинзон Крузо», «Лабрюйер», «Дон-Кихот», «Путешествия Гулливера» и некоторые другие.

Луї-Філіп I (та інтер’єри) (1773- 1850) — останній монарх з титулом короля на французькому престолі. Правив під титулом Короля Французів з 1830 по 1848 роки. Був представником Орлеанської династії, після Липневої революції, яка привела його до влади називав себе "королем-громадянином" (фр. le Roi-Citoyen). Під час правління Луї-Філіппа у Франції швидко розвивалася промисловість, але збільшувалося збідніння робітничого класу. Повстання і революція 1848 року змусили його зректися престолу. як по способі життя, так і по своїх звичках Луи-Филипп дуже походив на буржу, був простий у побуті. За всі ці буржуазні чесноти він був нагороджениипневої монархії. Домігшись на початку 30-х рр. деякого умиротворення країни, Луи-Филипп зважився на проведення ліберальних реформ: були прийняті закони про виборність муніципалітетів, про національний г вардии й про нову систему виборів у палату депутатів. Останній закон удвічі знижував виборчий ценз і збільшував коло громадян, що володіли виборчим правом з 90 до 166 тисяч. На подальше розширення виборчих прав король ішов з великим небажанням (до 1848 р. число виборців досягло 250 тисяч). Вся увага уряду бути звернено на грошову аристократію, з якої Луи-Филипп був тісно зв’язаний ще до революції: на вищих чиновників, банкірів, великих торговців і промисловців

Б: При Луи-Филиппе на историческую арену выходит приватье, частное лицо.

Шарль П‘єр Бодлер ( і паризькі вулиці) Лирика Бодлера уникальна тем, что образы женщины и смерти пересекаются в третьем образе - образе Парижа. Париж его стихотворений - ушедший в пучину город, больше подводный, чем подземный. принципиальное значение в "мертвенной идиллике" города у Бодлера имеет социальный субстрат, современный. Современность задает основной акцент его поэзии. В виде сплина он разбивает идеал ("Сплин и идеал"). Однако как раз дух современности постоянно ссылается на первобытную древность. Здесь это происходит через двусмысленность, которая свойственна общественным отношениям и порождениям этой эпохи.

французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття.

скраво виражена антибуржуазність - одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості Бодлера Твір - збірка "Квіти зла", видана у 1857 році,- стає "динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії".

Осман (та барикади): Жорж Эже́н Осма́н (1809 - 1891) — французский государственный деятель, префект департамента Сена (1853—1870), сенатор (1857), член Академии изящных искусств (1867), градостроитель, во многом определивший современный облик Парижа. Получив неограниченные полномочия от монарха, Осман практически перекроил уличную сеть Парижа, разрушив большую часть старого Парижа для создания осей, пронизывающих столицу и открывающих прекрасные виды (перспективы) на многие монументы города. Все градостроительные работы имели под собой социальные и военные причины.

Деятельность Османа гармонирует с наполеоновским идеализмом. Он создает благоприятные условия для финансового капитала При этом он однако отчуждает парижан от своего города. Они уже не чувствуют себя в нем как дома. Они начинают осознавать бесчеловечный характер мегаполиса.Истинная цель работ, которые проводил Осман, состояла в том, чтобы обезопасить город от гражданской войны. Он хотел, чтобы баррикады навсегда стали невозможны в Париже. Расширение улиц должно было сделать их невозможными, а новые улицы должны были проложить кратчайший путь от казарм к рабочим кварталам

Але крім цих героїв, у нарисі присутні посилання на безліч інших (інтелектуалів, письменників, художників, архітекторі та вчених того часу).

11.Ідеологи та модернізація образу освіти та культурнихінститутів у Франції початку ХІХ ст.

(Питаннянекоректне.Кінець 18 століття – саме то)

12.Розуміння терміну "ідеологія" вмежіхшколиІдеологів.

Ідеологи – парижська група інтелектуалів. Ідеологія як наука про ідеї, які в основі мають здатність для провадження соціальної та культурної трансформації. Аналіз того, як сприйняття і фізіологія відноситься до мови та ідей. Головна їх заслуга – намагання здійснити соціальну і культурну трансформацію у французькому суспільстві, насамперед у навчанні. Вплив їх на політичній арені – 3-4 роки у 1790-х. Нові методи в науках

У продовження Просвітництва , ідеологи, на чолі з групою Дестютом де Трасі ( Кабаніс , Volney , Garat , Daunou ), хотіли встановити науку ідей, розвіяти міфи і хаотичність мислення .Вони хотіли зробити науковий аналіз думки.

Попередники – сенсуалісти, теорія пізнання, для якої відчуття й рефлекси – основа дійсного сприйняття навколишнього світу. «Нема нічого в розумі, чого б не було у відчуттях». Джон Локк, Етьєн Бонно де Кондільяк (1715-1780, француз).

Кабаніс

Материализм и атеизмКабанисабылименеепоследовательными и воинствующими, чем у старшегопоколенияфранцузскихматериалистов XVIII века. Кабанисутверждал, чтомышление — такой же продукт мозга, каксекрецияподжелудочнойжелезыилипечени.

Дестют де Трасі

РазделялвзглядыКабаниса, однаковниманиеегобылососредоточено не на физиологии, а на психологии, или — в терминах самого Дестюта де Траси — на идеологиичеловека. Согласноеговзглядам, идеологияесть наука о том, каксознаниепроизводитидеиизощущений. Помимоощущений, источникомидейвыступаетпамять, способность к суждению и воля. Основы науки об идеяхфранцузскийфилософизложил в своемтруде «Элементыидеологии»

Ідеологія потім розглядалася як цілісна система мислення, незалежно від історичних умов. Ця конструкція підтримується все дев'ятнадцяте століття , паралельно з розгортанням наукової думки і промислової революції. Це пошук всеосяжного і послідовного в системі, яка зосереджена застосуванні наукових законів у соціальних явищах .

Французька революція реконструювала освітні та культурні інститути монархії, і з’явився шанс у 1790-х реорганізувати вищу освіту і професійні школи науки, інженерії, медицини і права.

Декларація 1789 запропонувала всім відомі принципи, але їх застосування постійно обговорювалося у політичних дискусіях. І на декілька років ідеологи почали грати роль у першої скрипки в реорганізації центральних шкіл (?colescentrales). Також ідеологи працювали у журналах LaD?cadephilosophiqueandLeConservateur. (філософське десятиліття і консерватор)

Рупором їхнього впливу був Національний інститут (основний офіційний заклад Франції), який був створений після революції для створення стратегії подальшого розвитку.

Национальныйинститут наук и искусствбылучреждён в соответствиисостатьёй 298 КонституцииФранции от 22 августа 1795 года для «собраниянаходок и совершенствованияискусств и наук». Законодательным актом от 25 октября 1795 года (считаетсядатойоснованияИнститутаФранции) былосоздано три класса (отделения):

• физики и математики,

• моральных и политических наук, один із напрямків – аналіз «ідей і відчуттів» - досягнення ідеологів. Аналіз передбачав єдність трьох факторів – медичний інтерес до тіла, аналіз знань (Кондільяк) як упорядкованої мови, й ідеал людського знання – інституціоналізація раціональної науки

• литературы и искусств.

Окрім намагання в освіті ввести єдність і можливість кожного отримати освіту, адже свобода людини і рівність виявляється через чуттєву базу людської свідомості (кожна людина має ті ж потреби і відчуття). Також потрібно було реконструювання впливовості священників від трактування реальності. Але все-таки учні, які відвідували заняття, вважали, що лише прикладні науки заслуговують на увагу. За Наполеона (Конкордат 1801) секулярність почала заважати йому, центральні школи відійшли на другий план, а прийшли ліцеї (військова дисципліна, жорсткий адміністративний контроль

Консульским декретом Наполеона Бонапарта в 1803 годубылзакрытклассморальных и политических наук, а вместоклассалитературы и искусствучреждено три новых: французскогоязыка и словесности, древнейистории и литературы, изящныхискусств

1. Соціальні науки, їм належить заслуга у започаткуванні науковості у цій сфері

2. Поєднання соц., важливих подій з іншими науками, намагання пояснити реальність

13. Філософськапсихологія Мена деБірана.

14. Історія вивчення спадщини М. де Бірана.

15. Інтелектуальна, життєва та психологічні біографії М. де Бірана.

16. М. де Біран як один з основоположників інтелектуального діалогу Франції та Германії у ХІХ ст..

Всі три питання можна обєднати в одне.

Мен де Біран (1766-1824) - французький філософ, критик сенсуалізму (сенсуалізм: відчуття та сприйняття - основна та істинна форма дійсного пізнання, сенсуалізм протистоїть раціоналізму), розвивав ідеї християнської метафізики.

Із стаття Голіченко - “спіритуалістичний реаліст” (за виразом О. Веденського), автор численних праць з “філософії психології” (або менталістики), “французький Кант” (за виразом Ж. Лашельє).

Щодо історії вивчення спадщини, то “друге народження” та “друге відкриття” його спадщини зробив російський філософ О. Веденський у праці “Нарис сучасної французької філософії”. Де Біран писав дуже багато, але мало публікував. Один з найвідоміших сучасних дослідників М. де Бірана - Франсуа Азуві, писав про те, що дослідження творчості де Бірана не¬можливо відділити від праці з видання його неопублікованих рукописних праць. Останнє ви¬дання творів де Бірана, нараховує 13 томів, два з яких містять три час¬тини.

Біографія

- народився в Бержераку (1766-1824) в сімї лікаря. Був надзвичайно хворобливим (що можна повязати з психологічної біографією - “філософія зусилля”, “внутрішнє самоспостереження”)

- у 1797р. оселяється в Парижі, де знайомиться з колом “Ідеологів”, знайомиться з ними, перебирає ідеї сенсуалізму Кондильяка, опановує метафізику Декарта.

- повертається до Бержераку і пише свою славетну працю “Про вплив звички на здатність мислення”, за яку отримав нагороду від Французької Академії. Його наступні славетні праці - “Про аналіз процесу мислення”, “Про безпосереднє внутрішнє сприйняття”. Він був скромним, тому численні його праці не були опубліковані, як от «Нарис про основи психології», «Про співвідношення природничих наук та психології» і ще багато праць.

- зробив блискучу політичну карєру: був адміністратором департамента Дордонь. членом Ради пятисот (1797), субпрефектом Бержерака (1806), членом палати депутатів (1809), державним радником (1816)

Філософські погляди М. де Бірана

- традиціоналіст, виступав за тверде та неухильне виконання релігійних принципів в суспільному житті.

- в розвитку його філософських ідей виділяють три періоди: 1. до 1804, коли він належав до школи ідеологів разом з Кабанісом, Дестю де Трасі та ін., він тоді виступав прихильником сенсуалістської філософії Кондильяка. У доповіді про “Вплив звички на здатність мислити” він доводить, що в розумі немає нічого, чого б не було у наших відчуттях. 2. Погляди другого періоду (1804-1818) - так звана”філософія волі” - викладені в доповіді “Про аналіз мислення”та в “Дослідах про основи психології та її відношення до вивчення природи”. Останній період творчості відрізняється впливом християнського містицизму (Паскаль, Фенелон, Гюйо).

- виділяє в людині 4 системи: 1. афективну, спільну людини та тварини та таку, що передує виникненню свідомості. 2. сенситивну - побуждение Я та його зусиль. 3 - перцептивну - зосередження зусиль та уваги на якомусь одному предметі, задає інші правила поведінки людини, ніж інстинкти. 4. - рефлексивну - Я абстрагується від усіх випадкових елементів , володіє моральною свободою та шукає щастя у вищих сферах розуму.

Єдине, що я знайшла про нього як основоположника інтелектуального діалогу між Францією та Німеччиною 19 ст.

- є певна лінія філософії, яка починається з Декарта (Франція) - Паскаль (Фр.) - Лейбніц (нім.) - Кант (нім.). Психологізм Паскаля, монадологія Лейбніца та критицизм Канта, мала значний вплив на філософську традицію у франції 19 ст., зокрема, на філософські погляди М. де Бірана. (це з її статті).

Можна також сказати на екзамені, що Мен де Біран та Віктор Кузен (засновник еклектизму у французькій філософії) - як Сократ та Платон, вчитель та учень (теж з її статті, порадуємо Голіченко)