2.Релігійність та світскість у французькому суспільстві пост революційної доби.

Для початку варто визначити що можна вважати постреволюційною добою. Французька революція – це ключова подія, це точка біфуркації, яка стала визначальною в розвитку всіх подальших подій і водночас формотворчим елементом цих подій. У випадку Французької революції можна говорити про коротко та довгострокові наслідки. Говорячи саме про довгострокові наслідки, можна стверджувати, що вся французька політично-філософська думка 19 століття – це продукт постреволюційної доби.

Немає однозначної позиції щодо стану релігії у постреволюційну добу. З одного боку, французька революція частково поклала крах тим відносинам суспільства та церкви які існували. Проголошення вищості людського розуму, раціональність, розвиток промисловості, крах монархії, а так як церква та монархія багато в чому переплітаються то і виходить що релігія, а саме християнство втрачає свій вплив на суспільство. Починається процес секулярноті суспільства, тобто порівняно з минулим століттям церква все-таки втрачає свій авторитет в суспільстві та стає менш значимою. Після Французької революції відбувається не просто зменшення впливу церкви, можна сказати, що християнство переживає певний період бруталізації, люди чи то під час революції чи після неї під її впливом нищать храми, використовують не за призначенням сакральні речі, використовують храми не за призначенням у досить брутальних тонах. Про це ми можемо прочитати у Жозефа де Местра, у його творі «Роздуми про Францію». (нагадую, він консерватор-фундаменталіст) Тобто церква, в першу чергу як структура, а вже потім вторинно як віра виступала об’єктом народного гніву, що не могло не сприяти зменшенню впливу церкви на подальше життя. Інший приклад – письменник, критик Бодлер, про якого пише у своєму творі «Париж – столиця 19 століття» Вальтер Беньямін. Цей письменник відкрито насміхався та зневажливо ставився до релігії у своїх творах, найяскравіше це проявилось в його збірці «квіти зла». Однак французька революція не означає думку в одному напрямку щодо релігії.Є люди-противники Французької революції, це так звані консерватори, які критикують повалення монархії, або ж події які відбуваються під ас революції навіть якщо вони не мають зв’язку з монархією.виникає ідейно-політична течія: ультрамольтанство, яка сповідує те, що франція має слідувати традиційному католицизму і залежати від папи. Протестантизм це теж той процес який варто згадувати в контексті французької революції. Марсель Мур*є та де Шардон виступають за лібералізацію католицизму. Згадуючи консерваторів, варто виділити П*єр Сімона Баленша, Луї бональда, Шатобріана та тих двох що я назвала вище.

Підсумовуючи, в постреволюційну добу роль церкви в суспільстві починає зменшуватись, іде на спад, французьке суспільство з релігійного стає більш світським (поступово звісно). В розпал революції має місце бруталізація церкви. Однак такі процеси сприяли утворенню клану консерваторів, які стояли на позиції захисту та відновлення значення християнської церкви в суспільстві.

3. Велика французька революція (1789-1799) – переломний момент в людській історії. Потужний та кровавий вибух в окремо взятій країні - тільки частина значення цієї події, вона потягнула за собою бунт ідей в континентальній Європі, перехід від феодального соціального стану до буржуазії, формування європейської традиції демократії, потужний філософський дискурс, народження ідеологій, початок капіталізму, секуляризація держави та релігії, розвиток свободи слова та інших прав людини, як фундаментальних людських цінностей. Отже, подія повністю переформатувала всі ключові сфери людської діяльності на континенті.

Причинами революції в першу чергу стали поява нового класу – буржуазії, який накопичив достатньо ресурсів, щоб претендувати на включення в існуючу віками ієрархічну систему суспільства. Ідеї змін існували досить довго і циркулювали по всьому континенту в першу чергу завдяки торгівельній діяльності, яку вели буржуа, а також появі нових дискусійних інституцій – кав’ярень та газет. Феодали активно блокували, будь-які спроби буржуазії включити в ієрархію, легітимуючи її принципові «благородної крові» та «божої волі». Саме відсутність еволюційної динаміки та нерелевантність феодалізму до кінця XVIII ст. спричинив революційний вибух. Буржуазія використала для досягнення цілей нижчі прошарки суспільства і досить швидко змінила характер влади в країні.

Ці всі політичні та соціальні причини лягли на фундамент ідей Просвітництва, які розвивали в першу чергу французькі філософи – Вольтер, Монтеск’є, Дідро, Руссо, Ламетрі. Реакцією на ці ідеї були твори Де Местра та Бьорка. Отже, зародився потужний філософський дискурс з питань форми суспільно-політичного режиму, релігії, цінностей, характеру та необхідності змін. В політичній ситуації вони втілювались в частій зміні політичного курсу в охопленій змінами Франції. Цьому сприяли палкі дискусії, через введення повної свободи слова для преси.

Відбулися чисельні реформи. У рамках адміністративної реформи було здійснено перехід від феодального поділу землі закріпленої за сюзереном до принципу демократично обраних муніципалітетів, департаментів та комун, на які була розділена вся країна і які існують до сьогодні. У рамках економічної свободи було запроваджено принцип laissez-faire, економічна доктрина державного невтручання, отже ринок повністю став ліберальним. Одночасно з цим, було заборонено організовуватись робітникам в профспілки, оскільки ідея революції була у інтерсуб’єктивності проголошених людських цінностей та свобод, а не у окремішності. З цих причин були заборонені і страйки. Було введено асигнаціх – паперові гроші. В рамках релігійної реформи, було скасовано церковний податок в розмірі 20% та націоналізовано церковне майно. Радикальне вирішення релігійного питання, падіння моральності суспільства через тривалі і кроваві події та наростання атеїстичної хвилі - стали основними контраргументами противників революції. Реформа суспільно-політичного устрою і впровадження континентального типу демократії, сприяла до потужної політизації всього населення. Саме цей фактор заклав основу у формуванні такого явища, як національна держава. Французи вперше відчули солідарність між жителями Провансу та Нормандії, саме через політизацію і вільне поширення ідей та думок, таким чином була сформована перша світова нація і національна держава.

Всі ці зміни були настільки радикальними, що не могли не викликати супротиву в ретроградів та представників старих еліт. Тому розпочався терор, як форма політичної боротьби. Страта короля Франції, це був символічний крок, який не потребував необхідності, як це було у Англії століттям раніше, а став просто політичною заявою опонентам.

Французька революція дала світові багато символів: Гасло «свобода, рівність, братерство» заклало в собі основні принципі будь-якої революційної боротьби на століття вперед. «Свята гільйотина» - символ безповоротністі змін та рішучості революціонерів. Барикади – основною формою міської герильї. Взяття Бастилії –кінець старого режиму.