35. Переддень французького соціалізму: Сен-Сімон.

Клод Анрі́ де Сен-Сімо́н (фр. Claude-Henri de Rouvroy, comte de Saint-Simon; *1760, Париж — †1825, Париж) — французький мислитель, соціолог, один із засновників утопічного соціалізму. Піддав критиці капіталістичний уклад. Розглядав виробництво як розумну мету будь-якого суспільства. Командував полком під час війни за незалежність у Північній Америці (1775–1783). Запропоновані Сен-Сімоном реформи суспільного життя мали мирний характер, що виключало будь-яке насильство. Він прокладав надії на освіченого монарха

Основою поглядів Сен-Сімона, у тому числі на державу і право, є його концепція історичного прогресу. Він ділив історію християнства на чотири стадії:

1) З виникнення християнства — до V ст. Н. Е.; 2) V–XIII ст.; 3) з XIII до 1789 p.; 4) з 1789 р.

Французький соціаліст-утопіст. Разом з Фур’є та Оуеном його вважають одним із трьох батьків-засновників сучасного соціалізму. Народився в Парижі. У 17 років поступив на військову службу. У 19 добровольцем брав участь у боротьбі північно-американських колоній за незалежність. Після повернення до Франції займався самоосвітою. Як реформатор суспільства він висунув пропозиції, що їх спочатку навряд чи можна було відрізнити від ліберальних постулатів, однак від ортодоксального лібералізму він поступово перейшов до “індустріалізму” – теорії, яка включала багато соціалістичних елементів. Сен-Симон був одним з перших мислителів, які визначили основні риси індустріального суспільства. У роботах “Про індустріальну систему”, “Катехізис промисловців”, “Нове християнство” він критикує лібералізм з його індивідуальною мораллю і прославляє колективістські суспільні тенденції. Головним чинником суспільного розвитку Сен-Симон вважав класові конфлікти, але не вірив у те, що в його часи це спричиняється до жорстокої боротьби. Він не провіщав майбутнього безкласового суспільства, але припускав, що всі типи суспільства слід поділити на різні функціональні категорії. Ключовою суспільною метою має стати продуктивність праці, а політична влада, здійснювана кваліфікованими управлінцями, буде не що інше як прикладання науки до процесу виробництва. Після смерті Сен-Симона група його учнів заснувала школу сен-симоністів, яка швидко виродилася у релігійну секту апологетів абсолютного колективізму.

Сен-Сімон пророкував корінні політичні зміни в сьогоденні, четвертому періоді розвитку. Основи майбутнього суспільного ладу будуть відповідати інтересам величезної більшості населення, де восторжествує принцип божественної моралі: «усі люди повинні вбачати одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному».

А. де Сен-Сімон уважав, що суспільство розвивається поступово від однієї стадії до іншої. Теологічну і метафізичну стадії заступає позитивна («золотий вік»), яка робить усіх людей щасливими. На перших двох стадіях мають місце невдоволення й протиріччя між бідними та багатими, але прогрес знань і моральності сприяє розвиткові суспільства і створює передумови для настання позитивної стадії. Іншими чинниками, що сприяють прогресові суспільства, на думку А. де Сен-Сімона, є викуп земель у власників, скасування соціальних привілеїв, що передаються у спадок, відсторонення від влади феодалів (див. латифундизм) і представників середнього класу — юристів і військових та залучення до управління державними справами промисловців (див. менеджеризм), які, на його думку, можуть працювати в інтересах народу.

Введення нової, «позитивної стадії» історії, пояснював Сен-Сімон, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представниць¬ких установ. Але вся повнота світської влади зосереджується в парламентській Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовано керовану промислову асоціацію. Вона буде жити відповідно до розумно розробленого плану гармонійного розвитку всіх класів суспільства. В асоціації вони складуть три великі класи: хлібороби, фабриканти і торговці.

Промисловці займуть «головне становище» в суспільстві. До них Сен-Сімон відносить хлібороба, коваля, слюсаря, столяра, фабриканта, купця, візника, матроса торгового флоту. Промисловець — «це людина, яка трудиться для виробництва чи для доставки різним членам суспільства одного чи кількох матеріальних засобів, що задовольнять їх потреби чи схильності». У промисловому суспільстві установлять тверду централізацію виробництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів, максимально підвищать ефективність праці. Тим самим відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма їх численними установами і посадами.

Політика і управління, писав Сен-Сімон, будуть зведені переважно до простого адміністрування: управління речами і виробничими процесами. Вони доставлять «людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи», які будуть жити відповідно до божественної моралі. Проповідь устрою такого християнського суспільства і склала зміст «нового християнства» — нової релігії Сен-Сімона і сенсімоністів.

Найважливіша теза філософії історії у А. Сен-Сімона така: «Майбутнє складається із останніх членів ряду, в якому перші члени становлять минуле. Отже, вивчення розвитку людського розуму в минулому відкриє нам шлях, по якому він піде в майбутнє».

Вважав, фундаментом розвитку суспільства є певна система поглядів і переконань і сформулював відповідну закономірність: якщо пануючі в суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватися, то існуючий порядок руйнується. Стверджував, що до руйнування феодального ладу спричинила перемога ідей Просвітництва над теологією. Був переконаний, що тільки новий рівень ідей — «сучасні позитивні науки» — можуть створити надійний фундамент для постфеодального, індустріального порядку. Це станеться тоді, коли на зміну правлячим класам — землевласникам і духовенству — прийде клас учених, інженерів, художників, а також промисловців і підприємців.

Лише всесвітній розвиток промисловості на основі ефективного використання наукових принципів організації праці може позбавити трудящих від злигоднів і страждань, спричинених підневільним становищем і тяжкою фізичною працею. До таких принципів відносив запровадження обов'язкової для всіх продуктивної праці, забезпечення рівних можливостей для застосування своїх здібностей, створення планової організації виробництва.

Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва. Стабільності суспільства, на думку мислителя, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп. У цьому випадку відпаде необхідність у політичних інститутах, значних затратах суспільства на забезпечення свобод і права індивідів, тобто завдяки активній діяльності центральних органів держави і жорсткому адмініструванню буде забезпечено загальну та індивідуальну свободу. Основні праці : «Листи женевського жителя до своїх сучасників» (1802), «Праця про всесвітнє тяжіння» (1813), «Погляд на власність і законодавство» (1818), «Парабола» (1819), «Про теорії суспільної організації» (1819), «Про промислову систему» (1821), «Катехізис промисловців» (1823), «Деякі філософські роздуми для застосування в XIX столітті» (1825 р.), «Про суспільні організації» (1825), «Нове християнство» (1825)

36

Клод Анрі де РувруаСен-Сімон(1760-1825). Французький мислитель , соціаліст - утопіст . Рушійними силами історичного розвитку вважав прогрес наукових знань , моралі та релігії.Щоранку в розкішні покої , де спав юний нащадок графа Бальтазара де Сен-Сімона , входив лакей і вимовляв одні й ті ж слова: «Вставайте , граф , Вас очікують великі справи». Це була не вільна примха простолюдина . Дотримуватися цю церемонію наказав молодий аристократ , який ще на зорі свого життя увірував, що доля дарує йому безсмертя.

Учення Сен-Сімона про державу і право, людину і суспільство характеризується соціально-економічною спрямованістю. Історію держави він розглядав як процес еволюційного перетворення суспільства на промислове, що охоплює такі стадії: теологічну (влада належить священикам і феодалам); метафізичну (буржуазна держава, де владу захоплюють юристи і метафізики); позитивну (яка лише зароджується й де влада належатиме класу вчених і промисловців). Допускатимуть до влади й частину юристів. На позитивній стадіїі нститут монарха зберігається, але реальна вища влада зосереджена в руках двопалатного парламенту. Між королем і парламентом мають бути створен іпроміжні органи: рада вчених, яка "керує розумовим життям держави", розробляє проекти соціальних перетворень, і рада промисловців, щоскладає проекти бюджету і контролює його виконання. Підготовлені радами законопроекти надходять у раду міністрів та парламент.

Сен-Сімон недооцінював роль державних і правових інститутів, найважливішими законами вважав ті, що визначають і регулюють власність, а закони, які закріплюють владу і форми правління державою, - другорядними. Важливою для Сен-Сімона є ідеяпраці. На його думку, фізичноюпрацеюбіднийгодуєбагатого, а багатийрозумовоюпрацеюполіпшує долю бідного. Якщо ж багатий виявляється нездатним "працювати головою", він зобов'язаний теж "працювати руками". Сен-Сімон висловлював ідеї про суспільну організацію виробництва і планове управління ним. В ідеальній державі духовна (вища) владаналежить ученим-інтелектуалам, світська (підпорядкована духовній) - власникам.

Сен-Сімон обґрунтував ідеюоб'єднання Франції і Англії з метою встановлення в Європі конституційного ладу. Відтак усі європейські держави утворять союз,- яким буде керувати загальноєвропейський парламент. На правовій основі мирним шляхом вінвирішуватимеконфліктиміж державами, а згодомсформулюєще й "моральний кодекс" відносинміж ними. Новіконституційнідержавиоберуть шлях індустріалізації і перетворятьсуспільство на союз "працюючихрозумово і фізично". Так на місці самодержавної військово-теократичної держави постане конституційна "промислово-наукова" держава.

Провідною наукою в майбутнійдержаві, на думку Сен-Сімона, буде мораль, яка відсуне право на задній план, перетворитьйого на додаток, заперечитьзастарілий католицизм і зробить предметом посиленоїуваги становище пролетаріату. Держава має стати знаряддям управління централізованим і плановим виробництвом, перетворити правління людьми на правління речами, а союз держав - на всесвітню асоціаціюнародів без національних кордонів в ім'я торжества всезагального миру.