2. Реєстрове козацтво. Універсал Сигізмунда 1572 р. Козацько-селянські

повстання в кінці XVI та в першій половині XVIІ ст.

У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення

найманого козацького формування. 300 козаків були прийняті на державну

службу, записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного

війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати

частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок

двом важливим суспільним процесам: а) утворенню реєстрових збройних

формувань; б) легітимізації козацького стану — юридичному визнанню прав,

привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був розформований.

Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у зв'язку з поразкою в Лівонській війні

та активізацією низового козацтва був змушений повернутися до ідеї

відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру

500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю

на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від

місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були

охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками. З часом кількість

реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. —

6 тис., а 1631 р. — вже 8 тис.

Організаційно реєстрове козацтво 1625 р. складалося з шести полків —

Білоцерківського, Канівського, Черкаського, Корсунського, Переяславського,

Чигиринського. Серйозним ударом по реєстровцям і по всій козацькій верстві

була "Ординація війська Запорозького реєстрового" (1638 р.), яка зменшила

кількість реєстрового війська і обмежила привілеї та права козацтва.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося

дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша

(1591— 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638 рр.)

тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Повстання К. Косинського (1591—1593 рр.) — це перший великий селянсько-

козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським

старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому

шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591

р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та

селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом

1592— 1593 Рр. Охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково

Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський

воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін

німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у

вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною

козаків змушений був відійти на Запорожжя.

Зібравши двохтисячне військо, повстанці у травні 1593 р. розпочали

новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський. Залишившись без

лідера, повстанці зазнали поразки.

Після першого великого спалаху народної активності 1594 р.

розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка. Як

сотник надвірних козаків князя Острозького він був змушений брати участь у

придушенні повстання 1591—1593 рр., проте після битви під П'яткою у долі

Наливайка відбувається крутий злам — він залишає службу і організовує на

Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти

татар, Северин та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши

власну силу і намагаючись її збільшити, козацький ватажок посилає на Січ

своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти

поляків.

Навесні 1615 р. 4 тис. запорожців висадилися біля Царгородом і й

почали палити поселення. Невдовзі турецький султан, який саме тоді був у

цих місцях, дізнався про появу козаків і наказав за будь-яку ціну знищити

козаків. Поки збирався турецький флот козаки спустошили узбережжя й

попливли понад берегом на захід. Поблизу Дунаю вони вщент розбили

турецьку ескадру й навіть полонили адмірала. Під Очаковом вони на очах у

турків демонстративно спалили кілька захоплених галер і прорвалися в

Дніпро.

Переможні походи надихнули козаків на ратні подвиги. Ретельно

підготувавшись, запорізька флотилія під керівництвом Сагайдачного у 1616 р.

вступила в бій з турецьким флотом у гирлі Дніпра й розгромила його. Потім

флотилія рушила на Крим. Козаки взяли головний невільницький ринок у Криму

— місто Кафу й визволили з полону невільників, чим знову прославили себе в

слов'янському світі.

П.Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою,

що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. Усі

найбільш успішні морські походи козаків на Крим чи Туреччину очолював П.

Сагайдачний. Уряд Туреччини розцінював боротьбу з козаками як найважчу,

найскладнішу і найневідкладнішу воєнну, і зовнішньополітичну проблему.

Османська імперія була найбільшою державою тогочасного світу, проте і їй

прийшлось мобілізувати майже всі свої збройні сили для боротьби з козаками.

За час свого гетьманства (1614-1622 рр.) П. Сагайдачний провів реформу

козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на

регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і

дисципліну. Реєстр їх був збільшений до 40 тис.

З військової формації козацтво, завдяки старанням П. Сагайдачного,

було перетворено у політичний чинник з державницькими цілями.

Січовики не припиняли походів і в наступні десятиліття. Своїми діями

запорожці підривали військову могутність Кримського ханства й Туреччини,

але у відповідь зазнавали їхніх набігів на українські землі.

Посилення соціального, національного і релігійного гніту на

українських землях привело до початку народно-визвольної війни, яка

об'єктивно стала єдиною можливістю здобути свободу і незалежність,

відстояти своє право на існування як народу, так і держави.

Повстання очолив колишній писар Війська Запорізького чигиринський

сотник Богдан-Зіновій Хмельницький. Природжений дипломат, талановитий

полководець він мав високий авторитет серед козаків Хмельницький був добрим

знавцем військової справи. Він розумівся на тактиці та стратегії, вмів

своєчасно скористатися фортифікаційними засобами, знав, коли треба

наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою

тактикою поляків і татар. Роздуми переконали його в тому, що без союзу з

татарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у

запорожців була дещо слабкою, він не доб'ється успіху. Правильний

розрахунок Хмельницького щодо залучення татар на свій бік справив сильний

вплив на успішний розвиток подій Визвольної війни, особливо в її дебюті.

На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обрано гетьманом. На

його бік перейшли реєстрові козаки, які стояли на Запоріжжі.

На час виступу із Запорізької Січі військо Хмельницького налічувало 5

тис. чоловік. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське

військо. В травні 1648 р. в битвах на Жовтих Водах і під Корсунем

Хмельницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими

командував гетьман Потоцький.

Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, що після перемоги

під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну

Україну для остаточного розгрому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два

місяці чогось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час,

щоб організувати своє військо, добити розрізнені шляхетські з'єднання на

визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс викличуть

перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.

У липні 1648 р. козаки вирушили на захід. А вже у вересні під

Пилявцями сталась грандіозна битва, де селянсько-козацька армія отримала

блискучу перемогу.

Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 липня