ВСТУП

1. Виникнення козацтва. Запорізька Січ – центр козацьких вольностей, її

військово-адміністративний устрій

2. Реєстрове козацтво. Універсал Сигізмунда 1572 р. Козацько-селянські

повстання в кінці XVI та в першій половині XVIІ ст.

3. Козацтво в XVIІ- XVIІІ ст. Визвольна війна українського народу під

проводом Богдана Хмельницького (1648-1654)р.

Список літератури

вступ

Формування Запорізької Січі як своєрідної форми козацької державності після Люблінської унії перейшло лише нову фазу. Столиця дніпровської вольниці у різний час розташовувалася у різних, але добре захищених природою місцях. Так, після Хортиці вона на островіТомаковка (60-ті рр. XVI в. – 1593 р.), потім – на р.Базавлук (1593–1638 рр.). Власне Січ чи те укріплене місце, де розміщувалося козацьке управління, називали ще «>Кошем». Жили козаки в січі в куренях (великі вдома – 40 на 12 м, були й службові приміщення – комори, пекарні, церкви). Влада січового товариства поширювалася як на «Кіш Запорізький», а й у значну територію, що називалася «землями Війська Запорозького» чи «>ЗапорожскимиВольностями».

Н.І. Костомаров називав Січ «християнської козацької республікою». Таке визначення зберегло своє значення й у наші дні. Верховним органом управління Запорізької Січі була січова рада,созивавшаяся щорічно у початку січня для виборів військової старшини (судді, писаря, осавула та інших.) на чолі з кошовим отаманом, що інколи називали гетьманом.Кошевому отаману на раді вручалася булава (знак влади).Войсковими клейнодами (знаками) були бунчук (мідний чи золочений кулю на дерев'яної рукоятки з прикріпленим пучком волосся з кінського хвоста) і хоругви (прапори різних кольорів із зображенням лику святих, хрестів, зброї). Для засвідчення документів виготовлялися друку.

>Низшую щабель командного апарату очолювали курінні отамани, що обиралися козаками відповідного куреня. Рада також вирішувала важливі питання внутрішнє життя і зовнішніх відносин.Несогласное з рішенням ради меншістьпринуждалось до покірності більшістю як погрозами, і навіть убивством.Демократизм в запорізької Січі – класична охлократія.Порядки в Січі уособлювали свободу особи і терор агресивного більшості, аскетизм і розгул, шляхетність і лють, європейську обережність і азійський безтурботність. Отже, у козацтва виробилася суперечлива систему влади і підпорядкування («агресивнабезелитная демократія»).

Доктрина козацтва – засновників Запорізької Січі:

1. Визнання Польщею особливого статусу козацтва з наданням йому економічних та соціальних пільг.

2. Відмова польської шляхти і ополяченої української знаті від колонізації Київського Подніпров'я.

3. Оборона українських земель від турецько-татарською агресії (з1479г. Кримське ханство визнало васальну залежність від Оттоманської Порти).

4. Захист українсько-білоруського населення від католицької експансії, допомогу братствам.

Усі козаки, вважалися вільними і рівноправними, служили власним коштом. У Січ не допускалися жінки, хоча за її межами території козаки мали сім'ї. Самоврядування Запоріжжя регулювалось звичайним правом. Січ стала оплотом православ'я па Україні. Вступ у запорізьке товариство починався з питання: «У бога віруєш?». А прибували сюди, поруч із українцями, білоруси, татари, поляки, євреї, грузини, турки, молдавани та ін. Причому з них освіченими людьми і себе Батьківщині займали високе соціальне становище.

Чисельність січового товариства була стабільної. Взимку у Запоріжжі стояв невеликий гарнізон, що сторожову службу. Але із настанням весни Січ перетворюватися на людський мурашник. У мирний час головним заняттям запорожців були промисли і скотарство. За 300 років існування Запорізької Січі козацтво не виробило приватну власність на грішну землю, тож частину угідь давалася користувачам довічно, а більшість розподілялася щорічно через жереб.

Запорозьке військо формувалося по добровільної принципу.

Найбільшою ефективністю в бою відрізнялася козацька піхота, а перші

кінні загони з'явилися в запорожців після 1576 р., коли Стефан Баторій (передав у Січ 2000 коней). Проте кіннота у запорізьких козаків була слабка і малочисельна. Зазвичай, у липні запорожці на гребних судах «чайках» (у кожному по 50-70 людина) робили морські походи й досягали Кафи, Варни, Стамбула тощо.

1. Виникнення козацтва. Запорізька Січ – центр козацьких вольностей, її

військово-адміністративний устрій

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій,

між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та

магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто

змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш,

осавул, булава тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї

(шаровари, оселедець тощо). Тому термін "протистояння", поширений в

історичній літературі, не зовсім точно подає характер тих умов, за яких

відбувалося формування козацтва. Цей маргінальний прошарок населення

зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою

та хліборобською цивілізаціями.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова

соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою

протягом XV— XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін "козацтво"

фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у

польського історика Мартина Бєльського (1495—1575 рр.).У своїй "Всесвітній

хроніці" він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися

козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.

Того часу дванадцять порогів перетинали Дніпро від берега до берега і

тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку

заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У

різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці,

Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі

полягає в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя козаки будували у

різних місцях так звані "городці" та засіки або ж "січі" з повалених дерев

для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти

були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли

своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних

джерелах. Саме тому заснування першої Запорозької Січі історики, як

правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького

(Байди).

Вишневенький Дмитро (1516-1563) - один із перших відомих в історії

українського козацтва гетьманів, нащадок великого князя литовського

Ольгерда. В 1551 — черкаський і канівський староста, організатор відсічі

татарським нападам. У 1560 — на службі у московського царя Івана Грозного,

в 1561 повертається в Україну. У 1563 здійснив військовий похід до

Молдавії. Через зраду одного з молдавських претендентів на владу козацьке

військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був відправлений

до Стамбула і там страчений.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було

побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі

стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком

згуртування запорозького козацтва.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська державність, яку

фахівці називають праобразом, ескізом, зародком справжньої держави.

Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та

установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну

систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється

юрисдикція даної держави. Для Січі були притаманні усі ці ознаки.

Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно

вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний,

оригінальний імідж козацької державності.

На XVI—XVII ст. припадає найбільший розквіт Запорізької Січі. Органами

самоуправління, влади були:самоуправління, влади були:

- військова рада, за участю всіх козаків, що розв'язувала найважливіші

питання. Ради скликалися при потребі, а обов'язково - 1 січня і 1 жовтня.

Скликалися також ради у куренях і паланках;

- військові начальники - кошовий отаман, військовий суддя, писар,

обозний, курінні отамани;

- військові службовці - булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш,

шафар, канцеляристи тощо;

- похідні та паланкові начальники - полковники, писарі, осавули.

Повний штат начальницьких осіб у запорізьких козаків, по різних

джерелах, визначається по-різному: 49, 118, 149 чоловік. Коли уперше

визначився склад запорізької влади, за браком точних даних, вказати не

можна; вважають лише, що чин кошового існував вже в XVI столітті, тоді як

чин військового писаря в цей час ще не було.

Вся військова старшина обиралася Військовою радою на рік. Найвищу

владу після Військової ради мав кошовий отаман(гетьман) - військову,

адміністративну, судову. Він був підзвітний Військовій раді. Найважливіші

питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях

Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути присутнім будь-

який козак. Збиралася Військова рада тоді, коли для вирішення того чи

іншого питання потрібна була воля всього товариства.

Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходами", і вони

збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей

скликали і сходки в паланках.

Існує такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з

військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна

система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий

отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану

військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В

мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції,

а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої

повноваження наказній старшині.

Гетьман об’єднував у своїх руках військову, адміністративну і судову

владу. У воєнний час кошовий був головнокомандуючим всього війська, а в

мирний час він керував мирським життям Запорізької Січі: виконував роль

верховного судді, вважався верховним начальником запорізького духівництва.

Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на раді

всіх чинів, узаконював розподіл землі, косовиць, рибних ловель, звіриних

відходів, розділяв військовий видобуток, військові доходи, приймав нових

людей у Січ, відпускав старих козаків, входив у дипломатичні відносини із

сусідніми державами. На час відсутності на Січі кошовий призначав собі

заступника, що називався наказним отаманом.

Але при усій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженим

володарем запорізького війська: не маючи ні особливого приміщення, ні

окремого столу, кошовий був у дійсності тільки старшим між рівними,

«батьком» для всіх козаків, й через це мав більше моральне, чим

дисциплінарне право. Влада його обмежувалася звітом, часом і радою. Кожен

кошовий щорічно, 1 січня, під час вибору військовий старшини, повинен був

дати звіт у всіх своїх вчинках і діях, що стосувалися війська. Гетьман

обирався тільки на один рік, по закінченню якого на його місце ставав

інший; виключення робилися лише для дуже деяких, особливо видатних і

популярних козаків (Іван Сірко був гетьманом протягом 15 років).

Другою особою після гетьмана вважався військовий суддя, який окрім

суддівських функцій заступав кошового отамана, був начальником артилерії.

Він, як і кошовий отаман, обирався на військовій раді з простого

товариства. Обов'язком військового судді було судити - він розбирав карні і

цивільні справи і чинив суд над злочинцями, представляючи, однак,

остаточний вирок суду вирішувати кошовому чи отаману військової ради. Суддя

був охоронцем тих пращурівських звичаїв і віковічних традицій, на яких

ґрунтувався весь лад козацького життя; у своїх рішеннях він керувався не

писаним законом, а традиціями, що переходили з вуст у вуста й освяченими

часом.

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався

товариством на загальній раді і відав всіма письмовими справами

запорізького війська.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і

дисципліни, стежив за виконанням судових рішень ради та отамана, проводив

дізнання за вчинені правопорушення тощо. Осавул також обирався на загальних

зборах козаків.

Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні отамани.

виборні та підзвітні раді курінні отамани.

Похідну старшину становили полковник, осавул, писар котрі у воєнний

час організовували охорону передових рубежів Січі. Похідний полковник був

командиром певної передової частини війська.

Паланкову старшину становили полковники, осавули писарі, їх влада

поширювалася на відповідні паланки тобто на козаків, які проживали за

межами Січі, у паланках.

Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави

стверджувати, що тут відроджувалася українська державність. Адже вся

система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання

внутрішніх і зовнішніх функцій, властивих державі.