Тема № 1: Соціологія як наука

1. Поняття та предмет соціології

Термін «соціологія» походить від двох слів: лат. societas — «суспільство» та грец. λογος — «вчення», «знання», «наука». Термін запропонував 1839 року французький учений Оґюст Конт, ще до того як у другій половині XIX ст. соціологія стала самостійною університетською дисципліною. Вважається, що вперше використав це поняття для назви окремої галузі наукового знання французький вчений Огюст Конт (1789-1857) у праці „Курс позитивної філософії” (1842).

Попри відсутність одностайності в цьому питанні наведемо найбільш поширені у вітчизняній науці трактування соціології, в яких, на нашу думку, досить чітко описується предмет її дослідження:

– соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії;

– соціологія – наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку;

– соціологія – наука про тенденції, закони функціонування і розвитку соціальних систем, про прояви цих законів у діяльності суб’єктів – великих і малих соціальних груп і спільностей людей, а також окремих особистостей.

Від самого початку розвитку соціології як науки переважає макро-

соціологічний теоретичний підхід (від грецького makros — великий).

Його суть полягає у трактуванні предмета соціології як науки про ціліс#

ність і системність суспільства#соціального організму та у вирізненні

таких головних аспектів предметної галузі, як соціальна структура, куль#

тура, соціальні інститути всезагального характеру, глобальні соціальні

процеси і зміни. При цьому на перший план висувається все те, що

властиве суспільству в цілому, а не окремим індивідам, з яких воно скла#

дається. Таке розуміння спирається на аналогії з самоорганізацією біоло#

гічних організмів#систем та на філософський принцип раціональності.

Мікросоціологічний теоретичний підхід (від грецького mikros —

малий), навпаки, акцентує саме на сфері людської поведінки і свідомості,

ставить у центр своєї уваги людину в її повсякденному житті, в усьому

багатстві її зв’язків і взаємодії з іншими людьми. Тут на першому плані

поняття соціальної поведінки індивіда, її механізми включно з між#

особистісною взаємодією, мотивацією, стимулами, що спонукають

людину до дій тощо. Отже, відмінність між цими підходами полягає в

тому, що головними постатями в них є або суспільство загалом, або

людина. Тим часом успішно поєднати ці підходи й уникнути крайнощів

та однобічностей кожного з них дозволяє визначення поняття «соціальна

спільнота» як основної категорії та ядра її предметної галузі. Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб*єкти якого об*єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

2. Структура соціології

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

Перший рівень – загальна соціологія, або теоретична соціологія. Теоретична соціологія (загальна соціологічна теорія) – вивчає суспільство як цілісну соціальну систему, акцентуючи увагу на глобальних проблемах його життєдіяльності, виявляє сутнісні зв’язки між окремими підсистемами суспільства, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно#класовий підхід, гене#

тичний аналіз, комплексний конкретно#історичний підхід, аналіз

соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими тощо). Ця теорія загаль#

ного характеру відображає визначальні тенденції становлення й

функціонування соціальних спільнот#суб’єктів і місце у цих процесах

людини як істоти соціальної;

2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня)

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім*ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання.

— соціологія культури

— соціологія релігії

— соціологія політики

— соціологія праці

й управління

— соціологія дозвілля

— соціологія освіти

— соціологія виховання

тощо.

Третій рівень – рівень конкретних соціологічних досліджень (емпірична соціологія). Емпірична соціологія має на меті збір і накопичення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження, результатів опитувань тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження

— соціологія особистості

— соціологія сім’ї

— соціологія класу

— соціологія стану, прошарку

— соціологія етносу

— соціологія нації

тощо