1.3.3. Здивування і недовіра

Платон писав, що початком філософії є здивування⁴. Такого ж погляду дотримувався і Арістотель⁵.

Здивува́ння – інтелектуальна емоція, що спонукає до орієнтації та дослідження, викликана розбіжністю між очікуваним і дійсним. Може поєднуватися зі страхом, радістю та ін., якщо розбіжність торкається особистих потреб та інтересів.

Здивування свідчить про появу чогось такого, що виходить за межі звичної структури світу, а також про те, що на цю появу звернули увагу. Людині доводиться порівнювати нове з уже звичним, узгоджувати їх, вносити зміни у своє бачення світу, тобто філософствувати. Людині досить часто доводиться філософствувати, але досить рідко вона це усвідомлює.

Владислав Татаркевич писав, що філософія, яка виросла з подиву, є лише одним типом філософії. Поруч з ним є другий тип, який виріс із недовіри. Філософія подиву спрямована на те, щоб зрозуміти й описати Всесвіт, її праця мала позитивний характер. Філософія недовіри пройнята недовір’ям до явищ і до переконань, які ми проголошуємо. Вона старалася піддати ці переконання критиці, а уми – просвітити, очищаючи їх від хибних гадок; її тип – критичний і негативний. Філософія подиву намагалася знайти істину і створити систему. Філософія недовіри, головним чином, намагалася усунути хиби і обмежилася критикою і просвітленням умів. Плодами філософії недовіри в історії філософії були періоди критики і просвітництва. Плодами філософії подиву були філософські системи⁶.

Недові́ра – це інтелектуальна емоція, що спонукає до орієнтації та дослідження, викликана очікуванням ймовірної розбіжності між дійсністю і її відображенням або між її нинішнім і майбутнім чи минулим станом. Недовіра, як і здивування, може поєднуватися зі страхом, радістю та ін., якщо ймовірна розбіжність торкається особистих потреб та інтересів. У здивуванні розбіжність є дійсною (вірогідною, достовірною), а у недовірі – можливою (ймовірною). Здивування і недовіра можуть поєднуватися.

Здивування і недовіру у різних людей викликають різні речі. Спільним для всіх є те, що ці емоції змушують розмірковувати і творити нову структуру хоч би якоїсь частинки світу. Результатом розмірковувань постає певна упорядкована цілісність.

Яка з тієї локшини, що її вам вішали сьогодні (вчора, позавчора…) на заняттях, варта подиву, а яка – недовіри? Якої більше? Чи, можливо, вся вона прісна й одноманітна – нема про що й згадать, нема чим потішити ні серце ні розум?

1.3.4. Філософія і вищі інтелектуальні процеси

Передумовою існування філософії є і відносна самостійність вищих інтелектуальних процесів, їхня спрямованість до власної завершеності, до встановлення усіх можливих ланок і зв’язків та цілісності інтелектуальних образів відповідно до законів розгортання цих процесів. Ілюстрацією цього є інтелектуальні ігри. Філософія теж є певного роду грою розуму, який структурує світ.

Ви бачите, що ігри є моделями реальних процесів? І дешевше поламати модель, ніж дорогу річ чи реально звернути собі в’язи.