1.2.7. Партійність філософії

Звідси зрозуміло, чому В. І. Ленін говорив про партійність філософії. Принцип партійності філософії нав’язує певне бачення світу, суспільні ідеали, норми поведінки, цілі життя. Людина стає коліщатком і гвинтиком тоталітарної системи. Чимось відмінний від нав’язуваного погляд на світ є небезпечним, руйнівним для тоталітарного суспільства.

Принцип партійності критикують за посягання на свободу громадян. Але з іншого боку, для існування будь-якого суспільства потрібна певна єдність, спільні цінності. Отже, необхідною є співмірність у взаємодії протилежних сил і напрямів суспільного розвитку.

У чому саме і заради чого ви вважаєте потрібним обмежувати людей? Який рівень обмежень ви вважаєте прийнятним щодо них? У чому саме і заради чого ви згодні, щоб обмежували вас? Який рівень обмежень ви вважаєте прийнятним щодо себе?

1.3. Філософія як форма суспільної свідомості

1.3.1. Синкретизм

Спочатку люди у своїй свідомості не ділили світ на окремі самостійні частини. Таке явище дістало назву первісного синкретизму.

Синкрети́зм (від грец. συγκρητισμός – об’єднання) – 1) Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. 2) Різновидність еклектики, поєднання суперечливих, протилежних один одному поглядів.

У синкретичному стані можуть поєднуватися абсолютно протилежні речі. Протилежними вони є з погляду наступного розвитку. Тут може бути естетика аморальності. І ми із задоволенням слухаємо блатні пісні, читаємо порнографічну літературу, граємо в азартні ігри, палимо цигарки, п’ємо алкоголь… Розуміємо, що це погано, але відчуваємо задоволення і нам важко утриматися. Якщо така діяльність переходить міру, її сутність визначає спосіб нашого життя – доведеться втрачати важливі для сучасної розвиненої людини цінності. Людство постійно знаходиться на межі, воно дорого платить за свій досвід.

МИКОЛА ВОРОНИЙ

ГРОТЕСКИ

IX. Sententia3

І сміх і плач – з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де бережуть їх душі горді.

І сміх і плач – се рідні два брати,

Коли від болю серце рветься.

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

1912

Дивлячись на картину, ми можемо отримувати знання з ботаніки, дивлячись художній фільм – отримувати знання з географії, історії, астрономії… Тобто художнє освоєння світу може поєднуватися з пізнавальним, науковим. Світ єдиний у своїх зв’язках і подолання синкретизму є поняттям відносним.

Чи було вам коли сумно і смішно, солодко і гірко, радісно і гидко, страшно, боляче, соромно, але зате – приємно? Що вам із цього хочеться повторити, а про що не хочеться і згадувати? Добре, не згадуйте. Але, можливо, і не повторюйте, бо абсолютне щастя межує з повною катастрофою. До того ж, двічі однаково не буває.

1.3.2. Форми суспільної свідомості

Коли накопичилося досить багато знань, відповідно до їхніх особливостей їх довелося поділити на форми суспільної свідомості.

Фо́рма суспі́льної свідо́мості – одна з найбільш широких сфер людської свідомості, якій властиві певні закономірності розвитку і функціонування, а також певний спосіб духовного освоєння світу, спосіб діяльності з відображуваним у свідомості матеріалом. Один і той же матеріал, відображуваний у свідомості, може піддаватися різній духовній обробці. Так у релігії суб’єкту належить визначальна роль, він встановлює об’єктивні закони. У філософії суб’єкт і об’єкт є рівноправними. У науці переважає об’єкт, він визначає зміст суб’єкта. Звісно, ці відмінності у взаємодії суб’єкта з об’єктом виявляються лише як переважаюча тенденція, та й межі між Ф. с. с. не є абсолютними. Потреба у певній Ф. с. с. визначається особливостями людської діяльності в цілому, тобто предметно-матеріальної і духовної. Традиційно виділяють сім форм суспільної свідомості: релігію, філософію, науку, мораль, мистецтво, політику і право. Кожна із завершених Ф. с. с. відображає увесь доступний людині світ, але по-своєму. Окремі частини світу відображаються окремими галузями, на які діляться Ф. с. с.

Філосо́фія – (грец. φιλοσοφία – любов до мудрості) – 1) Форма суспільної свідомості, яка дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору відношення людини і світу, мислення та буття, духовного і матеріального; виробляє загальний цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Ф. покликана в кінцевому підсумку дати теоретично обґрунтовані відповіді на питання про мету і смисл життя, про щастя і шляхи його досягнення, створити теоретичну основу для вироблення системи життєвих цінностей та ідеалів. Філософське пізнання націлене на вироблення системи ідей, які виражають певне відношення людини до соціальної та природної дійсності і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму соціальної поведінки людини. 2) Методологічні принципи, покладені в основу певної науки, галузі знання (наприклад, Ф. математики, Ф. права). 3) Переносно – абстрактні міркування.

Розгляньте яку-небудь річ чи людину з погляду кожної з форм суспільної свідомості. Що відбувається з вашими думками і почуттями при переході від однієї форми до іншої? Як змінюється їхній зміст, стан, співвідношення відображуваних властивостей, зосередженість?.. Чи можуть існувати властивості, які вас цікавлять, незалежно від непотрібних вам на даний час властивостей? Чи не ставало непотрібне і нецікаве вам засобом досягнення цікавого?