1.5.6. Чи можливо пізнати світ?

З другою стороною основного питання філософії пов’язане 1) переконання у здатності людського мислення пізнавати дійсний світ, створювати вірне відображення дійсності і 2) заперечення цієї здатності.

Агностици́зм (від грец. α̉́γνωστος – незнаний, непізнаванний) – філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об’єктивного світу і сутності речей.

Скептици́зм (від грец. σκεπτικός – недовірливий, буквально – той, хто досліджує) – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу й існування надійного критерію істини. Його крайньою формою є агностицизм.

Чи знаєте ви самого себе? Кого легше пізнати: себе чи іншого? Чи взагалі – це можливо?

1.5.7. Філософія і людська непослідовність

А втім звичайна людина, навіть високоосвічена, не дуже переймається питаннями про те, що є первинним і визначальним, чи збігається її філософська позиція із суспільно-політичною, рідко думає про філософські основи своєї буденності. Наведений вище вірш Лесі Українки свідчив, що визначальною і в суспільному, і в особистому житті вона вважала діяльність робочих людей. Тобто вона повинна була б дотримуватися матеріалістичних поглядів (див. вище: Основне питання філософії у марксизмі). Але наступний вірш може бути підставою для характеристики її поглядів як дуалістичних, оскільки тут слово за значенням прирівнюється до матеріальної зброї.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

***

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю на стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

25/ХІ 1896

Наступний вірш Т. Г. Шевченка однозначно свідчить, що він був ідеалістом, бо цілком покладався на слово, яке Господь поставить на сторожі коло людей.

Т. Г. ШЕВЧЕНКО

ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ

Мій Боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о Господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: «Ми не суєта!

І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик…

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так, і говорить?»

«Воскресну я! – той пан вам скаже, –

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша, і слова».

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі, – словеса

Твої, о Господи, такії.

Розкинь же їх, Твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти!