1.5.4. Основне питання філософії у марксизмі

Поширеним є поділ філософських поглядів на напрями, оснований на марксистському розумінні суті і завдань філософії. Ф. Енгельс писав: „Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття”, „…духу до природи…”⁸ Тобто, що є первинним – мислення чи буття, свідомість чи матерія, дух чи природа, що чим породжується і визначається. Залежно від розв’язання цього питання в філософії виділяються два основні напрями: матеріалізм, який первинним вважає природу, матерію, буття, та ідеалізм, який стверджує, що первинним є дух, свідомість, мислення.

Основне́ пита́ння філосо́фії (у марксизмі) – питання про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії, духу – до природи, про те, що з них є первинним і визначальним, що чим породжується. Друга сторона О. п. ф. – питання про здатність людського мислення пізнавати дійсний світ, створювати вірне відображення дійсності.

Зосередження багатьох людей на розв’язанні питання про відношення мислення до буття і виділення його як основного у філософії обумовлене поділом праці на фізичну і розумову. На цьому поділі основується економічна і політична боротьба в суспільстві. Відповідно, матеріалізм марксисти пов’язують з інтересами трудящих мас, а ідеалізм – з інтересами панівних, експлуататорських класів.

У філософії люди займаються тим, що є повсякденною турботою їхнього життя. Розв’язання менш важливих для значної кількості людей питань не приводить до виникнення сформованих філософських напрямів. Такі питання не виділяються у самостійні і визначальні, вони підпорядковуються основному питанню.

Поділ праці на фізичну і розумову прямо, а більше опосередковано впливає на найглибші душевні переживання людини, що відображається також і в поезії.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ДОСВІТНІ ОГНІ

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні, широкії крила.

Погасли вечірні огні;

Усі спочивають у сні.

Всіх владарка ніч покорила.

Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі.

Щасливий, хто сни має милі!

Від мене сон милий тіка…

Навколо темно́та тяжка,

Навколо все спить, як в могилі.

Приви́ддя лихі мені душу гнітили,

Повстати ж не мала я сили…

Зненацька проміння ясне́

Од сну пробудило мене, –

Досвітні огні засвітили!

Досвітні огні, переможні, урочі,

Прорізали темряву ночі,

Ще сонячні промені сплять, –

Досвітні огні вже горять.

То світять їх люди робочі.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, –

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

1892

У вашому власному житті як співвідносяться мислення і буття, свідомість і матерія, дух і природа? Чи завжди переважає щось одне з них? Чи питання про відношення між ними є основним не тільки у філософії, але й у вашому житті? Наведіть приклади і поясніть.

1.5.5. Філософські напрями

І.

Ідеалі́зм (франц. idéalisme, від грец. ι̉δέα – вигляд, образ, начало, основа, первообраз) – 1) Один з двох головних напрямів у філософії, який на противагу матеріалізмові вважає первинним і визначальним дух, свідомість, мислення, а природу, матерію, буття – вторинним, вивідним. Розрізняють об’єктивний І. та суб’єктивний І. 2) Схильність до ідеалізації дійсності.

Об’є́кт (від лат. objectus – предмет) – те, на що спрямована діяльність суб’єкта, те, що підлягає діянню: предмет пізнання і практичного впливу, будь-який предмет думки, дослідження, художнього відображення тощо.

Об’єкти́вне (від лат. objectivum – предметне) – характеристика природної і соціальної дійсності як такої, що існує поза і незалежно від свідомості суб’єкта.

Суб’є́кт (від лат. subjectum – підкладене; те, що лежить в основі) – носій певного роду діяльності; джерело активності, спрямованої на об’єкт.

Суб’єкти́вне (від лат. subjectivum) – те, що властиве суб’єкту; психічна, духовна діяльність людини як суб’єкта.

Об’єкти́вний ідеалі́зм – один з основних різновидів ідеалізму. Вважає першоосновою світу загальне духовне начало (Ідея, Світовий Розум, Абсолютна Ідея та ін.), яке існує поза індивідуальною свідомістю людини і незалежно від неї. Світ і людина є породженням цього загального духовного начала.

Суб’єкти́вний ідеалі́зм – один з основних різновидів ідеалізму. Первинною, визначальною у світі вважає індивідуальну свідомість або її окремі елементи (відчуття, волю тощо). Емпіричний С. і. первинними й реально існуючими вважає тільки відчуття, а все, що нас оточує, – наслідком психічної діяльності, комплексом відчуттів. Раціоналістичний С. і. вважає, що первинними є свідомість і самосвідомість індивідів.

Соліпси́зм (від лат. solus – один, єдиний та ipse – сам) – крайня форма суб’єктивного ідеалізму, за якою єдиною реальністю є свідомість суб’єкта, його “Я”, а об’єктивна дійсність – продукт свідомості індивіда.

ІІ.

Матеріалі́зм (франц matérialisme, від лат. materialis – речовинний) – один з двох головних напрямів у філософії, який на противагу ідеалізмові вважає первинним і визначальним природу, матерію, буття, а дух, свідомість, мислення – вторинним, вивідним. Розрізняють стихійний М., метафізичний М. і діалектичний М.

Стихі́йний матеріалі́зм – теоретично неусвідомлене переконання людей в об’єктивному, тобто незалежному від людської свідомості, існуванні предметів, явищ природи й закономірностей її розвитку.

Механісти́чний (метафізи́чний) матеріалі́зм, механіци́зм (від грец. μηχανική – наука про машини) – абсолютизація законів механіки, зведення складних явищ до простіших, поділ цілого на частини, неспецифічні для даного цілого, перенесення законів нижчих форм руху на вищі; спроба пояснити за допомогою механіки всі явища природи й суспільства, звести весь розвиток до механічних форм руху. Механіцизм був панівним напрямом у науковій матеріалистичній думці 16 – 18 століть.

Діалекти́чний матеріалі́зм – 1) У найширшому значенні – філософія марксизму-ленінізму. 2) Разом з історичним матеріалізмом – марксистсько-ленінське філософське вчення, яке дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів його розвитку; науковий світогляд і революційний метод перебудови світу в інтересах трудящих мас. Виник у 40-х рр. 19 ст. як світогляд пролетаріату (класу найманих робітників). Його положення розроблені К. Марксом і Ф. Енгельсом і розвинуті В. І. Леніним. Як і будь-яке вчення, Д. м. є засобом, який використовують люди для досягнення своїх цілей. Власні цілі людей (а особливо тих, які керували суспільством) виявилися розбіжними з цілями, що нав’язувалися марксизмом, тому у решті було відкинуто і Д. м., оскільки кожний засіб адекватно може застосовуватися лише до певного кола цілей.

Який з філософських напрямів вам найближче до душі? Поясніть.