1.5. Напрями філософії

1.5.1. Вічні питання філософії

Ві́чні пита́ння філосо́фії – питання, які так називають тому, що кожне покоління людей шукає відповіді на них і дає свої варіанти їх розв’язання чи нерозв’язання. Ці питання складають канву філософської рефлексії. До них належать: 1) що таке зовнішній світ; 2) чи поділений він на матерію і дух; 3) як дух співвідноситься з матерією; 4) чи існують у глибинах буття надприродні сили; 5) світ є конечним чи безконечним; 6) у якому напрямі розвивається Всесвіт і чи має він мету в своєму вічному русі; 7) чи існують закони природи і суспільства, а чи людина лише вірить у них внаслідок своєї схильності до порядку; 8) що таке людина і яке її місце у загальному взаємозв’язку явищ світу; 9) яка природа людського розуму; 10) як людина пізнає навколишній світ і саму себе; 11) що є істина і хибність; 12) що таке добро і зло, краса і потворність; 13) у чому полягає сенс людського буття; 14) у якому напрямі і за якими законами рухається історія людства і в чому її потаємний смисл⁷ та інші.

Однозначне вирішення будь-якого з вічних питань філософії потребує охоплення безконечності і вічності, дослідження його прояву в них. Людина ж і людство обмежені в часі і просторі. Тому вирішення цих питань обмежуються життєвим досвідом, схильностями, впливом оточуючих, симпатіями і антипатіями людини. Вирішення вічних питань філософії спирається не лише на знання, а й на інтуїцію та віру. Тут можлива зміна поглядів часом на діаметрально протилежні.

Сформулюйте вічні питання вашого власного життя. Що у них є спільного з вічними питаннями філософії?

1.5.2. Зв’язок між вічними питаннями і напрямами філософії

Філософські вчення ділять на напрями 1) за тим, яке з вічних питань філософії вважають найважливішим і беруть за основу для цього поділу, та 2) за тим, як ці вчення його вирішують. Інші питання вирішуються ними у певній відповідності до вирішення основного питання. Не завжди питання, яке взяли за основу для віднесення певного філософського вчення до того чи іншого напряму, саме́ це вчення вважає найважливішим, основним у філософії. Але вирішення всіх питань знаходяться у певному, – більш чи менш тісному, прямому чи опосередкованому, – зв’язку між собою. Проте не кожне філософське вчення є послідовним, тому і зв’язок між вирішенням ним різних питань не завжди є однозначним і передбачуваним.

Яке з вічних питань вашого життя є для вас найважливішим? Як воно співвідноситься з іншими питаннями? Чи, можливо, у вас є два або й кілька найважливіших вічних питань?

1.5.3. Філософські принципи

При́нцип (лат. principium – начало, основа) – 1) Первоначало; те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки. В історії філософії розрізняють П. буття, що лежать в основі дійсності, і П. пізнання дійсності. 2) Внутрішнє переконання людини; основне правило поведінки; ті практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різноманітних сферах діяльності. 3) Основна особливість у будові чого-небудь.

Вирішення питання, чи має світ єдину основу, спричинило появу трьох наступних принципів філософії.

Моні́зм (від грец. μόνος – один, єдиний) – філософський принцип пояснення світу, який за основу всього існуючого бере одне начало і пояснює різноманітність світу як прояв цього начала – матерії (матеріалістичний М.) або духу (ідеалістичний М.). Протилежне – дуалізм і плюралізм.

Дуалі́зм (від лат. dualis – двоїстий) – 1) Філософський принцип пояснення світу, який виходить з визнання двох рівноправних, незалежних і самостійних першоначал – духу і матерії, ідеального і матеріального. Протилежне – монізм. 2) Двоїстість, роздвоєність чогось.

Плюралі́зм (від лат. pluralis – множинний) – переважно ідеалістична філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до єдиного начала. За цією концепцією, існує кілька або безліч незалежних субстанціональних первоначал або видів буття (онтологічний П.), основ пізнання, що свідчить про відсутність об’єктивної істини (гносеологічний П.), філософських методів (методологічний П.). Протилежне – монізм. 2) Визнання множинності істин. 3) Множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний принцип будови правового суспільства.

До скількох начал ви можете звести все, з чого складаєтесь: одного, двох, багатьох? Яких саме? У поясненні власної будови ви моніст(ка), дуаліст(ка) чи плюраліст(ка)? Як співвідносяться ваші уявлення про власну будову і будову світу?