2.3 Система вогню

Під системою вогню розуміється організоване за єдиним планом у підрозділі, частині, з'єднанні застосування (сполучення) вогню всіх видів звичайної зброї для ураження противника.

Систему вогню командир батальйону організовує на основі прийнятого рішення в ході рекогносцировки, а також під час постановки завдань підрозділам і організації взаємодії. При цьому на найбільш можливих напрямках наступу противника командир батальйону особисто вказує на місцевості вогневі позиції танків, БМП (БТР), протитанкових керованих ракетних комплексів, гранатометів та їх сектори обстрілу, а також дає вказівки щодо організації вогню із стрілецької зброї.

Система вогню батальйону в обороні включає:

- ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню артилерії мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними опорними пунктами і в глибині оборони;

- зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах та у глибині оборони для знищення в першу чергу танків та інших броньованих машин противника;

- підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в короткі терміни на будь-якому загрозливому напрямку чи ділянці.

Основою системи вогню в обороні батальйону є вогонь протитанкових засобів, і в першу чергу танків, самохідно-артилерійських установок (CАУ), протитанкових керованих реактивних снарядів, протитанкових гармат і гранатометів. Висока маневреність, сильне кулеметне озброєння й броньовий захист бронетранспортерів, що охороняє розрахунок від ураження кулями й осколками, роблять їх важливим вогневим засобом у боротьбі з мотопіхотою противника. Тому система протитанкового вогню будується в сполученні з вогнем артилерії, бронетранспортерів і стрілецької зброї механізованих підрозділів, а також у сполученні з інженерними загородженнями й природними перешкодами.

Система вогню повинна бути стійкою. Це досягається умілим розташуванням вогневих засобів на місцевості, інженерним устаткуванням позицій, а також широким маневром. В обороні вогневі засоби, особливо протитанкові, доцільно розташовувати на зворотних скатах висот. У цьому випадку вони мають більші переваги не тільки при відбитті атак танків противника, але і є більше стійкими до його вогневих ударів, тому що наземними засобами не спостерігаються.

Систему вогню батальйону необхідно ретельно маскувати, створюючи хибні вогневі позиції, які варто періодично пожвавлювати, ведучи вогонь спеціально виділеними для цієї мети вогневими засобами. На післявоєнних навчаннях із цією метою широко застосовувалися вогневі засоби, що кочують.

Система вогню повинна бути високоефективною, що досягається широким і швидким маневром вогнем і вогневими засобами як по фронті, так і із глибини. Сутність маневру вогнем полягає у швидкому переносі вогню з одних цілей на інші для послідовного або одночасного ураження декількох цілей і в зосередженні його по головній цілі (групі цілей).

Велика роль у боротьбі з танками й мотопіхотою противника приділяється артилерії. Ведучи вогонь із закритих вогневих позицій, вона здатна знищувати броньовані машини в районах зосередження, при висуванні, на рубежах розгортання, а також при вклиненні їх у глибину оборони. Із цією метою перед фронтом оборони батальйону і у його глибині артилерія й міномети підготовляють масований, зосереджений і загороджувальний вогонь.

Масований вогонь організується в сполученні з ударами авіації на головному напрямку за планом старших начальників. Він застосовується для ураження танкових, мотопіхотних, артилерійських підрозділів і частин противника в районах зосередження, на рубежах розгортання або у вихідних районах для наступу.

Зосереджений вогонь застосовується для знищення танків і мотопіхоти при їхньому висуванні для наступу, а також на рубежах розгортання.

Для відбиття атак танків і мотопіхоти противника застосовується загороджувальний вогонь. З огляду на те, що оборонятися найчастіше буде необхідно обмеженим складом військ, у тому числі і при нестачі артилерії, загороджувальний вогонь планується вести на найбільш важливих танконебезпечних напрямках створенням вогневих завіс великої щільності на заздалегідь намічених рубежах. Відстань між рубежами залежно від швидкості руху танків і умов спостереження може бути 400-600 м. Останній рубіж намічається в 200-400 м від переднього краю оборони з метою відсічі мотопіхоти від танків і затримання других ешелонів наступаючих підрозділів і частин противника. Таке віддалення виключає можливість ураження своїх підрозділів і не погіршує спостереження при веденні вогню прямою наводкою. Ділянки зосередженого й загороджувального вогню підготовляються як на підступах до переднього краю оборони батальйону, так і на найнебезпечніших напрямках у всій глибині батальйонного району оборони й на його флангах. Ці ділянки вогню погоджуються із системою протитанкових загороджень на підступах до переднього краю оборони.

Зосереджений і загороджувальний вогонь артилерії й мінометів перед переднім краєм і в глибині оборони, протитанковий вогонь танків, ПТКР, артилерії, протитанкових гранатометів і інших засобів, а також вогонь стрілецької зброї, що готується у ротних опорних пунктах, повинен забезпечити створення зон суцільного багатошарового вогню всіх видів перед переднім краєм, на флангах і в глибині.

Зони суцільного вогню являють собою смуги місцевості перед переднім краєм, у проміжках і на флангах ротних опорних пунктів батальйонного району оборони, у яких кожна ділянка місцевості перебуває під дійсним вогнем. Створення цих зон надає монолітності обороні підрозділів у вогневому відношенні при розосередженому розташуванні їх на позиціях. Для їхнього створення в першу чергу використовуються танки, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані реактивні снаряди і гармати, що ведуть вогонь прямою наводкою, а також вогневі засоби механізованих підрозділів. Глибина зон суцільного багатошарового вогню всіх видів на пересіченій місцевості може бути до 400 м. При цьому глибина зони протитанкового вогню залежно від дальності прямого пострілу засобів боротьби з танками, що перебувають в опорних пунктах рот першого ешелону батальйону, звичайно досягає 1-1,5 км, а протитанкового вогню ПТКР - на дальність польоту снаряда.

Для ведення вогню в обороні кожному протитанковому засобу призначаються основний і додатковий сектори обстрілу. Величина сектору визначається вогневими можливостями протитанкового засобу.

Ділянки місцевості, які не прострілюються вогнем гармат, що ведуть стрільбу прямою наведкою, протитанкових керованих реактивних снарядів, танків, самохідно-артилерійських установок і кулеметів, уражаються вогнем артилерії й мінометів із закритих вогневих позицій.

Готовність системи вогню визначається:

- заняттям вогневими засобами позицій;

- підготовкою даних для стрільби;

- наявністю ракет і боєприпасів.