Система вищої педагогічної освіти в південній кореї

У предмет національної гордості перетворилась освіта у Південній Кореї, де реформаторські дії в цій галуні активізува­лися з 1985 року, коли почала роботу Комісія з освітньої рефор­ми під безпосереднім керівництвом президенти країни. У 1988 р. замість Комісії, яка виконала свої завдання, була створена Рада з рекомендацій в освітній політиці, а у 1989 р. - Президентська комісія з освіти. Пріоритетність освіти серед державних проблем у 80-х роках закріплена статтею 31 Конституції Республіки Ко­рея та забезпечується щедрими державними асигнуваннями на освіту (22% державного бюджету у 1990 р.). За свідченням В.Ко­стомарова, підготовка педагогічних кадрів для всіх рівнів освіт­ньої системи складне кістяк вищої освіти цієї країни, де створе­на цілеспрямована й продумана мережа педагогічних навчальних закладів.

Вихователів для дитячих садків готують у професійних шко­лах та заочних коледжах, учителів початкової школи - в чотири­річних учительських коледжах, середньої школи - в педагогічних коледжах і університетах, вузівських викладачів - в університе­тах та аспірантурі. Функціонує також система підвищення квалі­фікації з відривом та без відриву від роботи, за що відповідає На­ціональний інститут педагогічних досліджень та підвищення кваліфікації (синтез Японії, США, СНД).

Плани і перспективи подальшої реформи освіти й педагогічної освіти Південної Кореї пов'язуються передусім з вирішенням на межі XXI століття завдання розвитку компетенції та удосконален­ня самореалізації кожного, прищеплення вихованцям поваги не тільки до матеріального добробуту, а й до інтелектуального і ду­ховного розвитку, розуміння свого покликання та обов'язку забез­печити благо і гуманізм у суспільстві.

ВИЩА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА В КИТАЇ

Структура педагогічних закладів освіти близька до їх будови в Україні. Вихователі дошкільних закладів та вчителі початкових класів у Китаї переважно навчаються протягом 3-4 років у педаго­гічних училищах, куди приймають випускників неповної серед­ньої школи. Підготовка педагогів для середньої школи в педагогі­чних інститутах та університетах триває 4-5 років.

Китай вирішує проблеми і кількісного, і якісного зростання педагогічної школи. Перебудова китайської педагогічної освіти відбувається у тісному зв'язку із започаткованою у 1985р. рефор­мою загальнонаціональної системи освіти. Передбачається підви­щити якість освіти, передусім базової, забезпечити комплексність підготовки, урізноманітнення форм вищої освіти. Заслуговують на увагу заходи щодо підвищення кваліфікації педагогів та їх соц­іального статусу як гарантії якості навчання: проведення по всій країні обов'язкових кваліфікаційних екзаменів для учителів, по­ширення курсів їх перепідготовки, запровадження системи най­му вчителів та посилення відповідальності керівників освітніх ус­танов, підвищення рівня оплати педагогічної праці.

Загальні тенденції перспективи

Огляд типів педагогічної освіти в контексті освітніх реформ у культурно-своєрідних регіонах світу - північноамериканському, західноєвропейському, східноєвропейському, та східноазійсько­му - виявляє ряд загальних закономірностей та тенденцій еволюції освітніх галузей, що займаються підготовкою педагогічних кадрів.

Висунення освіти в число пріоритетних імперативів державної політики (зростання до 6-8% частки валового національного дохо­ду, що направляється в освіту - СІЛА, Канада; в СІЛА у 1991 р. -390 млрд. доларів, що перевищує асигнування на оборону). Освіта американців виступає пріоритетом діяльності президента.

Домінування витрат на освіту над затратами на оборону спос­терігається й у Франції. Керівництво освітніми інстанціями з боку найвищих посадових осіб - президентів, прем'єр-міністрів тощо викликає відповідну повагу до удосконалення педагогічної освіти.

Отже, одне із центральних місць в освітніх реформах провідних країн світу займає проблема педагогічних кадрів.

У кількісно-якісному співвідношенні акцент у підготовці пе­дагогів все більше зміщується в бік поліпшення якості та неперер­вності педосвіти, посилення професіоналізму, загальної культури вчительства, відповідальності за результати своєї праці. Що сто­сується дефіциту педагогічних кадрів, ця проблема вже частково розв'язується не стільки нарощуванням обсягу їх підготовки, скільки піднесенням соціального статусу вчителів, престижу пе­дагогічної професії, поліпшенням самопочуття педагогічних пра­цівників у суспільстві.

Удосконалення програм педагогічної освіти здійснюється у ряді стратегічних напрямів. По-перше, спрямовуються зусилля на ур­івноваження загальнокультурної, спеціально-предметної та спец­іально-професійної складових підготовки. По-друге, оптимізуєть­ся баланс теоретичної та практичної освіти. По-третє, педосвіта поступово урівнюється у правах з іншими життєво важливими університетськими та спеціалізованими типами освіти, змен­шується розрив у типових термінах підготовки педагогів, медиків, юристів, інженерів. Зближуються також рівні педосвіти різних категорій педагогічних працівників.

Все більша увага приділяється професіоналізації відбору осіб для отримання педагогічної освіти, уточненню критеріїв та підви­щенню вимог до її здобувачів як на етапі вступу до вищого навчаль­ного закладу, так і в процесі навчання в ньому. Загалом розши­рюється залучення до педагогічних спеціальностей чоловіків. Більше половини педагогів у Великобританії, СІЛА, Німеччині, Японії складають чоловіки.

Спільним напрямом перетворень педагогічної освіти виступає також розширення автономії, самостійності, ініціативи педагогі­чних освітніх закладів із запровадженням стандартів, критеріїв оцінки педагогічної діяльності. Спостерігається також тенденція підготовки педагогічних працівників до виховання відповідаль­них громадян на принципах демократії, свободи гуманізму. Ра­зом з тим, світовий досвід підготовки педагогів свідчить про стро­катість, оригінальність, своєрідність регіональних типів педагогічної освіти, їх унікальність, розмаїття модифікацій, кон­кретних форм організації, функціонування і розвитку.