Розділ іі. Основні ідеї та проблематика роману «Досить гідна поразка»

Роман «Досить гідна поразка» помітно відрізняється від інших романів Айріс Мердок і видається знаковим у її творчості. Однією з основних тем творчості Мердок є непрозорість внутрішнього світу кожного з персонажів, його мотивацій, намірів і відчуттів для всіх інших: герої Мердок завжди здогадуються, домислюють один одного і незмінно терплять на цьому шляху поразки, але, так чи інакше приходять до пізнання якщо не самого іншого, то його інакшості, чужості, в якій, парадоксальним чином, всі вони й схожі один з одним. Розглядаючи твір, спробуймо зокрема окреслити важливі філософські мотви. Дія роману “Досить гідна поразка” відбувається в кінці шістдесятих - початку сімдесятих, які характеризуються кризою суспільства споживання і тотальним протестом молоді проти старшого покоління. Сюжетним стержнем роману є “експеримент”, який проводить відомий вчений-біолог Джуліус Кінг над своїми друзями. Кінг стверджує, що в кожної людини вистачає недоліків і слабинок, і, граючи на них, вмілий маніпулятор може добитися будь-чого, наприклад, зруйнувати, здавалося б, надзвичайно міцні стосунки. Переконавшись в правильності своєї теорії, Джуліус Кінг готовий змилосердитися над своїми маріонетками. Але виявляється, що экспериментатор не всесильний. Життя складніше теорії, а люди інколи слабші, а інколи сильніші, ніж думалось. Фігура маніпулятора - біолога Джуліуса Кінга, який спочатку працював над створенням бактеріологічної зброї - змушує згадати персонажів Достоєвського (автора, котрий вплинув на всю творчість Мердок , про що свідчить і поліфонічна структура її романів, і специфіка теологічних і філософських бесід , які ведуться героями ), зокрема - князя Валківського з « Принижених і ображених» .

Роман Айріс Мердок, безумовно, відзначається глибоким філософським змістом. Великий вплив на формування світогляду Мердок мали Вітгенштейн, Сартр, Вайль та особливо Платон, строгістю і чіткістю суджень якого вона завжди захоплювалася.

Пізніше письменниця звертається до ширшого кола філософських і навіть релігійних ідей, і однією з центральних проблем в багатьох її романах стає проблема добра і зла, боротьби темної сторони людського єства з тим світлим і чистим, що ще не втратилося в дорозі життя. Таку боротьбу цих двох начал ми спостерігаємо в досліджуваному романі. В кінці кожної битви, чи протистояння є переможці і переможені. Мердок вже самою назвою роману говорить про поразку, але поразку гідну, цим самим зацікавлюючи читача дізнатися, хто переміг, і якою була ціна перемоги чи, cкоріше, поразки. Роман “Досить гідна поразка” належить до романів, написаних Айріс Мердок в 70-х роках. Проблеми, які порушувала письменниця раніше ( в 50-х роках) морального і етичного характеру, залишаються в центрі уваги і надалі, але якщо тоді вони належали до суто “мердівського світу” і вирішувались в його площині, то тепер авторка переносить їх в реальний світ і зіштовхує своїх героїв із абсурдністю цього реального світу, в якому будь-який вибір не може змінити долю, а межа між добром і злом проведена пунктирною лінією, яка подекуди і зовсім зникає. З намаганням визначити основні етичні та естетичні цінності через розкриття проблеми добра і зла, та споконвічної боротьби цих антитез зустрічаємося і в досліджуваному романі. Мердок піднімає у творі дуже неоднозначні питання що означає бути добрим і яка основна і необхідна умова добропорядного і чесного життя? Крім того, вона прагне показати різницю між намаганням людини бути доброю і реальними добрими вчинками. Насамперед, цю різницю можна прослідкувати на прикладі сім’ї Фостерів, особливо Руперта. Цей герой був еталоном добропорядної і високоморальної людини. Таким, його сприймали більшість героїв. Його дружина і її сестра Морган, наприклад, постійно ним захоплювалися: Аксел, Саймон і Пітер, як і сам Руперт. Йому подобалося бути ідеалом для них, і він свято вірив, що він таким є: Джуліус же нещадно критикував його моральні принципи і занадто книжну, віддалену від реальності життєву позицію. Він бачив Рупертів егоїзм і його добречеснiсть була для нього лише ілюзією Безумовно, Руперт намагався бути добрим (доброчесним), але Добро виявилось йому не під силу через те, що його основні принципи так і залишилися книжними він не зумів підтвердити їх суттєвість у своєму життєвому випробуванні через власний егоїзм та самовпевненість: “Every man loves himself so astronomically more than he loves his neighbour. Anyone can be made to drop anyone” [29, 23]. І Джуліус довів це твердження своїм експериментом.

Таким чином, ідеал доброчесності Руперта був розвінчаний. А Руперт виявився заслабкою людиною, щоб пережити повний крах своїх переконань і нарешті визнати, що він звичайна людина з притаманними їй комплексами і слабкостями. Іншим образом, який, здавалося, можна було б віднести до тих, що представляють Добро в романі, є Хільда, дружина Руперта. Мердок неодноразово, описуючи цю героїню, то говорить про її ангельський погляд, то саму її називає “пухкеньким ангелом”[11, 24]. Хільда також створює своєрідний ідеал дружини, матері, сестри, друга. Вона живе тим, що допомагає іншим: Але водночас вона не здатна знайти спільної мови із власним сином, допомогти сестрі чи, врешті-решт, самій собі. Експеримент Джуліуса є своєрідним випробовуванням і для неї самої. Але й Хільда не проходить його. Джуліусу легко вдається закинути зерно сумніву і недовіри до власного чоловіка в душу Хільди і воно не тільки заставляє її засумніватися в тому, кого вона кохає, але й піти на досить низький крок передивитися всі документи і записи Руперта. Хільда могла досить легко виправити і з’ясувати все, для цього їй потрібно було лише поговорити зі своїм чоловіком, або із сестрою. Але самолюбство і гордість не дали їй цього зробити, і врешті-решт, все закінчилося трагедією, виправити яку вже нікому не було під силу. Хільда покинула будинок і поїхала до старого замку. Такий вибір героїні був продиктований її гордістю. Вона страждала сама і хотіла, щоб таку ж біль відчули ті, хто, як вона думала, зрадив її. Але коли Джуліус зателефонував їй і розповів всю правду, вона усвідомила всю абсурдність цієї ситуації і власної поведінки. Виправити все було просто, потрібно було лише зателефонувати Руперту і пояснити йому все. Але ж раптом Хільда згадує про свою роль “доброго ангела”, який всіх рятує і всім прощає. Вона вирішує, що сама повинна розповісти чоловікові і сестрі все. Але тут в гру, з якої вже вийшов Джуліус, входить Доля. Фатальний випадок не дає їй цього зробити: через погані погодні умови телефон не працює, чомусь відказує двигун автомобіля. Не витримали перевірки моральні цінності Хільди. Все знищив звичайний людський егоїзм. Спочатку здається, що в усьому винна лише одна людина, яка і уособлює зло в романі, - це Джуліус Кінг. Він зумів вдало використати слабкі місця своїх друзів і маніпулювати ними. Вони були занадто передбачувані в своїх слабкостях і прагматичних бажаннях, і це дало змогу Джуліусу створити справжній театр з живими ляльками: І хоча Джуліус грав зловісну роль розпорядника людських доль, був найзагодковішим із персонажей, вирізнявся своєю ексцентричністю і наявністю, здавалося б, надприродних, навіть демонічних сил, насправді, він не був “ловцем” людей: люди самі ловилися у сіті власних пороків і слабкостей, а Джуліус, як і таємничий Воланд Булгакова, був лише каталізатором, який прискорював і виявляв цей процес. В романі “Досить гідна поразка” письменниця дає ще точніше пояснення: “To be really gentle and selfless with moral impunity one would have to be God, and we know He isn’t there!” [26, 225]. Тобто, виходить, що добро це Бог, а Бог на небесах. Отже, добра з нами немає. Тому в романі перемагає зло. А добро зазнає поразки, хоча і приймає її з гідністю. Важливо зазначити, що Мердок бачить зв’язок між добром і Богом і проблема людей, які керуються ілюзорними цінностями і неспроможні вистояти перед незгодами життя, в тому, що вони відійшли від Бога, забули про Нього, втратили зв’язок з Ним, а отже, і з добром як таким. Саме тому, Руперт покінчив життя самогубством в нього не було віри, яка б допомогла йому подолати труднощі і жити далі. Однак, не зважаючи на такий стан речей, Мердок дала твору героя, якого можна віднести до нечисленних прибічників добра це Таліс Браун. Він є справжнім альтруїстом. Але при цьому, Таліс ніколи не хизується цим, не виставляє свої моральні переконання і принципи на показ, а просто тихо, як істинний аскет, живе, керуючись ними. Саме тихий і замкнутий в собі Таліс, а не Руперт, що на кожному кроці веде розмови про вищі матерії і свої філософські теорії, які не витримують перевірки на практиці, здатний протидіяти Джуліусу в моральному протистоянні. Ці два образи, є людиною-загадкою, містиком. Він має якусь незрозумілу внутрішню силу, але якщо Джуліус використовує свою силу задля власної користі і власних розваг, Таліс інколи сам не в силі справитися з нею, тому й перетворюється на аскета в замкненому просторі своєї душі. Крім того, Таліс був єдиним героєм, чиї поради у вирішенні різноманітних проблем були розумними та ніколи не виходили за рамки етики і моралі. Але простота добра не приваблює, зло ж, навпаки, притягує. Таким чином, в романі “Досить гідна поразка” Мердок піднімає комплекс моральних проблем: зіткнення добра і зла, магія зла, занепад моралі і величезна потреба в ній. Вона дає зрозуміти, що поняття добра нероздільне із Богом. “У світі, що змінився, уявлення про Господа також змінюються, і це спершу бентежить героїв, доки вони не зрозуміють, що суть віри й Бога збереглася” [8, 16]. Для Мердок Бог є символом непорушних моральних цінностей, зовнішні атрибути моралі можуть змінитись, але фундаментальність ідеї добра й любові за своєю суттю незмінна.

Розділ III. Стильові особливості роману 3.1. Драматизація оповіді Айріс Мердок - одна із найбільш складних і суперечливих постатей в післявоєнній англійській літературі. Багатьох критиків вражає число романів, написаних цією письменницею, як і самі романи, що привертають увагу своїми неординарними мотивами і колізіями. Твори цієї письменниці вирізняються добре розвиненою інтригою. В сюжеті широко використовується мотив таємниці. Особливими її романи робить той факт, що письменниця часто звертається до зображення ситуацій, які є винятковими, навіть дещо неймовірними.

Роман “Досить гідна поразка”, на перший погляд, змальовує звичайні для англійського суспільства 70-х життєві ситуації але авторка також занурюється у приховані закутки душі кожного з героїв. А. Мердок створює “особисті світи” своїх персонажів і змальовує плутанину їх відносин і їх страждання настільки правдоподібно, що герої здаються реальними людьми. Це досягається, насамперед, способом викладу і розвитку дії роману. Саме спосіб викладу визначає міру, до якої автор дозволяє читачу зазирнути у внутрішній світ своїх героїв. Відомо, що в теорії літератури виділяють три способи викладу твору: 1) особиста точка зору учасника подій

2) об’єктивна точка викладу

3)“всезнаюча”точка викладу [15, 8-9]

В досліджуваному романі Мердок використовує другий і третій тип викладу. Роман написаний від третьої особи однини, письменниця є об’єктивною до своїх героїв і в тому, як вона подає всі події роману, але час від часу вона дозволяє читачу зазирнути в думки героїв, при цьому сама ніколи не коментує їхні вчинки і не дає їм оцінок. ЇЇ ставлення до героїв, подій, почуттів та інтриг, що вирують, імпліцитне. Всі судження читач формує самостійно, аналізуючи діалоги і монологи героїв. Дія розвивається сценками, які інколи зображаються паралельно, або ж взагалі переплітаються, обмінюючись своїми учасниками. Такий спосіб викладу дає підстави говорити про драматизацію твору, і навіть його кінематографічність. Стильовою домінантою роману “Досить гідна поразка” стає психологізм. Він виступає своєрідною “вибуховою” силою, яка здатна створити кардинальні зміни в структурі твору. Прагнення показати суперечності життя й свідомості людини під впливом різноманітних суспільних та особистих відносин, розкрити внутрішні і зовнішні конфлікти спонукає Мердок вдаватися до драматизації прозового твору. “Основу драматичного начала в прозі беллетриста утворює трагедія особистості, а істотним структурним елементом є сцени драматичної дії, в яких у різних формах людського спілкування з’ясовуються етико-ідеологічні позиції героїв”[9,18]. В досліджуваному романі сцени драматичної дії організовані письменницею як діалоги з побутово-психологічною та філософсько-моральною тематикою. Спосіб викладу більше тяжіє до картинно-демонструючого, ніж епічно-розповідного і такий характер структури роману дає підставу говорити про кінематографічність його прози. Поняття кінематографічності літературного твору включає ті риси, що є характерними для кіно: динамічність, неймовірність, цікавість, фантастичність, наочність. Саме динамічний і складний сюжет, стрімке розгортання подій, кадровість та екзотика вважалися першими й безумовними ознаками “кінематографічного” твору [21, 18]. Більшість з вказаних характеристик кінематографічної прози прослідковуємо в романі “Досить гідна поразка” динамізм (що досягався за рахунок швидкої зміни сценок-кадрів, їх нанизування на основний сюжетний стрижень), цікавість, неймовірність, стрімке розгортання подій (особливо у другій частині роману). Мердок використовує багато рис кінематографічної прози, які дозволяють читачеві побачити описану сценку, як кадр із фільму вже у першій главі роману. Перш за все, варто зазначити, що ця глава розпочинається з діалогу і діалог складає її основу. Ми не знаходимо в ній жодних авторських коментарів, чи масштабних описів. Вони в романі характеризуються конкретністю. Загалом, характеризуючи сценки-кадри роману, ми прийшли до висновку, що їх можна поділити на три основні групи: 1) ті, в яких події розгортаються в хронологічному порядку; 2) ті, в яких події розгортаються паралельно; 3) ті, в яких події переплітаються. Реалістичності і наочності зображуваних подій письменниця досягає також завдяки чисельним описам дій та жестів героїв. Саме такий прийом використовували колись в німому кіно, і саме він є дієвим в літературі - мова тіла і жестів часто буває промовистішою за мову слів. Наприклад, розпач, внутрішню пустоту і біль Морган, яка тільки-но повернулась додому і стійко трималася перед своїми родичами. Процеси думання, переосмислення й переживання, які є основою психологізму твору передаються у внутрішньому мовленні нерозчленованому потоці думок і почуттів. Внутрішній монолог у Мердок – це, як правило, пряма передача думок персонажів. В них, як і в діалогах, прослідковується самоаналіз героїв і психоаналіз ними інших героїв. У монологах Саймона і Таліса це явище є особливо виразним. Він постійно аналізує кожний свій крок і слово, а також слова і вчинки інших. Такі монологи говорять і про чуттєву натуру Саймона, і про його слабкість він завжди почуває себе невпевнено. Таліс у своїх монологах часто звертається до себе. Він вирізняється неабиякою здатністю до самоаналізу.

Отже, роблячи висновки у даному розділі, ми розуміємо, що монологи в романі значно поступаються в своїй кількості діалогам, проте саме вони несуть значне емоційне навантаження і розкривають психологічний аспект роману завдяки здатності героїв до самоаналізу і психоаналізу інших персонажів, яку вони демонструють в потоці власних думок. Завдяки цьому розділу ми дізнались, що спонукало мердок вдаватися саме до драматизації прозового твору. Тому причиною стало прагнення письменниці показати суперечності життя й свідомості людини під впливом різноманітних суспільних, особистих відносин та розкрити внутрішні і зовнішні конфлікти.

3.2. Роль деталей в розкритті характерів і відносин героїв В романі “Досить гідна поразка” Айріс Мердок, використовуючи деталі різного виду, створила яскраву картинку моральних недоліків і недосконалості людей і суспільства в цілому.

Досліджуваний роман багатий на художні деталі, оскільки вони забезпечують економність та лаконічність стилю письменниці. Саме цього вимагає структура твору з характерною для неї драматизацією і певною кінематографічністю прози. Відомо, що художня деталь - це засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. В романі “Досить гідна поразка” через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення письменниці, здатність Мердок вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею. Письменниця сумлінно і дуже детально описує пейзажі, будинки і квартири, її проникливий погляд не оминає ані орнаменту на рушничку у ванній кімнаті, ані дрібних статуеток на полиці у вітальні всього того, що розкриває характер її героїв, передає їх внутрішній світ. Традиційно виділяють п’ять видів деталей: характерологічну, уточнюючу, описову, імплікуючу і натуралістичну. Айріс Мердок вживає практично всі ці види деталей. Характерологічну деталь письменниця використовує в описах зовнішності або поведінки героїв. Часто такою деталлю може бути лише одне слово чи фраза, але саме вони допомагають автору майстерно передати ту чи іншу рису характеру персонажа. Наприклад, м’якість і жіночність Хільди Мердок виражає словами “a plumper angel” [25, 11] та “the famous angel-look” [23, 43]. Ці деталі стосуються не тільки зовнішності, але й характеру героїні. Морган, навпаки, не вистачало ніжності і жіночності: “Morgan was the handsome one now” [27, 49]. І про це свідчить вжите Мердок слово “handsome”, яке якраз виключає жіночність. Характерологічною деталлю в описі зовнішності Джуліуса є його очі. Мердок надає їм неприродного фіолетового відтінку: Очі такого кольору свідчать про незвичайність, навіть надприродність їх власника. Водночас, вони, неначе, повідомляють про незрозумілу небезпеку, що йде від цієї людини. Kожного разу, коли вони набувають такого кольору, Джуліус веде якусь гру: закидає зерно сумніву в душу Аксела щодо вірності Саймона, потім і в душу Хільди щодо Руперта Айріс Мердок використовує характерологічну деталь з метою розкрити як характери персонажів, так і відносини між ними, а також для пояснення їхньої поведінки. Мердок звертає увагу на те, що тримати почуття в собі стає цілим мистецтвом для британців, іронічно називаючи таку здатність талантом: “What a remarkable talent English people have for hiding their feelings” [23, 367]. За допомогою цієї деталі Мердок характеризує всю націю і її консерватизм та стриманість і, певною мірою, пояснює відчуження героїв. Крім того, уточнююча деталь може говорити ще й про соціальний статус і добробут героїв, оскільки згадуються найбільш привілейовані заклади, в яких навчалися персонажі, це Оксфорд і Кембридж. Про соціальний статус і добробут свідчить марка машини Аксела “Hillman Minx” [24, 32], яка понад сорок років була улюбленою маркою заможних британців. Імплікуючу деталь Айріс Мердок використовує для передачі почуттів, емоцій, переживань героїв. Внутрішню спустошеність Морган, яка тільки-но повернулася до Англії, стан цілковитого відчаю, депресії виражають її очі і те, що вона забула привітатися із рідними, і навіть цього не помітила. Мердок використовує імплікуючу деталь, щоб показати зовнішню характеристику явища, за яким вгадується його глибинний зміст. В діалозі Руперта і Джуліуса про людство, останній висловлює думку про те, що кінець світу не за горами і людство скоро знищить себе. Він наводить сухі приклади науковця і стороннього спостерігача. Глибинний зміст єства Джуліуса передає вираз його обличчя: “Julius’s face was calm and rather inward. It might have been the face of a man listening to music. The heavy-lidded violet-brown eyes were drowsy and unfocused, the long mouth serene and faintly smiling” [25, 9]. Не стільки самі слова Джуліуса про знищення людства, скільки вираз його обличчя (імплікуюча деталь) розкривають внутрішній світ цієї людини холодної, цинічної, егоїстичної. Здається, що ніхто і ніщо не може сколихнути непохитного Джуліуса, добратися до його серця і заставити його битися швидше. Однак, Морган це вдається, коли вона розповідає йому про свою вагітність й аборт. Хоч на мить, але він відчув себе звичайною людиною з живими, непідробними, неконтрольованими емоціями: “Julius drew in a shuddering breath” [25, 103]. Це був єдиний миттєвий вияв його справжніх почуттів і його розкрито через імплікуючу деталь. Саме завдяки такій деталі читач може зрозуміти, що відбувається в душі героя, адже в Мердок описи емоцій та переживань зустрічаються не так часто, а пряма констатація почуття ще рідше явище і вона завжди вкрай лаконічна. Використовуючи описову деталь, автор намагається допомогти читачеві уявити речі, що оточують героїв. Для цього Мердок залучає чуттєві асоціації читача – зорові, слухові, дотикові, навіть нюхові: “The air was dense with smells of roses and the chamomile…” [30, 12], За допомогою цих деталей Мердок вдається передати внутрішній стан своїх героїв спокій і задоволеність життям, або ж напруженість, страх, розпач. Мердок використовує описову деталь також для натуралізації. Натуралістична деталь має на меті зобразити ті речі, які люди часто не бажають, або й соромляться вільно проявляти, оскільки вважають, що соціальне і етичне начала мають стояти вище фізіологічного, подавляти його. За допомогою цього виду деталей Мердок яскраво зображає хворобливу психіку людини, її сексуальні проблеми і потяги, показуючи життя і людину відверто, такими, якими вони є. Натуралістичні деталі допомагають Мердок розкрити зв’язок між фізіологією і психологією людини.

3.3. Роль художніх засобів у романі Айріс Мердок представляє традицію філософських романів в літературі Англії XX століття. У своїх творах вона розглядає моральні, етичні проблеми сучасної людини, її помилкового, ілюзорного сприйняття реальності та духовного пошуку [7, 269]. У досліджуваному романі ці теми і проблеми набувають художньої неповторності і своєрідності звучання великою мірою завдяки використанню письменницею своєрідних художніх засобів. Характерними для роману є контрастність і протистояння основних філософсько-моральних понять: добра і зла, необхідності і власного вибору, кохання та егоїзму, матеріального і духовного, абстрактного і конкретного. Важливе значення для створення потрібного тону, атмосфери та колориту відіграють саме виражальні засоби, оскільки вони створюють потрібні асоціації, що служать своєрідним містком до розуміння героїв і їх світів читачем. Часто поняття, за допомогою яких зображуються ті чи інші пориви, емоції героїв. Мердок передає через образи природи, природних явищ. Цим письменниця досягає особливої виразності образів у романі. В одному із своїх інтерв’ю Мердок сказала, що “існує ідеальний філософський стиль, що відзначається специфічною недвозначною простотою та строгістю - аскетичний, позбавлений самовдоволення, безпристрасний стиль”, а ще додала, що “письменник зумисне залишає місце для уяви читача. Філософ же не повинен цього робити”[1, 64]. Тому в художньому творі письменниця часто звертається до уяви свого читача, використовуючи різноманітні художні засоби: метафори, епітети, порівняння, оксиморони та інші. Вони розкривають усю глибину внутрішніх протиріч і переживань героїв, роблять твір багатоплановим і експресивним. Роман “Досить гідна поразка” відзначається своєю метафоричністю їх найбільше з-поміж інших стилістичних засобів. Вони надають образам глибини та емоційності, допомагають зрозуміти складність тієї, чи іншої ситуації для героїв, або показують її абсурдність. Загалом, метафори роману можна поділити на три групи: 1) ті, що описують інтер’єр домівок, або явища природи: “walls festooned with cobwebs” [25, 69], “the sink was piled with leaning towers of dirty dishes” [25, 68], Важливо зазначити, що Мердок вдається до персоніфікацій, аби показати єдність природи і людини, нерозділеність людини і її оточення: “they became menacing and deep, tall mahogany bookcases” [25, 167]

2) ті, що розкривають внутрішній стан персонажів: “you can smell the dark”[25, 93], “terrible air of suffering” [25, 120], “the special smell of her unhappiness” [25, 121].

3) ті, що передають полярні поняття (добро і зло), піднімають в романі проблеми вибору, відповідальності за нього, неминучості (долі): “iron hand of destiny” [25, 83], “Julius… particular manifestation of the demon” [25, 159]. Ці метафори стимулюють уяву читача, створюють напругу та атмосферу таємничості у творі, допомагають розкрити філософський аспект роману. Наступним художнім засобом за чисельністю після метафор в романі є епітети, які характеризуються влучністю та інформативністю. Епітети в романі також можна поділити на три групи: 1) ті, що створюють яскраві образи природи: “powdery sun” [25, 31], “luxuriously sunny” [25, 31], “cloudy colours” [25, 36], “blazing garden” [25, 87]. 2) ті, що характеризують героїв та описують їхню зовнішність: “needle-thin lines of gray” [88, 11], “busy greedy tourist” [88, 42], “tigerish look” [25, 83], “black violet velvety eyes” [25, 343], “vague eyes” [25, 49], “silent tears” [88, 51]; 3) ті, що розкривають психологію героїв: “stormy love” [88, 24], “darkening air” [25, 36], “silent houses” [25, 51], “black self-depreciation” [25, 72], “thankless burden” [25, 139], “naked personal will” [25, 184]. Не менш важливу роль в розкритті психологічного аспекту роману відіграють порівняння. З їхньою допомогою читач налаштовується на позитивне або на негативне ставлення до зображуваного героя чи ситуації. Порівняння допомагають читачеві краще зрозуміти поведінку, внутрішній світ персонажів. Наприклад, за допомогою порівняння Мердок створила яскравий опис Джуліуса, що передавав спражню сутність цієї людини, яка виявилась іншим через його зовнішність лише на кільки хвилин, коли Саймон зіштовхнув його у басейн: “Julius’s tongue showed red, his eyes were visible suddenly like wild sea-eyes in a contorted creature,…his head sank like a great stone” [25, 373]. Випадки вживання оксиморонів, зевгм та алюзій в романі поодинокі, здебільшого вони використовуються письменницею для передачі протиріч, що існують як в характерах героїв, так і в їхньому житті. Оксиморони, наприклад, в більшості випадків стосуються протиріч в характері або внутрішньому світі персонажів роману: “terribly good-looking” [25, 25], “awfully handsome” [25, 34], “horrid fascination” [25, 75], “cozy war” [25, 86]. Зевгми Мердок використовує, щоб додати конкретності та виразності описам: “Morgan stood with her hands at her throat and the darkened sky behind her” [25, 97]. Використання алюзій підсилює образне сприйняття читача та свідчать про високий рівень освіченості та культури героя: “Tut, tut, dear boy. No one will be hurt. As I told you, it’s just a midsummer enchantment, with two asses” [28, 266] (Шекспір), або ж: “… plain truth is so implausible that most people instinctively mix in a little falsehood” [11, 34] (Достоєвський). Отже, твір характеризується широким використанням автором діалогів та монологів. Описи зведені до мінімума, або відбуваються через констатацію фактів героями, що свідчить про драматизацію і кінематографічність прози роману. Мердок підпорядкувала часопросторову організацію роману завданню повного і всебічного розкриття внутрішнього світу персонажів. Використовуючи різноманітні деталі Айріс Мердок досягає динамічності, постійної зацікавленості та співавторства читача. Письменниця майстерно і творчо використовує різноманітні стилістичні засоби зображення (метафори, порівняння, епітети, персоніфікацію, оксиморони, зевгми, алюзії) в захоплюючому сюжеті роману з метою висвітлення основних проблем роману та задля всебічної характеристики своїх персонажів.