1.2. Філософські виміри як основи художнього мислення Айріс Мердок
Творчість англійської письменниці Айріс Мердок (Iris Murdoch) є прикладом наполегливої праці і безперервної роботи над собою. Попри різномастість текстів автора, в них можна підкреслити низку спільних особливостей і навіть певну загальну ідею, яка експлікується із одного твору в інший. Зважаючи на історичні факти можна стверджувати про те, що платформою для еволюції художнього мислення Айріс Мердок був філософський дискурс. Саме з нього розгортаються основні мотиви та ідеї творчості англійської письменниці. Перше, що спадає на думку при акцентуванні на філософський дискурс це те, яким чином вплинув фах Айріс Мердок на її творчий метод. Питання стоїть не в тому, як філософи читають художні твори, а як вони їх пишуть і творять. Ми в праві робити такі аналітичні операції із текстом, бо, як влучно зазначав Ришард Нич, «література (справжня) завжди є чимось більшим від літератури», а тому імпліцитно вміщує не тільки вимисел і уявні конструкції, а також культурний досвід.
Останнє питання не є винятком в культурі ХХ століття, де межі літератури та філософії як модерної, так і постмодерної, якщо не стираються,
то стають ледве видимими. Та випадок Айріс Мердок цікавий тому, що вона
«приреченість» своєї спеціальності довела до творчого автоматизму, філіграної форми стилю і самобутнього мислення. Як слушно зауважила Соломія Павличко, «за ілюзорною легкістю стилю приховано друге дно, філософський, навіть символічний підтекст. Часто він досить затемнений. Однак настільки багатогранний, що коментатори, витлумачуючи доходять різних висновків». [3, 67] Проте, на мій погляд, Мердок прекрасно розуміла приреченість своїх текстів на філософський схематизм і тому, щоб уникнути цієї пастки, вона зробила щось унікальне в літературі ХХ століття. На відміну від інших вищезгадуваних письменників, які потопили у власних філософемах всю художню цінність літературних творів. Айріз Мердок розмістила філософський дискурс для конструювання ідеально-злагодженої форми тексту. Важливо осмислити те, яким чином Айріс Мердок свідомо вплітала в текст ті чи інші філософські мотиви, проекти і концепти. В цьому сенсі доречно звернути увагу на досить непогану, хоч і місцями однобічну, екранізацію про творчість і світогляд письменниці «Айріс» (2001) Річарда Айра. Тексти Мердок пронизані дискурсами, як багатошаровий пиріг. У свій час Малькольм Бредбері, відомий критик і цікавий письменник, вдало зауважив: «Вона справді серйозний письменник, проте її книги можуть і мають бути прочитані на різних рівнях, від найбільш метафізичного до найбільш романтичного і сентиментального; її різноманітні читачі таким чином можуть по-різному її конструювати, і вона, здається, постійно провокує переосмислити себе, пропонуючи їм чудову нагоду в можливому і в елементі несподіваного». [4, 49] Синтез філософського світобачення та художнього мисленняроманіста в межах однієї творчої свідомості створив особливі труднощі як для самої письменниці, яка постійно рефлексувала над пропорціями філософії і белетристики у своїй творчості, так і для критиків.
Окрім того, творчість А. Мердок є унікальним і впливовим явищем у світовій літературі, зразком активного жанрового синтезування. Відповідно до цього, твори Мердок уже визначаються як філософські романи другої половини ХХ ст. Жанр презентує ознаки національної літератури, оскільки еволюційно формується під впливом певних культурних традицій, літературного досвіду та колективного усвідомлення жанру. Тобто йдеться не просто про філософський роман, а про англійський філософський роман, збагачений національною специфікою. Зрештою, конкретизація поняття щодо персонального творчого досвіду, що дозволяє в нашому випадку говорити про мердоківський роман. Такий термін, беззаперечно, засвідчує індивідуальний вплив на оновлення жанрової форми. Справді, романи письменниці можна краще зрозуміти через розкриття їхніх світоглядних домінант, у які, в свою чергу, трансформовані ідеї самої авторки. Як такий філософський роман, за містким визначенням В. Бікульчюса, являє собою романну модифікацію де певна філософія викладається як самостійний об’єкт за допомогою художніх засобів, тобто філософія одягає шати роману” [2, 378]. Тож, філософський роман, як своєрідна „точка перетину” філософії та літератури у прагненні усвідомити світ як єдине ціле, на нашу думку, і є виявленням світоглядної позиції автора. Симптоматично, що Н.С. Єрьоменко називає А. Мердок то „представницею англійського інтелектуального роману”, то визнаним майстром „філософсько-психологічного роману”, зважаючи на те, що її художні твори сповнені філософських алюзій, містять приховану полеміку з певними сучасними естетичними системами, зумовлюючи це пильною зацікавленістю психологією та соціальною етикою [5, 69]. Отже, літературознавство на сьогодні не відкидає можливість вважати зазначені терміни („інтелектуальний” і „філософський”) синонімічними. Керуючись таким поглядом у визначенні жанру романів письменниці, І.Левидова вважає своєрідною „натяжкою” стосовно філософії зараховувати її твори, скажімо, до „чистого” жанру філософського роману-алегорії”, адже „немає підстав говорити про якусь самостійну й оригінальну філософську систему, запропоновану Айріс Мердок” [6, 209]. Проте нею не заперечується той факт, що всі романи письменниці „інтелектуальні, більшою чи меншою мірою наповнені філософськими алюзіями, символічними образами та ситуаціями, іноді вельми прозорими” [20, 210].
Таким чином, погоджуюємося із думкою І.Левидової про те, що твори Айріс Мердок не можна чітко віднести до філософського жанру, оскільки філософія в даному випадку викладається як самостійний об’єкт за допомогою художніх засобів, тобто філософія одягає шати роману” за визначенням В.Бікульчуса.