2.2. Описовий аналіз отриманих даних дослідження «Особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання».

Як зазначалось в попередніх розділах виховання трактувалось як процес інтеграції і соціалізації дітей батьками у суспільстві. Метою цього дослідження було виявити особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання.

Для з’ясування частоти використання виховних стилів батьків стосовно дітей до анкети кількісного соціологічного дослідження було включено запитання, яке стосувалось стилів виховання, які застосовуються респондентами у виховному процесі дітей. Всі чотири стилі виховання мали свій відповідний відсоток. На першому місці виявився демократичний стиль «високий рівень контролю та теплі стосунки відсоток якого складав (63,5%). Друге місце за результатами омнібусу посідає ліберальний стиль «низький рівень контролю та теплі стосунки (20,4%). Наступний - це авторитарний стиль високий рівень контролю та напружені стосунки (4,6%). Останнє місце за розподілом відсотків посідає нейтрально – заперечуючий стиль низький рівень контролю та холодні стосунки (0,6%). (Див.: Додаток 5, табл. № 1). Перші два місця посідають стилі, яким притаманні теплі стосунки між батьками і дітьми. Останні два - де ці стосунки є так би мовити віддаленими.

Варто подати статистичні дані щодо гендерного розподілу між чоловіками і жінками. Отож, стосовно першого стилю (демократичного) відповіді респондентів розмістилися наступним чином: 61,1% чоловіків і 65,7% жінок відповіли, що у вихованні своїх дітей перевагу надають високому рівневі контролю та теплим стосункам. Стосовно авторитарного стилю можна сказати, що 4,0% осіб чоловічої статі та 5,1% жіночої надають перевагу цьому стилю. 20,1% татусів та 20% матерів використовують ліберальний стиль виховання як головний. Що стосується останнього виду стилю нейтрально – заперечуючий, то варто наголосити, що лише 0,7% чоловік і 0,6% жінка з загальної кількості виховують свої дітей за допомогою цих методів. (Див.: Додаток 5, табл. №2). Також, варто наголосити на такому аспекті, 14,1% чоловіків та 8,6% жінок вибрали інший варіант відповіді. Таким чином, можна зауважити, що гендерних відмінностей у використанні стилів виховання немає.

Розглядаючи інтерпретацію виховного процесу батьками та дітьми, варто відзначити, що перші запитання: «Що для Вас означає бути матір’ю батьком?», «Що Ви розумієте під поняттям батьківство?» викликало певне хвилювання у респондентів, яким важко було охарактеризувати дане явище. Більшість респондентів зазначили, що це явище, в першу чергу, пов’язане з певною відповідальністю батьків за виховання власних дітей та їхній розвиток: (сім’я.2.ч.) «… в першу чергу ми несемо відповідальність вже…за своє чадо, за свою кров, за свою плоть. Ну і не тільки відповідальність, то вже є велика праця, тому шо якшо ми хочемо, щоби щось було з нашої дитини, то ми приділяємо велику увагу їй»; (сім’я.3.ж) «батьківство – це є дуже велика відповідальність; (сім’я.4.ч.)« батьком для мене означає – це перше виховати своїх дітей». Також зі слів респондента чітко окреслюється думка про фізичний і психологічний розвиток дитини: (сім’я.5.ж) «Батьківство – це вже трошки строгіше, там уже треба звертати увагу не тільки на фізичне виховання, треба підготовляти дитину психологічно».

Визначення виховання у респондентів (як і у батьків, так і дітей) викликало деякі труднощі, але все ж таки відповіді звучали правдоподібними і лаконічними: (cім’я 6 ж.) «…виховання, шоб вони були культурними, розуміли, ставилися до старших з повагою, до батьків же тих, до, до, до (сміх)… ну зразковими»; (сім’я 4.ч.) «виховання,дітей - це (иии) навчати їх корисної праці, поважати старших людей, допомагати їм переважно пенсіонерам». Також, варто подати інтерпретацію визначення виховання з трактувань дітей: (сім’я 3 д.) « виховання – це коли батьки, наприклад, вказують нам що добре, що погано, що треба робити, чого не варто робити, тобто якимось чином регулюють нашу поведінку…»; (сім’я 6 д.) «виховання», це як батьки опікуються, виховують, шоб бути розумними, толерантними (и-и), добрими і всьо інше». З відповідей дітей ми бачимо, що вони трактують цей термін з позитивного ракурсу і цілком розуміють його суть.

Кожен з батьків і дітей по – різному трактують виховання та його методи, тобто думки щодо стилів виховання розділяються. Стосовно демократичного стилю виховання, його аспекти схвалюються і частково присутні в більшості сімей (сім’я 2, 3, 4, 6 (сім’я.3.ч) «…виховання дитини…дитина має себе вільно почувати, але під контрольом батьків»; (сім’я.3.д) «теплі, та.....ну, я можу сказати, що в мене високий рівень контролю». Можемо простежити, що батьки прихильники демократичного режиму: (сім’я.2.ж.) «…непродуктивним стилем виховання це є авторитарність батьків». Варто вказати, що часто кожен з батьків зазначає, що дитині потрібен контроль, догляд, опіка. Слова батьків, які запевняють, що застосовують демократичний стиль у виховному процесі дітей, можна підтвердити соціометричною методикою. Дитина з сім’ї 3 ближче до себе розташувала маму і інших свої близьких а от тата розмістила подальше і це може свідчити про те що між дитиною і батьком не надто теплі стосунки. (Див.: Додаток 6, рис. 1) В решті зазначених сім’ях діти поблизу себе розмістили як і маму, так і тата, а це може свідчити про їхні теплі і довірливі стосунки.

Авторитарність батьків критикується і вважається негативним стилем виховання. Все ж таки його присутність, спостерігається з розмови (сім’я 1.ч., сім’я,1.ж.), а батько з сім’ї 5 твердить, що дотримується саме авторитарного стилю: (сім’я 5.ч.) «…ніяких теплих стосунків, такі по жошьче… я вже казав в мене дисципліна на вищому рівні…». Пояснює свої слова такими думками: «…я батько і я не маю з ними цяцькатися (ии), то всього хай жона вислуховує, а в мене має бути дисципліна, щоб вони не розпускалися, бо шо потім з них виросте». Аспект авторитарності прослідковується із слів доньки з сім’ї 5 : «та строгіший батько думаю, ну а виховання я думаю, мама, мама більше за дитиною дивиться, вона дитину доглядає більше…». Стосовно підтвердження цих думок соціометричною методикою, варто наголосити, що дитина з сім’ї 5 перш за все у першому ж колі записала маму, що може свідчити про їхню близькість, а от тата записала в колечко, яке розташоване на задньому плані від центрального кола. (Див.: Додаток 6, рис. 4). Це ще раз переконує про батьківську авторитарність і холодні стосунки між батьком і дитиною.

На рахунок ліберального стилю (низький рівень контролю та теплі стосунки), то тільки одна сім’я з семи використовує такий стиль у вихованні своїх дітей: (сім’я 7.ч.) «я їх дуже люблю(сміх) вони мене люблять, ну я думаю що в нас теплі стосунки. Батьки це мотивують тим що вони дуже люблять своїх дітей і діти їх, що вони працюють і стараються заради них: (сім’я 7.ж.) «я ну так стараюся свою увагу ну їм приділяти і трачу на них час, я намагаюся зробити все щоб їм було добре, ну і я щаслива коли мої діти щасливі, якщо вони щасливі». Щодо рівню контролю, то батько і мати вказують що в їхній сім’ї вкорінений низький рівень контролю, пояснюючи це тим, що в них не вистачає часу все проконтролювати і більше того вони просто довіряють своїм дітям. Дитина цих батьків також твердить і чітко розуміє що в їхній сім’ї побутує ліберальний стиль виховання (сім’я 7.д.). Соціометрична методика підтвердила слова батьків і дитини про теплі стосунки між ними. Дитина з сім’ї 7 не вагаючись у перші колечка записала обох батьків, що і вказує на їхні близькі стосунки. (Див.: Додток 6, рис.5).

Стосовно останнього стилю нейтрально – заперечуючого (низький рівень контролю і холодні стосунки) в загальному респонденти не дають чіткої відповіді стосовно використання цього стилю виховання. Хоча переважна більшість твердять, що схильні до демократичного, але з розмови зрозуміло що це не так, тобто що в сім’ях побутують різні стилі виховання, але ще раз наголосимо, що чіткої відповіді не отримано.

Прослідковується подібність батьків у відповідях стосовно питання про основні перешкоди для повноцінного виховання дитини: (сім’я 2 ж.) «… заважає вихованню телебачення»;(сім’я 2 ч.) «… вважаю телебачення». Це означає що батьки не контролюють ситуації стосовно перегляду телебачення дітьми, можливо тут випливає помилка батьків.

Головна перешкода виховного процесу – брак часу: (сім’я 5 ж) «ясно що впливає, так як ми живем у селі, то треба і на полі, і в городі працювати і на полі і в сараї»; (сім’я 1 ж.); «брак часу, бо тому шо ше в таких умовах як у нас, то не вистачає тим дітям приділяти стільки уваги, скільки би належне було». Варто наголосити, що всі опитані на це питання відповідали з впевненістю і цілком погоджувались, що брак часу заважає у вихованні дитині. І твердять що в саме цей період вони можуть дещо опустити у виховному процесі, а виправити буде вже досить складно. Що стосується думок дітей про даний аспект, то варто наголосити, що всі вони відповідають, що достатньо часу проводять зі своїми батьками, тобто їм вистачає їхньої уваги:(сім’я 3 д) «ну на мою думку достатньо, оскільки весь вільний час я стараюся проводити зі своїми батьками.

Практики покарання.

Щодо ефективності вербальних практик покарання «м’якої мови» і «жорсткої» мови, то батьки надають перевагу практикам покарання «м’якої» мови. Всі опитані батьки, вказали, що віддають перевагу бесідам і діалогам з елементами зауваження, рідше поясненню з елементами критики і пояснюють це тим, що дитина в такий спосіб ефективніше сприймає позицію батьків: (сім’я 6 ч) «критика мусить, мусить бути, бо без критики не може бути і пояснення такого (и-и) критичного, чи як його називать». Батьки пояснюють свою позицію стосовно дітей таким чином: (сім’я 7 ж.) «.ну словесні мені здається та застосовуєш ну а як ти дитині ще поясниш, що вона зле зробила, то треба вичитати, висказати, і показати».

Стосовно інтерпретації дітей тези щодо ефективності практик покарання «м’якої» мови, то загалом можна проаналізувати наступні думки: (сім’я 3 д.) «то я стараюся сприймати такі бесіди з мамою. Пояснюють це діти такими думками: (сім’я 7.д) «ну це вже добре тому шо я можу сказати те, що я думаю і відповідно від того вони мене переконують іііі, як сказати, більше розуміють». На рахунок форми покарання такої як критики діти висловили свою думку наступними чином: (сім’я 6.д.) « але критикувати не дуже так бажано»; (сім’я 5 д) «що це для мене негативно, це погано для мене (иии) з критиками, коли критикують дитину». На відміну від батьків усі діти негативно відносяться до такої усної практики покарання як пояснення з елементами критики.

Стосовно вербальних практик покарання «жорсткої» мови то батьки трактують це як не зовсім позитивне явище, але так чи інакше вони застосовують ці практики до виховного процесу дітей. Якщо детальніше описати кожну з практик покарання, наприклад оcоромлення як один з методів вербального виховання «жорсткої» мови, то є такі думки (сім’я 3 ж., сім’я 3 ч., сім’я 1 ч., сім’я.2 ч., сім’я 7 ч., сім’я 7 ж.), що вони присоромлюють дитину за певний негативний вчинок, щоб їй стало стидно і вона більше такого не повторяла: (сім’я 7 ч.) «осормлення, то добре особливо перед кимось, але так злегка не обзивати а так щоб тільки завстидалося і більше того поганого не робило. Але є і такі батьки (сім’я 2.ж., сім’я 6 ч., сім’я 6 ж., сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 5 ж.), що спростували цю думку і запевнили, що соромити не можна, бо в подальшому дитина себе буде скуто поводити в будь – якій ситуації: (сім’я 2 ж.) «якшо ми постійно будемо дитину звинувачувати в чомусь, її присоромлювати, то особливо перед іншими людьми, то вона собі прийме це за (.) так як повинно бути, і тоді вона вже, ну це не буде впливати, тому соромити дитину ніколи ні в якому випадку не можна».

Стосовно такої практики покарання як погроза, то респонденти, відповідають, що погрози можна застосовувати, але все повинно бути в міру. Такої думки притримуються респонденти (сім’я 2 ч, сім’я 2 ж., сім’я 1 ж.) (сім’я 5 ж.) «ну я думаю, що невеличка погроза, то не така велика біда». Інші ж респонденти критикують цю думку (сім’я 1 ч., сім’я 6 ж. сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 3 ч., І.3.ж.,) і твердять що в жодному випадку не можна погрожувати дитині, бо це буде викликати в дитини страх: (сім’я 6 ч.) «ну погрожувати дитині не можна, тому шо дитина буде, стає нервовою, погано (...) сприймає погрози, взагалі погрози не можна до дітей застосовувати».

Якщо брати до уваги таку вербальну практику покарання «жорсткої» мови як приниження, то всі батьки виявили своє негативне ставлення до неї: (сім’я 6 ч.) «приниження так само, ну то ше гірше ніж погрози. З вище навединих практик, приниження виявилось найнегативнішим методом покарання.

Стосовно такої практики покарання як позбавлення чогось, то всі опитані батьки сказали що ця практика є досить позитивною і застосовується батьками у вихованні щодо їхніх дітей: (сім’я 7 ж.) « ну як кажуть ми ціним коли втрачаєм, ну таков дитина чи цукерки не дам, чи щось, ну такі Тані чи кишенькові гроші, ну якщо вона дійсно там чимось провинилася,…».

На рахунок ще однієї практик усного покарання «жорсткої мови» додаткова робота, то варто наголосити, що всі респонденти (батьки) досить позитивно відкликались на дану форму покарання, тому що вважали що робота ніколи не буде завадою для дітей і одночасно роздумом над своїми діями: (сім’я 4 ж.) « посилання на зайнятість…бувало й таке»; (сім’я 7 ч.) «та то дуже навіть добре, бо робата ніколи не помішає. По – переше воно зробить якусь роботу по – друге подумає і порозмишляє за свій поступок».

Стосовно таких практик покарання як крики і зриви, то всі респонденти критикують цей метод покарання і твердять, що ніяким чином не можна застосовувати. Водночас вони зазначають при деяких обставинах, вони використовують, і за це самі себе критикують: (сім’я 3 ж.) «…крики, зриви – це є дуже погано впливає дитині на на моральну лінію… Ну буває, в життю всяке буває, але я стараюся, шоб шоб то повчити дітей не криками».

Вище ми характеризували ставлення батьків до вербальних практик, але ж діти цих батьків також виявляли свої думки і певне ставлення до кожної практик покарання. Отож, до такої практики покарання як осоромлення то всі опитані діти виявили негативне ставлення тому що на їхню думку: (сім’я 5 д.) «осоромлення також не гарно, бо може осоромити коли будуть друзі біля тебе, чи ще хтось, то тоже негарно…». Прослідковується невідповідність у відповідях, бо батьки цих дітей вважали цю практикою нормальною для виховання дітей, але діти охарактеризували її як неприйнятну дію батьків стосовно дітей.

Щодо такої практики покарання як погрози, приниження, то відповіді респондентів були аналогічно несхвальними: (І.6.д) «…ну погрожувати це не добре, тому що (и-и) тому, що як сказати, дитині, це впливає на її стан, дитина буде в там, жити встраху, тобто це навіть не здорові відбивається я думаю, ну і це, ну з точки зору зору відносин то мені здається це погано».

Звинувачення як практика покарання аналізується дітьми також як неспритне явище між батьками і дітьми: (сім’я 5.д.) «звинувачення, то (ууу), якщо звинувачують то тоже не гарно, якщо дитино того не зробила їй скажуть що ти зробила, то дуже погано, якщо я знаю що я цього не робила її обідно на душі». Всі опитані діти виявили негативне ставлення до даної форми покарання.

Відповіді дітей щодо наступної практики додаткова робота розділилися: (сім’я 7 д.) «ну, а я вже згадувала за цей, за миття посуди, ну то в принципі це то саме, ну мені здається, я добре відношусь до цього, це багато вчить, розумієш». Решту опитуваних сказали, що це неприйнятно застосовувати стосовно виховання дітей такі методи покарання: (сім’я 5 д.) «ну це тоже погано наприклад, щоб весь час ну потрібно допомагати батькам, ніде не виходити ні погуляти, ніде, погано тоже, для мене це тоже дуже погано».

Стосовно останньої практики вербального покарання (крики), то всі діти як і їхні батьки виявили негативне ставлення до даної практики: (сім’я 5 д) «крики це тоже для мене дуже погано, це дуже погано з дитиною треба спочатку поговорити, вияснити і щоб дитина всьо розказала правду, криками нічого не можна, ні взнати, нічого. Всі опитані респонденти (діти) критикували крики як виховний стиль покарання, пояснюючи що цей метод викликає негативні емоції, страх, образи і твердили що в жодному разі не можна його застосовувати як виховну практику.

Для висвітлення частоти застосування вербальних практик покарання, застосовувати дані кількісного соціологічного дослідження. Як і припускалось, вербальні практики покарання «м’якої» мови в порівнянні з «жорсткою» є найрозповсюдженішим методом покарання. «Дуже часто» і «часто» батьки у вихованні дітей застосовують бесіди (44,5%, 37,7%) і діалоги (36,6%, 38,4%). В когорті «час від часу» щільне місце посідають покарання «жорсткої» мови а саме; посилання на зайнятість (17,6%), крики (21,0%) і звинувачення (10,3%). «Рідко» і «ніколи», то в цю когорту входять такі типи вербальних покарань як приниження (71,6%), осоромлення (59,1%), звинувачення (50,7%). (Див.: Додаток 6, табл.3).

Для точніших даних ми використаємо порівняння більше ніж двох залежних числових вибірок: Тест Фрідмана. Середні значення числових вибірок (18.1- 18.8), тобто вербальних практик покарань значимо відрізняються одне від одного. Чітким показником виступає тут асимптоматична значущість, яка дорівнює 0,000%, що свідчить про значне розмежування числових вибірок. Як бачимо, середнє значення статистичного аналізу показує наступні результати в порядку cпадання: найвищий показник серед найбільш вживаніших пратик покарання займає бесіда, крики, погрози, посилання на зайнятість, звинувачення осоромлення, і найменший відсоток займає такий метод покарання як приниження. (Див.: Додаток 6, табл.4).

Для детальнішого з’ясування того ж самого завдання використовуватимуться дані якісного соціологічного дослідження (інтерв’ю). Як і за попередніми кількісними даними батьки стосовно своїх дітей в більшій мірі застосовують вербальні практики «м’якої» мови (бесіда і діалог з елементами зауваження та пояснення з елементами критики). Але частково використовують і практики «жорсткої» мови. Діти також вказують на методи вербальних практик покарання з боку батьків. Найбільш уживанішими практиками зі всіх опитаних сімей можна вважати такі форми як діалог, бесіда, осоромлення, посилання на зайнятість, частково крики.

Наслідки від вербального виховання «жорсткої мови».

Щодо наслідків від вербального покарання, які відображаються на поведінці дитини, то батьки підтверджували, що такі наслідки існують і деякі з них проявлялися у їхніх дітей. Проте відповіді різняться між собою. Щодо замкненості дитини, то четверо батьків твердили, що спостерігали її після застосування покарання. Двоє батьків твердять, що не помічали у дитині скутості і замкненості. Розходились думки батьків, щодо таких наслідків як агресивність, негативізм, страх контакту з дорослими. Наприклад, чотири респонденти твердять що таких наслідків не існує, і на поведінці дітей не спостерігали: (сім’я 2 ж): «страх контакту з дорослими, мені здається, шо це нє. Агресивність дитини – це, мені здається, шо то зовсім від іншого виника»є. Сім’я 1 наголошує, що вони спостерігали такі наслідки на своїх дітях: (сім’я 1 ч.) «…негативізм, агресивність, згідний з тим. Самотність, відсутність друзів нє».

Потрібно наголосити, що хоча батьки не застосовують якихось жорстоких практик покарання, наприклад фізичних «важкої форми», але все одно діти зазнають психічних наслідків, які простежуються на їхній поведінці.

Фізичні практики покарання

Для з’ясування завдання про особливості фізичних практик покарань «легкої» форми» в інтерпретації батьків та дітей, думки респондентів сходяться. Вони твердять, що саме ці практики потрібно час від часу застосовувати, і мотивують це тим, що бувають різні випадки, де без допомоги цих методів не обійтись, але все повинно бути в міру: (сім’я 2 ч.): «…якщо не доходить словесне, треба тако і фізично зробити. Ну я не в тому справа груба фізична сила, а так… (и) доньку там ремінчиком (сміх)». Стосовно певної фізичної практики покарання «легкої» форми, то також до кожної з них була якась певна інтерпретація. Всі батьки притримуються думки, що фізичні практики «легкої» форми ляпаси і штовхання не є ефективним способом, але не зважаючи на це, вони використовують їх, щоб дитина краще усвідомила свої помилки: (сім’я 3 ж) «до цієї міри покарання я ставлюся негативно.… ну ше ляпас (.) по задньому місці (.) інколи (.) рідко. А штовхання – ні. Негативно. Ще в даному переліку «легких» фізичних практик покарання присутній такий метод як стояння в кутку. Всі батьки висловлюються проти такого методу покарання в сім’ях, але все ж таки така форма використовується: (сім’я 7 ж.) «тут час є коли подумати дитині, то як вичитав, щосдуже втворить, то можу в куток поставити, як то кажуть і витримку виховати, але та застосовую, але це не дуже щось такого файного». Чітко зрозуміло що фізичні практики «легкої» форми невід’ємна частина виховного процесу для батьків.

Натомість думки опитаних дітей різняться між собою троє з чотирьох дітей сказали, що взагалі не варто застосовувати таких практик покарання як ляпаси або штовхання, а от до стояння в кутку ставлення більш прийнятне: (сім’я 3 д.) «…стояння в кутку… можливо це ефективній коли дитина ще є наприклад коли ходить до школи , до п’ятого класу .

Що стосується фізичних практик покарання «важкої» форми, то батьки ставляться до цього з негативом і більше того з великою відразою. Стверджують що, ніколи таких практик покарання не застосовували і не будуть застосовувати. На їхню думку, батьки які застосовують важкі фізичні покарання до виховного процесу, це люди які потребують медично – психологічної допомоги або повинні притягуватись до кримінальної відповідальності і позбавляти батьківських прав. Варто проаналізувати думки респондентів щодо кожної із практик «важкої» форми, наприклад опіки: (сім’я 1.ж) «опіки та одушення, о це вже взагалі. Це вже просто садизм може бути якийсь з сторони батьків до дитини. Це нормальні батьки такого зробити напевно не можуть». Також негативні відгуки про такі методи покарання як наприклад удари кулаками, кидання в дитину предметів: (сім’я 3 ж.) «удари кулаками, негативно ставлюся. Це є це є батьки хворі. Їх треба лікувати і позбавляти (.) батьківства; (сім’я 5 ч.) «та ні бо так можна кинути що можна вбити та й відповідати перед законом. Ні, ні (ии) то страшне». Спостерігається, що все ж таки переважають «легкі» форми фізичних практик покарання. Респонденти фізичні практики «важкої» характеризують як негативне явище, це виступає насильницьким методом, застосовувати такі покарання до дітей, бо з свого роду певний вид насильства. Стосовно такого виду фізичних практик покарання як викручування рук: (сім’я 7 ч.) «…викручування рук…нє то якісь тортури получаються , а не виховання»; (сім’я 1. ж.) «…погрози зброєю, нє, нє. Це також негативне; (сім’я 3 ч.) «позбавлення їжі, нє, нє, нє. Дитина повинна харчуватися. Заборонити можна на велосипеді кататися, а їсти то нє».

Всі фізичні практики важкої форми батьками були покритиковані і відкинуті, крім одної « побиття ременем», ще вважалось більш – менш прийнятним методом, який дуже зрідка може стати «помічником» у виховному процесі дітей: (сім’я 7 ч.) «а куди без того те святе для батька, і кожна дитина повинна відчути як то кажуть запах ременя. Та я добре до того ставлюся хоть часто так вже не бив дітей ременем». Підсумовуючи, потрібно наголосити, що опитувані давали «важким» фізичним форма покарання дітей негативну оцінку. Фізичні практики покарання «важкої» форми можна трактувати як методи насильства. Хоча в цих респондентів, «важкі» форми стосовно своїх дітей не застосовуються (окрім побиття ременем), але не зважаючи на все вони таки існують в певних інших сучасних сім’ях.

Діти опитуваних батьків висували тільки негативні думки щодо фізичних практик «важкої» форми (аналогічні відповіді з батьками). Тільки та дитина, якої батько сказав що деколи застосовує ремінець у вихованні своїх дітей підтвердив слова батька: (сім’я 4.д.) «…побиття ременем… ну (сміх) деколи бувало. Також ще одна дитина призналась що стосовно неї застосовували таку форму покарання як побиття ременем: (сім’я 7 д.) «ну в принципі це погано і (сміх), і для дітей це погано, бо болить, ну я б не сказала, що це так дуже багато вчить, ну напевно якщо мала була, то теж і били ременем». Отож, підсумовуючи дану субтему про фізичні практики покарання можна сказати, що батьки все ж таки схиляються до деяких вибраних методів покарання такі як от (ляпаси, стояння в кутку, побиття ременем, різочкою), натомість діти практично проти будь – яких фізичних дій над ними.

Наступне завдання, яке стосується частоти застосування фізичних практики покарання ми будемо аналізувати за допомогою кількісних соціологічних даних. Можна прослідкувати, такий розподіл у відповідях, а саме: перевага надається фізичним практикам покарання «легкої» форми, аніж покаранням «важкої» форми, як загалом і припускалось. Якщо детальніше описати, то можна виявити наступне; практики покарання «легкої» форми, такі як ляпаси (5.9%), штовхання(0.7%) застосовувались батьками респондентів «часто» або «час від часу», порівняно з покараннями «важкої» форми (удушення 0,3%, погрози зброє (0.7% рідко), та ін.), яких розподіл відсотків порівняно з першими дуже низький. Але не варто твердити, що він таки не існує, просто там дуже низький відсоток позитивних відповідей, приблизно це одна, дві людини на кожну з «важкої» практики покарання.(Див.: Додаток 6, Таблиця №3)

Для більш детальних даних про частоту застосування батьками у виховному процесі фізичних практик покарань, ми використаємо порівняння більше ніж двох залежних числових вибірок: тест Фрідмана. Середні значення числових вибірок (18.9- 18.19), тобто фізичні практики покарань значимо відрізняються одне від одного. Чітким показником виступає тут асимптоматична значущість, яка дорівнює 0,000%, що твердить про значне розмежування числових вибірок. Як бачимо, середнє значення статистичного аналізу показує наступні результати, найвищий показник найбільш вживаних покарань батьками, займають такі практики в порядку спадання як; ляпаси, побиття ременем, штовхання, опіки, кидання в дитину предметів, удари кулаками, удушення, викручування рук, позбавлення їжі або пиття, останнє місце займає практика погрози зброєю. (Див.: Додаток 6, табл.5.).

Щоб чіткіше висвітлити дане завдання ми підтвердимо даними якісного соціологічного дослідження як вже було сказано, батьки до фізичних практик покарання ставляться негативно і у виховних практиках ці методи використовують тільки в рідкісних випадках. Як і за кількісними, так і за якісними даними найуживанішими фізичними практиками покарарання є ляпаси, стояння в кутку і рідше побиття ременем.

Наслідки від фізичних практик покарання.

Наслідки від фізичних покарань «важкої» форми трактують як тиранія і вандалізм. І це повинно суворо карати кримінальним правом. Всі респонденти стосовно наслідків від фізичних практик «важкої» форми ставляться негативно із осудом: (сім’я.3 ж.) «відбитки ременя, сигаретні опіки, я ставлюся негативно но (.) це тоже вже (е) вандалізм. Якшо вже пошкодити внутрішні органи, ламати кістки, ламати хребет, це вже є (.) то є просто (.) гірше звірства. Як то є просто тюрма…». Слова респондента можна проаналізувати зазначивши, що такі види ушкоджень не можна назвати одним з методів виховання, це пряме порушення прав дитини і кримінальна відповідальність батьків: (сім’я 1.ч.) «ушкодження внутрішніх органів, кісток, там травми голови, шиї, тулуба, грудей. То не є батьки вже, батьків тоді лікувати вже треба». За законом України це справді так, якщо трапляються такі випадки, тобто коли дитина важко побита, чи щось інше, батьків позбавляють батьківських прав, кримінально наказують або визнають душевно хворими.

Взаємодія стилів виховання та практик покарання

Щодо наступного завдання, яке стосувалось взаємодії батьківських стилів виховання з практиками покарання, то зі слів батьків можна сказати, що процес виховання як такий не можливий без методів покарання: (сім’я 7 ч.) «ну знаєте, деколи і треба покарання зробити, пристосовувати, тому що деколи слова просто не доходять, от треба не раз і може і поговорити серйозно якось, і по дупі раз траснути , не раз як треба, от, то є як деколи необхідно». Тобто як зі слів батьків так і дітей, в кожній з опитаних сімей використовуються як вербальні, так і фізичні практики покарання. Щодо їхнього взаємозв’язку, то в сім’ях, де застосовується демократичний стиль у виховному процесі дітей використовувались різного роду практики покарання як і вербального плану («м’яка» і «жорстка» мова), так і фізичного («легка» і «важка» форма). Стосовно наступних стилів авторитарного і ліберального, то тут простежується аналогічна ситуація. Останній стиль ігноруючий не був проаналізований, адже не знайшлось сім’ї де б побутував цей метод. Це були результати якісних даних. Щодо кількісних результатів, прослідковується наступна ситуація, демократичний стиль, який найчастіше використовується респондентами у виховному процесі дітей, притаманні практики покарання як вербальні(«легка» і «важка» форма), так фізичні («важка» і «легка»). Ліберальний стиль також відзначився значним відсотком позитивних відповідей притаманні вербальні практики покарання як «м’якої» так і «жорсткої» мови. Авторитарному стилю, який характеризується високим рівнем контролю та холодними відносинами, притаманні тільки вербальні практики покарання. Ігноруючий стиль взаємодіє з фізичними практиками «жорсткої» мови.

2.3. Інтерпретація та порівняльний аналіз досліджень результатів дескриптивного аналізу емпіричних даних дослідження «Особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання».

В попередньому підрозділі було проаналізовано особливості батьківських стилів виховання та практик покарання в уявленнях батьків та дітей. Зараз варто зосередитись на аналізі залежностей між ними, а також зазначити наскільки власна авторська соціологічна модель буде відображеною у соціологічних даних кількісного і якісного дослідження. Стосовно робочих гіпотез дослідження, то низка гіпотез були підтверджені, деякі частково підтверджені, деякі не підтверджені.

Отже, гіпотеза про те що в кожній сім’ї побутують різні стилі виховання, підтвердилась. Як і припускалось демократичний і ліберальний стиль за розрахунками відсоткового розподілу отримали більше число відсотків порівняно з авторитарним чи нейтрально – заперечуючим стилем.

Припущення про, те що більшу участь у вихованні дітей приймають матері можна вважати цілковито підтвердженим, адже всі опитані батьки і діти давали аналогічні відповідь про ефективнішу участь матерів у вихованні дітей. Варто сказати, що в сучасних сім’ях глибоко вкорінений і затверджений гендерний стереотип, що матері повинні брати більшу участь у вихованні.

Стосовно гіпотези про те, що брак часу впливає на повноцінне виховання дітей, то зустрічались відповіді, тобто що батьки через певну зайнятість приділяють мало уваги своїм дітям. Отож, гіпотеза є цілковито підтвердженою.

Гіпотеза, яка стосувалась чи батьки в вікові періоди дітей (дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні методи виховання, то варто вказати, що це припущення цілковито підтверджено. Всі без винятку сім’ї наголошували, що в дошкільний період батьки застосовували більш м’якші практики покарання, а із віком ці практики ставали все строгішими і вимогливішими.

Щодо тези про те чи батьки виховуючи дітей беруть приклад зі своїх батьків, то відповіді розділялись по – різному. Одні твердили що наслідують батьківські стилі виховання, але з елементами поправки: (сім’я 4.ч) «вже звичайно бралося, але багато бралося але ну не такі умови виховання були як зараз». Інші казали, що частково наслідують: (сім’я 5.ж.) деякі методи були , пам’ятаю, як мене виховували , мене батьки тоже нормально виховували , я думаю що є». Стосовно результатів кількісного соціологічного дослідження то 55,8 % сказали, що наслідують стилі виховання своїх батьків. Варто звернути увагу, що великий відсоток опитуваних 44,2% твердять, що не надають переваги батьківським методам. Отож, тут можна сказати, що дана теза не є чітко доведеною і вона є частково підтвердженою.

На рахунок гіпотези про те що батьки і діти будуть однаково трактувати поняття покарання, варто сказати що вона є повністю підтверджено. Тому що як і діти, так і батьки пояснювали термін покарання як певні дії батьків стосовно дітей за їх неслухняність.

Стосовно припущення про перевагу частоти вербальних практик покарання над фізичними, то за даними кількісного та якісного дослідження, можна твердити що в сучасних сім’ях батьки до виховного процесу в більшій мірі застосовують вербальні практики покарання, аніж фізичні. Отож з впевненістю можна твердити що дана гіпотеза є цілковито підтвердженою. Для порівняння, можна навести приклад соціологічного дослідження українського фонду «Благополуччя дітей», де більша частина батьків (76%) притримуються думки, що тілесні покарання не є ефективним методом виховного процесу [35, с. 8].

Припущення про те, що батьки в різні вікові періоди дітей (дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні усні практики покарання є частково підтверджена, адже батьки не змогли чітко розмежувати дані етапи і дати чітку відповідь, а пояснювали це тим, що все залежить від ситуації.

Наступна думка про те, що батьки інтерпретуючи обставини, які спонукають до усного покарання будуть звинувачувати поведінку і дії дітей, є цілковито правильно. Всі опитані батьки наголошували на аспекті неправильної поведінки дитини, яка потребувала покарання. Варто наголосити на такому аспекті, що ніхто з батьків не вбачав своєї помилки або необдуманої дії стосовно своїх дітей. Водночас кожна опитана дитина твердила, що батьки карали її за неправильність її дій. Отож дані гіпотези є підтвердженими. Аналогічна ситуація з інтерпретацією обставин фізичного покарання. Для порівняння, можна навести результати дослідження проведеного Українським інститутом соціологічних досліджень ім. М.Яремка, присвяченому дотриманню прав дітей в Україні, де вказувалося, що причиною для покарання батьками є низька успішність дітей, також досить високий відсоток дітей (30%) відповіли, що їх б’ють заслужено, тобто вони признають свою помилку. Але варто вказати той факт, що вагома частина дітей призналось, що їх карають несправедливо [47, с. 1]. Є також дані російських досліджень, які є детальніше розписані і в яких вказується на причини наступних покарань дітей з боку батьків: порушення дитиною дисципліни, невиконання дитиною потреб батьків, погана успішність дитини, втома, роздратованість викликана дитиною та інші. Можна сказати, що батьки звинувачуючи дітей ніби виправдовують себе і не задумуються що це можливо вони припустились якоїсь певної помилки.

Припущення про те, що в сім’ях батьки стосовно виховання своїх дітей надають перевагу вербальним практикам «м’якої» мови, аніж практикам жорсткої мови можна вважати підтвердженою (як і за результатами кількісного так і за даними якісного аналізу).

Припущення про те, що батьки і діти по – різному будуть трактувати поняття фізичне покарання є хибним, тому що як і батьки, так і їхні діти висували однакову інтерпретацію даного терміну, що це нібито певні дії стосовно дітей за їхню неслухняність: (сім’я 7.ж.) «це є щось з такого – це є спосіб виховання коли є здійснена погана дія, ну тобто дитина зробила те чого робити не можна, і якось то треба їй показати, що це зле, щоб вона то зрозуміла, то її треба покарати». Діти також надають таку ж інтерпретацію даному поняттю як і батьки: (сім’я 6 д.) «ну це коли батьки карають своїх дітей за щось погане зроблене, за то шо вони шось не так зробили чи не послухали, щось типу такого».

Наступна думка, що батьки в різні вікові періоди ( дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні фізичні практики покарання є частково правдивою. Більшість батьків твердили, що в різні вікові періоди застосовували інші фізичні практики покарання. До дітей в дошкільному віці застосовували «легкі» практики покарання (ляпаси, стояння в кутку), в шкільному віці могли застосовувати вже «важчі» методи (побиття ременем, різкою). Всі батьки наголосили, що в підлітковому віці вони вже не прикладають фізичних практик до своїх дітей і пояснювали це тим, що вони вже дорослі і такі методи вже не будуть ефективними. Отож, дану гіпотезу можна вважати частково підтвердженою. Тут цілком можна погодитися з батьками, тому що кожний етап розвитку дитини є особливим і специфічним і до кожного з цих періодів потрібно вміло застосовувати певні норми виховання.

Що стосується гіпотези частоти застосовування фізичних практик «легкої» форми і «важкої», першість займе «легка» фізична форма покарання. Батьки взагалі заперечують важкі фізичні покарання, і трактують це як вандалізм, за яких потрібно позбавляти батьківських прав і кримінально карати. За даними кількісного соціологічного дослідження, тут зрозуміло, що першість займе «легка» фізична форма покарання. Хоча «важка» форм отримала дуже низький відсоток, але не варто твердити що таких покарань не існує, це можна підтвердити російськими соціологічними даними, де вказується що до 2 мільйонів дітей піддаються побиттю в родині, великий відсоток дітей піддаються насильству і навіть помирають [37, с 2]. Отже, дана гіпотеза є підтвердженою.

Стосовно думки, яка стосувалась такого факту що батьки з поміж фізичних практик «важкої» форми в більшій мірі будуть застосовувати такі практики покарання як побиття ременем є цілковито підтвердженою як якісними даними, де батьки твердять що з поміж усіх перелічених «важких» форм застосовують тільки цей метод. Так і за кількісними даними. (Див.: Додаток 5, табл. № 3) побиття ременем отримало найбільший відсоток з поміж усіх «важких» форм покарання.

Щодо взаємозв’язку стилів виховання та практик покарання, то припускалась, що батьки використовуючи демократичний стиль та застосовують практики покарання вербального виду «м’якої» і «жорсткої» мови. За обчисленням аналізу взаємозалежностей, виявилось що батьки виховуючи дітей в рамках демократичного стилю застосовують такі практики покарання: бесіда, діалог, звинувачення, посилання на зайнятість.(Див.: Додаток 6, табл. з №6 по 13). Ці практики займали досить високий відсоток обчислення, як і припускалось це тільки вербальні практики покарання. Потрібно наголосити на такому аспекті, що демократичному стилі притаманні, не тільки вербальні практики. За результатами соціологічного дослідження, виявилось що даному стилю хоча в невеликій кількості, але все ж таки притаманні фізичні практики покарання як «легкої», так і «важкої» (удари кулаками (шість чоловік, відповіли що «дуже часто» використовують цей метод покарання), кидання в дитину предметів, це звичайно невелика кількість (на кожну практику в середньому дві, три людини)). (Див.: Додаток 5, табл. з №13 по 23). І ці покарання вже не можна віднести до демократичного стилю, якому притаманний високий рівень контролю та теплі стосунки, за такі методи батьки повинні нести кримінальну відповідальність. Натомість за якісними соціологічними даними щодо цієї гіпотези, то варто наголосити, що респонденти чітко не розмежовують ці поняття, наголошуючи на такому аспекті «що без покарання в деяких випадках, не буде якісного виховання». У процесі виховання покарання відіграють важливу роль. Як і припускалось, для демократичного стилю виховання притаманний високий рівень контролю та «теплі» стосунки між батьками і дітьми, де батьки застосовують вербальне покарання як «м’якої» мови так «жорсткої», але також до цього стилю застосовують і фізичні покарання «легкої» і «важкої» форми. Тому гіпотеза є частково підтвердженою. Ми припускали що переважна більшість батьків респондентів будуть твердити що у виховному процесі свої дітей використовують методи демократичного стилю, тому що йому притаманні гуманні риси і він буде найбільш престижним у сучасних українських сім’ях. Але наші очікування стосовно ідеальної соціологічної моделі стосовно демократичного стилю, який повинен взаємодіяти з вербальними практиками покарання «м’яко» і «жорстко» мови, відповіді респондентів не виправдали.

Припускалось, що батьки, які у виховному процесі використовують ліберальний стиль, будуть застосовуватись тільки покарання «м’якої» мови. За результатом обчислення аналізу залежностей, виявилося що цьому стилю притаманні такі покарання як бесіда, діалог, тобто покарання «м’якої» мови, у досить високій пропорційності. Але також було виявлено, що тут присутні такі покарання як погрози, звинувачення, посилання на зайнятість, крики. (Див.: Додаток 5, табл. з №6 по 13). За якісними результатами простежується аналогічна ситуація - в сім’ї, де побутує ліберальний стиль виховання то батьки твердять, що в більшій мірі застосовують практик «м’якої», але також надають перевагу «жорсткій мові». Більше того ці батьки (сім’я 7) у виховному процесі застосовують фізичні методи «легкої» і «важкої» (побиття ременем) форми. Припущення, які були зазначені на схемі авторського дослідження (Рис.1) стосовно ідеального поєднання ліберального стилю і вербальних практик покарання «м’якої» мови є хибними. Емпіричні дані показали їхню несумісність Тобто ця гіпотеза є частково підтвердженою.

Ще одна гіпотеза, стосувалась авторитарного стилю виховання, якому приписувались вербальні практики покарання «жорсткої» мови і фізичні «легкої» та «важкої» форми покарання. За результатами соціологічного дослідження, було виявлено наступне: стосовно вербальних практик авторитарні батьки віддали перевагу таким практикам покарання як бесіда і діалог. Для «жорсткої» мови притаманні такі покарання як погрози, приниження, звинувачення, посилання на зайнятість, крики. Стосовно фізичних практик «легкої» форми, то не виявлено, щоб батьки, періодично застосовували ці покарання, скоріше це стосувалося когорти «рідко» або «ніколи». (Див.: Додаток 5, табл. №6 по №13). Батьки, які застосовують авторитарний стиль виховання до виховного процесу включають тільки вербальні практики покарання як на рівні «м’якої», так і «жорсткої» мови. Натомість за даними якісного соціологічного простежується наступна ситуація батьки застосовують в більшій мірі фізичні практики покарання «легкої» і «важкої» форми», але також і вербальні «жорсткої» та «м’якої» мови. Тобто гіпотеза є частково підтвердженою. Цей стиль майже відобразив модель ідеального поєднання авторитарного стилю у взаємозв’язку із вербальними практиками «жорсткої» мови та фізичними «легкої» і «важкої» форми. Але варто вказати, що тут значний відсоток займають і вербальні покарання «м’якої» мови.

Якщо взяти до уваги останню гіпотезу, суть якої полягає в тому, що ігноруючому стилю притаманні вербальні покарання «жорсткої» мови і фізичні покарання як «легкої» форми, так і «важкої» форми. Відповіді респондентів розмістились наступним чином. Щодо вербальних практик «жорсткої» форми, то тут присутні такі покарання як погрози, приниження, звинувачення. (Див.: Додаток 5, табл. №8 по 13). Що стосується фізичних практик покарання, то ці методи не взаємодіють з цим стилем виховання. Припущена гіпотеза є частково підтвердженою. Стосовно нейтрально – заперечуйочого стилю, то він ефективно взаємодіє з фізичними практиками «жорсткої мови». Цей взаємозв’язок між стилем виховання та практиками покарання дійсно існує і це підтвердило нашу соціологічну модель.

Висновки до розділу 2

В сучасних сім’ях Львівщини виховання описується як процес, який весь час взаємодіє з вербальними практиками покарання та меншою мірою з фізичними покараннями «легкої» форми.

Стосовно стилів виховання, то як респонденти, так і їхні батьки надавали перевагу демократичному стилеві. Практики покарання, які застосовувались до респондентів, та які вони застосовують сильно не відрізняються. Перше місце у застосуванні посідають вербальні практики «легкої», наступне -«жорстка» мова, третє місце - фізичні покарання «легкої» форми. Стосовно «важкої» форми, то їм належить низький відсоток позитивних відповідей, але не варто твердити, що їх не існує.

Підсумовуючи взаємодію стилів виховання і практик покарання, можна сказати, що всі стилі виховання і практики покарання взаємодіють між собою по – різному. Варто наголосити, що ця взаємодія, яку ми дослідили за допомогою соціологічних даних не повною мірою відповідає ідеалізованій теоретичній соціологічній моделі (Рис 1.).

Порівняння уявлень батьків та дітей вказує на відсутність кардинальної різниці у їхній інтерпретації виховного процесу та практик покарання. Як батьки, так і діти кожної з опитаних сімей виявляли однакові думки про вид стилю виховання, який застосовується в їхній сім’ї, про типи практик покарань, причини, наслідки. Звичайно певні відповіді батьків та дітей різнились між собою, але це було на рівні суттєвих відмінностей.

Розділ ІІІ. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях.

Вступ.

Питання охорони праці людини необхідно вирішувати на всіх стадіях трудового процесу незалежно від виду професійної діяльності.

Забезпечення безпечних і здорових умов праці в значній мірі залежить від правильної оцінки небезпечних, шкідливих виробничих факторів. Однакові по складності зміни в організмі людини можуть бути викликані різними причинами. Це можуть бути фактори виробничого середовища, надмірне фізичне і розумове навантаження, нервово-емоційна напруга, а також різне сполучення цих причин.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, в її основі якої лежать відповідні законодавчі та інші нормативні акти, які регламентують та обумовлюють необхідні умови для збереження здоров’я, життя і працездатності людини в процесі праці. Власне знання та дотримання цих норм дає нам можливість ефективно та безпечно здійснювати трудову діяльність, яка полягає, у нашому випадку, в написанні дипломної кваліфікаційної роботи. Безпека життєдіяльності та охорона праці під час написання дипломної роботи в основному стосується праці в приватних офісних та аудиторних приміщеннях, що, зокрема, пов’язані з роботою на персональному комп’ютері, ноут- та нетбуках, ксероксах, принтерах та сканерах. Під час роботи із зазначеними технічними засобами важливо дотримуватись відповідних організаційно-технічних та гігієнічно-санітарних вимог, що забезпечують високу продуктивність та безпеку такої діяльності.