1.Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками в бюджет відповідного рівня чи в державні цільові фонди, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, що необхідні державі для виконання своїх функцій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст податків виявляється в перерозподілі національного доходу, у тому, що вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальною основою податків є грошові кошти, мобілізовані державою у платників податків.

Призначення податків і податкових платежів у бюджет полягає в тому, щоб покривати витрати держави з утримання держуправління, оборони країни, вирішення економічних і соціальних завдань, а також створювати умови для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом новоствореної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, які виконують податки.

Функції податків:

1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими. 2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається "підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними". Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників. 3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. 4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої. 5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення - у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

2. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. У теорії заведено визначати власне податок як окремий специфічний обов’язковий платіж. Вирізняють декілька ознак податку, як спільних для всіх обов’язкових платежів, так і специфічних: 1) односторонній характер установлення — податок установлюється державою в особі парламенту, а отже, погоджується з усім народом, представником якого є парламент, проте не з кожним конкретним громадянином; ст. 74 Конституції України забороняє проведення референдуму з питань податків; 2) адресність до бюджету полягає в тому, що податок, на відміну від деяких інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого централізованого грошового фонду; 3) відсутність цільового призначення полягає в тому, що метою справляння податків, на відміну від інших обов’язкових платежів, є забезпечення державних видатків взагалі, а не якогось конкретного з них; 4) індивідуальна безвідплатність податку виражається в тому, що при його стягненні, на відміну від інших видів обов’яз­кових платежів, держава не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквівалента сплаченого податку, тобто податок сплачується незалежно від отримання якихось послуг чи благ із боку держави; 5) безповоротність стягнення податку полягає в тому, що законно сплачений до бюджету податок не підлягає поверненню ні за яких умов; повернення суми податку у разі його переплати не суперечить принципу безповоротності, оскільки всі ці випадки визначаються державою в односторонньому порядку й не впливають на характер платежу в цілому; 6) обов’язковість (примусовий характер стягнення) податку полягає в тому, що за порушення встановлених правил справляння податку, зокрема строків сплати, розміру платежу, за ухилення від сплати тощо законодавством передбачена юридична відповідальність платника; обов’язковість також передбачає мож­ливість примусового стягнення платежу в разі несплати у добровільному порядку; 7) перехід права власності випливає з економічної суті податку як форми перерозподілу національного доходу й полягає в тому, що при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність держави; такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов’язко­вих платежів державними підприємствами: ці платежі є податками лише за формою, а не за змістом; 8) регулярність (постійність, стабільність) внесення податку полягає в тому, що він вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки, на відміну від деяких інших обов’язкових платежів, адже держава може існувати лише в умовах стабільних надходжень до бюджету і, відповідно, забезпечувати стабільні видатки; 9) конкретний розмір суми податку визначається платоспроможністю платника, розміром доходу; отже, податок сплачується лише за наявності у платника самостійного джерела доходу: нема доходу — нема податку.Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завдан­нями держави. Право держави стягувати податки і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни­ми принципами. 1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності. 2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу. 3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує. 4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів. 5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати. Зазвичай застосовують два критерії справедливості: — за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість); — за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість). Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Основою податкової системи і механізму оподаткування є їх скла­дові елементи. Вони включають:

а) суб´єкти оподаткування — це учасники податкових платежів.

До них належать фізичні та юридичні особи, на яких покладено обов´язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюд­жету. Окремими суб´єктами є платники податку (фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо сплачують податок) та носії податку (кінцеві споживачі, на яких припадає сплата податку наприкінці усіх про­цесів). Платник податку є лише середньою ланкою проходження до­ходів, а реальним платником, або носієм кожного податку, є кінцевий споживач товарів. Саме він (кінцевий споживач) сплачує вартість то­варів і послуг, яка включає витрати виробництва і реалізації, прибуток усіх ланок, через які відбувається просування товарів, та відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним спожива­чем є населення, то воно є і буде у майбутньому основним носієм і ре­альним платником податків;

б) об´єкт оподаткування вказує на явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Такими об´єктами мо­жуть бути:

- доходи у формі прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо;

- рухоме й нерухоме майно;

- вартість продукції (робіт, послуг);

- операції з цінними паперами;

- користування природними ресурсами;

-інші об´єкти, визначені Законом «Про оподаткування».

Назва кожного податку здебільшого походить від об´єкта оподат­кування;

в) джерелом оподаткування називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов´язане з об´єктом оподаткування, а може і не бути пов´язане з об´єктом оподаткування. Податок сплачується із доходу незалежно від джерел його отримання або рухомого чи нерухомого майна, коли для сплати податку витрачається інша його частка;

г) одиницею оподаткування або масштабом вимірювання є оди­ниця виміру об´єкта оподаткування. Вона має фізичні (площа земель­ної ділянки в гектарах або квадратних метрах, об´єм циліндра двигу­на транспортного засобу в кубічних метрах) і вартісні вимірники (гривні);

д) база оподаткування — це законодавчо закріплена частина до­ходів чи майна платника податку за вирахуванням наданих пільг, яка приймається для розрахунку суми податку;

є) ставка податку — це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю виміру бази оподаткування. Залежно від методу встановлення ставки можуть бути універсальними та дифе­ренційованими.

є) податкова пільга відображає повне або часткове звільнення від податків для певної категорії платників або об´єктів оподаткування.

ж) норма оподаткування являє собою відношення обсягу податко­вих надходжень до податкової бази;

з) податкові канікули — це відстрочення на певний період належ­ної до сплати суми податків або повне звільнення від сплати податку на певний період;

и) податковий період відображає термін, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно визначається обсяг податкового зобов´язання;

і) податковий кредит являє собою термінове відстрочення подат­ку, який належить до сплати юридичною особою до бюджету у кален­дарному році;

й) ухиляння від сплати податків — це дії платників податків, спря­мовані на несплату податків шляхом заниження відомостей про вели­чину доходів та інших об´єктів оподаткування або повне їх прихову­вання.

Елементи податків конкретизують економічний зміст механізму оподаткування та сприяють пізнанню природи та суті функціонуван­ня податків у суспільстві.

3. Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір. Проте можна сказати, що: 1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності; 2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору, обов’язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають вони у певному співвідношенні. Поняття обов’язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність по­датків і зборів (при цьому слід враховувати, що йдеться про обов’язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення також мають обов’язковий, але не податковий ха­рактер), і в широкому розумінні обов’язкові платежі податко­вого характеру і складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими категоріями, являють собою фор­ми обов’язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов’язкові платежі в нашому контексті включають:

податки;

збори;

податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.). Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики.

По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед бе­зумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив’язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопору­шення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюд­жетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити стабільні над­ходження до бюджетів нецільового характеру, — це, без сумні­ву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони надхо­дять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування подат­ків і всіх елементів правового механізму податків є винятко­вою компетенцією органів державної влади, то деталізацію еле­ментів зборів у перспективі можна розглядати і як компетен­цію виконавчих органів.

У законодавстві багатьох держав немає розмежування між цими категоріями, і податкову систему там характеризують як сукупність податків і зборів. Податкове законодавство Російської Федерації закріплює поняття податку, яким визнається обов’язковий внесок, що має безеквівалентний характер, не пов’язаний зі здійсненням уповноваженим органом (установою чи посадовою особою) певних конкретних дій у відношенні платника податків, який сплатив цей внесок.

Природно, що податок, мито, збір мають певні загальні риси¹, зокрема, такі:

обов’язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і фондів;

чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

примусовий характер стягнення;

здійснення контролю єдиними органами Державної по­даткової служби;

безеквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 від­сотків надходжень у доходну частину бюджету, інші види відра­хувань, відповідно, менше.

За метою. Мета податків — задоволення потреб держа­ви, мета мит, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ.

За обставинами. Податки являють собою безумовні пла­тежі; мито і збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

За характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характери­зуються певною добровільністю дій його і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру.

За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають ра­зовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; по­датки ж характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кіль­кості дій, що породжують зобов’язання зі сплати, податки — чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періо­дичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу).

Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси².

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організації — збір. У сучас­них умовах акценти трохи змістилися:

збір — платіж за володіння особливим правом;

мито — плата за здійснення на користь платників юридич­но значущих дій.

4. У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі терміни: “податкова система” і “система оподаткування”. Необхідно зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований Законом України “Про систему оподаткування”.

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: сукупність податків і зборів та встановлений законами порядок їх стягнення. Названі елементи податкової системи, як правило, деталізуються, і в її структурі виділяють об’єкти оподаткування, суб’єкти оподаткування, податкової ставки, пільги, квоти і т. ін.

Повніше визначення терміну “податкова система – це сукупність податків, встановлених законодавчою владою, що стягуються виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків”. Але обидва визначення можуть застосовуватися для характеристики податкової системи тільки у вузькому значенні, - як “системи податків”.

Розширене трактування системи оподаткування. “Система оподаткування – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу”.

Досконале податкове законодавство – ще недостатня умова для того, щоб система оподаткування була ефективною. Самі собою законодавчо встановлені податки і збори ще не є ефективно діючою податковою системою.

Уся система оподаткування діє у соціально-економічному середовищі й має зв’язок із ним через законодавчі акти (вхід у систему). Метою системи (вихід із системи) є створення фінансових умов для виконання державою економічних і соціальних функцій. Цілі соціально-економічні системи завжди множині. Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона виконуватиме тільки основну функцію – фіскальну. Фінансова практика виробила, а наука сформулювала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування.

Податкова система може вважатися ефективною за двох умов: коли фінансово забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконуються основні принципи оподаткування.

Якщо зробити аналіз того, як досягаються цілі нинішньою податковою системою, можна дійти висновку про її недостатню ефективність.

Характеристика податкової системи буде неповною, якщо не встановити її місця у фінансовій системі взагалі. У структурі фінансової системи чотири сфери: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок. У структурі державних фінансів чотири ланки: державний бюджет, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державного сектора.

Як бачимо, податки не виділяються в окрему складову фінансової системи, мабуть, тут мається на увазі, що вони перебувають у складі державного бюджету як його доходна частина. Податки мають розглядатись як підсистема фінансової системи, оскільки з організаційної точки зору вони специфічні у порівнянні з державним бюджетом і державними фінансами. Специфіка податків чітко відображена у розділі 1 проекту Податкового кодексу України.

Вплив на податкову систему ззовні відбувається через податкове законодавство, яке розробляється виконавчою владою і приймається Верховною Радою України. Комплекс податкового законодавства має відбивати державну податкову політику. Причому податкову політику слід розуміти як діяльність держави у сфері встановлення правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Виконання вимог принципів побудови податкової системи свідчить про ефективність податкової політики, за ступенем її відповідності продекларованим принципам можна робити висновки про напрямок розвитку податкової системи, а відповідно й про його коригування.

Про основні принципи податкової системи уже говорилося, та необхідно додати, що Законом України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року у статті 3 встановлено одинадцять принципів побудови системи оподаткування в Україні. Особливу зацікавленість серед них викликають три принципи:

- стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

5. Усю сукупність обов’язкових платежів податкового харак­теру можна класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат­кового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що їх встановлює

Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково закона­ми України і діють на всій території України;

б) місцеві — податки та збори, перелік яких встановлює Вер­ховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самовряду­вання і які діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджет­ної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розді­лити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закрі­плених податків виділяють податки, що надходять до держав­ного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Ре­гулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюд­жетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зарахо­вані безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференцію­вавши їх на такі:

а) державні — податки, що повністю надходять до держав­ного бюджету;

б) місцеві — податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні — податки, що розподіляються між держав­ним і місцевим бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні — податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

A. податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані — податки, що допускають як платника і юри­дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних за­собів, земельні податки і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріаль­них благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (пода­ток на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визна­чаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі подат­ки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті — податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. rеаl — майно) — податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход¹.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалі­зації товару і сплачуються споживачем. При непрямому опо­даткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і спожива­чем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактич­ного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.