Тема №7 « Поняття про глікозиди»

Глікози́ди (від грец. γλυκύς- солодкий та είδο — вигляд) — природні органічні речовини, сполуки складної будови, дуже поширені в рослинному світі; з погляду хімії — продукти конденсації циклічних форм вуглеводів (моно- або олігосахаридів) та компонента невуглеводної природи (аглікону), яким можуть бути стероїди, феноли або алкалоїди. Маючи таким чином половину молекули цукру, вони близькі до вуглеводів, і це дає змогу об'єднати їх в одну групу[1].

Глікозиди в рослинах виникають для знешкодження всередині рослинного організму дуже активного аглікону, який міг утворитися в процесі метаболізму або потрапити ззовні.

Рослини, як відомо, в процесі фотосинтезу утворюють цукор, тому в цукрах у них ніколи дефіциту немає. Якісь надто активні, непотрібні в цей час рослині сполуки пов'язуються з цукром і стають через це для рослини нешкідливими, набувають здатності пересуватись по рослині подібно до цукрів[1]. Еволюція використала наявність глікозидів і як захист проти поїдання рослинної маси тваринами, бактеріями чи грибами, бо в них глікозиди розщеплюються, цукор засвоюється, а аглікон діє частіше як отрута.

В рослинах, що містять глікозиди, одночасно є ферменти, що їх розщеплюють на цукор і аглікон. Тому такі рослини треба сушити якомога швидше і при температурах, що не перевищують 60 °С, після чого зберігати в сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Тема №8 « Клітковина в природі її характеристика»

Клітковина (у вузькому значенні) — целюлоза, найпоширеніший в природі полісахарид (полівуглевод), що складає основну частину оболонок рослинних клітин[1][2].[3]

Рослинна клітковина — джерело харчових волокон;[4][5] залишки рослинних клітин, їстівні частини рослин або аналогічні вуглеводи, які здатні протистояти гідролізу, здійснюваному травними ферментами людини, тобто стійкі до процесу травлення й адсорбції в тонкому кишечнику людини, і які повністю або частково ферментуються мікрофлорою в товстому кишечнику.[6]

див. також: Сира клітковина

Жирова клітковина — дрябла багата жиром сполучна тканина.

Тема №9 « Геміцелюлоза і пектинові речовини»

Геміцелюло́за (або напівклітковина, англ. hemicellulose) — структурована суміш різних складних цукрів, які супроводжують целюлозу в стінках рослинних клітин (в деяких рослинах складає переважну частину вуглеводів), але гідролізуються значно легше за неї.

Геміцелюлози зараховують до вищих молекулярних сполук, вони займають проміжне положення між целюлозою й крохмалем. У рослинах геміцелюлози служать опорним конструкційним матаріалом і, можливо, резервною поживною речовиною.[1]

Геміцелюлози здатні гідролізуватися 2—4%-м розчином HCl з утворенням пентозанів, гексозанів і поліуронідів причому, у свою чергу, пентозани й гексозани при подальшому гідролізі утворюють відповідно пентози й гексози.

Вміст геміцелюлоз в деревині та інших рослинних матеріалах — соломі, лушпинні насіння, кукурудзяних кочерижках тощо складає 13-43%.[1]

Пектинові речовини або пектини (від др.-греч. πηκτός - Згорнувся, замерзлий) - полісахариди, утворені залишками головним чином галактуроновой кислоти. Присутні у всіх вищих рослинах, особливо багато у фруктах і в деяких водоростях. Пектини, будучи структурним елементом рослинних тканин, сприяють підтримці в них тургора, підвищують посухостійкість рослин, стійкість овочів і фруктів при зберіганні. Використовуються в харчової промисловості - як структуроутворювачі (гелеутворювач), загустителей, а також в медичній та фармацевтичної промисловості - як фізіологічно активних речовин з корисними для організму людини властивостями. У промислових масштабах одержують пектинові речовини в основному з яблучних та / або цитрусових вичавків, жому цукрового буряка, кошиків соняшнику. Інші види рослинної сировини не мають особливого промислового та прикладного значення.