Розділ 3. Шляхи локалізації фінансової кризи в Україні

3.1. Перспективи виходу з фінансової кризи

Світова економіка ніколи не перебувала в стані спокою. За таких нестабільних умов її функціонування, коли процвітання економіки змінюється крахом або панікою - виникає криза. Наслідками цього явища є зниження національного доходу, зайнятості населення і виробництва продукції. Закономірною рисою кризи є її циклічність, що проявляється в досягненні її критичної точки і починається пожвавлення в економіці. Тобто, довготривала тенденція до економічного росту економіки переривається та ускладнюється інфляцією, безробіттям та іншими небажаними наслідками.

Дискусії науковців, економістів та політиків щодо причин виникнення кризи та різноманітності її типів не дають точного визначення цього явища.

Для з'ясування передумов виникнення фінансових криз є аналіз поглядів науковців на пояснення фінансової нестабільності. На думку Фішера, головною причиною фінансової нестабільності є негативна динаміка фундаментальних показників. Д.Даймонд і П.Дібвіг пов'язують фінансову нестабільність із чинниками, що впливають на поведінку вкладників банків. Жан Батіст де Сісмонді стверджував, що причина нестабільності криється у недоспоживанні народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням і т.д.

Найглибшою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933рр. (виробництво у США  скоротилась на 53 % , інвестиції на 79%, з'явилась величезна армія безробітних), яка тривала 37 місяців.

Протягом останніх 40 років фінансові кризи в  десятках країн призвели до втрати близько 30% національних фінансових активів. Тільки в 1975-1997рр. МВФ зареєстрував 158 валютних і 54 банківських криз в більш ніж п'ятдесяти країнах світу.

Виділяють декілька типів фінансових криз, зокрема валютну, банківську, і фондову, кризу державного і корпоративного боргу. Більшість економістів акцентують свою увагу саме на валютних кризах, частково пояснюючи це частотою збігу за часом або їх виникненням одразу за кризами інших типів.

Валютну кризу формують зростаючі кризові явища на фінансовому ринку - в наслідок різкої зміни курсу однієї валюти по відношенню до інших. Це призводить до зміни системи економічних інтересів у міжнародних і внутрішніх фінансах та економіці країн, які зазнали впливу валютної кризи та криз платіжного балансу.

Банківські кризи виникають при накопиченні проблемних активів у окремих банках та їх неплатоспроможності, що призводить до банківської паніки - масового вилучення депозитів, різкого скорочення міжбанківського кредитування та ін.

Фондові кризи виникають у наслідок шоків на ринку цінних паперів у вигляді масштабних падінь курсів цінних паперів, розривів ліквідності ринку, різкого підвищення відсотку, що зумовлює подальше зростання кризових явищ до повномасштабної фінансової кризи.

Боргові кризи виникають внаслідок втрати впевненості у платоспроможності позичальника або небажанні частини позичальників обслуговувати власні поточні зобов'язання.  Структурна криза - це кризові явища тривалого не циклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Вплив фінансової кризи відчувається в усіх сегментах економіки України. Головною причиною виникнення кризи в нашій державі є розрив господарських зв'язків між соціалістичними країнами, на яких ґрунтувалося близько 25% промислового виробництва України. Іншими причинами є розвал внутрішнього ринку, порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною пропозицією, внаслідок емісії грошей та їх знецінення, високого рівня інфляції. 

Наслідками виникнення кризи в Україні є ріст цін на 2,9%, (січень 2009 року), а в річному розрахунку на 22,3%. Зниження промислового виробництва в порівнянні із січнем 2008 року сягнув 34,1%, будівництва - на 57,6%, вантажообігу - на 32,3%, роздрібної торгівлі - на 7,1%. За цей період заборгованість заробітної плати зросла на 168%. Окрім того Україна, яка ще до жовтня 2008 року вважалася макроекономічним «раєм» із рівнем безробіття 6%, може наблизитися до порогу 8-9%. Адже тільки в січні 2009 року порівняно із груднем 2008-го чисельність безробітних в Україні збільшилася до 135,9%.

Світовий досвід розв'язання системних, банківських та фінансових криз показує, що їх основними причинами є низька якість управління в банках і недоліки інституційного середовища функціонування банків.

На мою думку для подолання кризи в Україні необхідно підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки, скасувати перехресні субсидії, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором.    

В умовах інтеграції України до світової спільноти важливого значення набуває досягнення єдності економічних термінів і понять як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Особливого значення в цьому контексті має узгодженість термінології, що визначає матеріальну основу виробництва.

Сьогодні в економічній літературі часто зустрічаються ототожнення понять «основні засоби» чи «основні фонди», заміна одного поняття іншим, серед економістів немає єдиної думки щодо визначення змісту даних термінів, що в результаті призводить до значних ускладнень і плутанини. Так, ряд вчених вважають, що ці категорії мають різне значення. Л .К.Сук стверджує, що ці поняття відрізняються насамперед тому, що основні засоби - це сукупність матеріально-речових цінностей, а основні фонди - це джерела формування основних і оборотних засобів. В. Г. Андрійчук в свою чергу наголошує на тому, що ці поняття є тотожними.

Вважають, що одним з перших визначень терміну «основні фонди» є висловлювання А. Сміта про те, що «фондом є будь-яке накопичення продуктів землі і промислової праці».

Здавалося б, що уникнути всіх цих проблем і суперечностей, можна звернувшись до діючого законодавства. Але, як з'ясувалося, що в законі також немає єдиної думки щодо визначення  економічної суті цих понять. Порівняємо хоча б норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби». У пп.8.2.1.ст.8 Закону про прибуток «основні фонди» визначені як «матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом». В свою чергу п.4П(с)БО №7 «Основні засоби» характеризує «основні засоби», як «матері - альні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року». Отже П(с)БО №7 при встановленні критеріїв віднесення матеріальних активів до основних засобів перевагу надає їх призначенню, крім того, ситуація ускладнена ще й тим, що дані нормативні документи, одні й ті ж речі називають по-різному: «основні засобі» і «основні фонди».

Незрозуміло, чому ситуація склалася таким чином, що законодавча база, яка має бути систематизованою і узгодженою, яка не повинна допускати подвійного чи спірного тлумачення окремо визначених норм законів, містіть такі недоречні розбіжності і сприяє поширенню плутанини.

Протягом останніх років відбувалася інтеграція вітчизняного бухгалтерського обліку до світових стандартів. Для з'ясування відповідності вітчизняних джерел світовим щодо визначення терміну «основні засоби», звернемося до прийнятого у світовій практиці бухгалтерського обліку Міжнародного стандарту фінансової звітності №16 «Основні засоби». Відповідно до останнього «основні засоби  -  це матеріальні активи, які:

а)    використовуються компанією для виробництва;

б)   очікується використовувати протягом більш ніж одного періоду.

Співставивши дане визначення з тим, що пропонує національна система бухгалтерського обліку, зокрема П(с)БО №7 «Основні засоби», можна стверджувати, що національні стандарти є ідентичними міжнародним, чого, на жаль, не можна сказати стосовно податкового обліку.

На мою думку, у всякому разі необхідно все ж таки досягти єдності в термінології. Так, я вважаю за доцільне вживати термін «основні засоби», коли мається на увазі саме майно, матеріальні цінності, а термін «основні фонди» вживати по відношенню до джерел утворення господарських засобів виробництва. Що стосується економічної суті основних засобів, то з моєї точки зору необхідно уточнити наступне: основними засобами засоби праці стають не тільки внаслідок їх довговічності, а й тому, що у процесі праці вони (засоби праці) використовуються і зношуються поступово, протягом декількох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на готовий продукт. Таким чином, їх вартість надходить в оборот у кожен момент часу частинами і частинами ж повертається у готовому продукті даного виробничого циклу.

Отже, беручи до уваги вищесказане, я вважаю, що суть основних засобів як економічної категорії проявляється в наступному: незмінності натурально-речової форми засобів праці; особливості участі у виробничому циклі; наявності і єдності споживчої вартості; особливостях перенесення вартості на готову продукцію; специфіці економічної і соціальної функцій галузі.

Украй необхідно і важливо невідкладно здійснити масштабні фінансові вливання в банківський (що займається кредитуванням господарських суб’єктів, які продукують товари та послуги) та реальний сектори економіки, як це робиться у всіх розвинених країнах.

Водночас у такій же мірі важливо й злободенно – послабляти бюджетні обмеження, навіть якщо це позначиться на ефективності боротьби із зростанням цін.

Недопустимо в умовах кризи погіршувати доступ до фінансових ресурсів економічним суб’єктам, зайнятим у  сфері виробництва. Здійснювати дану політику важливо із застосуванням надійних механізмів компенсації ризиків. Пропозиції щодо застосування емісійного фінансування як стимулу економічного розвитку повинні мати обґрунтування на рівні точних математичних розрахунків.

В умовах жорсткої фінансової кризи слід законодавчо повернутися до практики виваженого фінансування бюджетного дефіциту з боку Національного банку (а не зовнішніх позичок), що в наших реальних умовах є єдиною альтернативою.

Ідеологія „бюджетного профіциту” в умовах уже запущеної кризи - матиме вельми негативні наслідки, неминуче ускладнить соціально-економічну ситуацію в країні ще більше. Якщо і далі провадити політику заморожування кредитів і стримування доходів громадян, криза буде поглиблюватися, а вихід з неї буде гальмуватися.

Необхідно сформувати Бюджет-2010 з оптимальним дефіцитом,  але обов’язково задіявши власні фінансові ресурси для його покриття. 

Дефіцитність бюджету в розумних межах не є недоліком, це – інструмент розумного господарювання. Але за умови, якщо уряд доможеться від Верховної Ради зміни підходів щодо його покриття. Йдеться про те, що під жорстким тиском західних порадників дефіцит  українського бюджету обов’язково має покриватися зовнішніми запозиченнями, тобто доларовими ін’єкціями. Зовнішні позики для покриття витрат на поточне споживання та ще й під гарантії уряду – означає чинити зло національним інтересам. 

Важливо використати грошову емісію найбільш ефективним шляхом – для збільшення ринкового попиту. Треба не просто вливати гроші в економіку, а пропустити їх через бюджетний обіг – саме в цьому закладено очікування стимулюючого ефекту. Державні валютні ресурси необхідно ощадливо, однак сміливо використовувати для рефінансування фінансових установ, у виключних випадках – для вливання у їх статутні фонди із збереженням у власності держави.

Пошук джерел формування „Бюджету-2010” в нинішніх складних умовах змусить, врешті-решт, Верховну Раду та Кабінет Міністрів запустити в дію не лише механізми залучення додаткових джерел, а і реальної економії. І розпочинати  потрібно не лише з кількості чиновницько-бюрократичного апарату, а з  надмірних пільг і привілеїв , якими користуються  вищі ешелони законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Мати в Україні таку кількість міністерств, відомств, комісій (з правами міністерства), коли в ринково розвинутих країнах їх кількість не перевищує 12-15 – це також надмірна обуза для суспільства. А якщо взяти до уваги, що українські міністри мають по 10 і більше заступників, а ті в свою чергу, відповідний апарат, то абсурдна надмірність чиновництва за рахунок платників податків стає очевидною.

Створити Національний Стабілізаційний Фонд (НСФ) на загальну сумму не меньше 10 мільярдів доларів США за рахунок:

а) перерахунку частини власного капіталу НБУ (який на середину 2008р. складав 24 млрд. грн.), що фактично являє собою прибуток від комерційної діяльності Центрального банку;

б)  надходжень від приватизації державного майна та коштів залученних від розміщення облігацій внутрішних державних позик (крім рефінансування);

в) частини коштів Єдиного казначейского рахунку;

г) перевиконання дохідної частини Державного бюджету;

д) нерозподіленних залишків резервного фонду.

Економіка повинна опиратися на стабільну банківську систему. Грошова політика повинна спрямовуватись на боротьбу з кризою ліквідності у фінансовій сфері при одночасному утриманні інфляції на некритичному рівні (невище 10%).

Заходи повинні привести до підвищення довіри до національної валюти, збільшення рівня монетизації економіки, забезпечуючи тим самим необхідні умови для відновлення стійкого економічного зростання.

Антикризові заходи зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на:

• рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні;

• зменшення вартості кредитних коштів, зокрема через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів;

• підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів;

• розблокування доступу реального сектору економіки до кредитних ресурсів, в т.ч. через запровадження правових норм, що стимулюватимуть направлення коштів рефінансування НБУ та власних коштів банків на фінансування реального сектору економіки, зокрема інфраструктурних, інвестиційних та інноваційних проектів загальнодержавного значення, кредитування підприємств, що освоюють перспективні виробництва, нові технології;

• посилення ролі державних банків в процесі кредитування реального сектору економіки;

• підвищення захисту населення, яке зазнало втрат внаслідок нестабільності валютного курсу;

• підвищення захисту населення від необгрунтованого підвищення процентних ставок за користування кредитами;

• забезпечення права населення вільно отримати свої кошти, розміщені в банківській системі на депозитах;

• забезпечення захисту позичальників, які зазнали фінансових труднощів при сплаті відсотків та / або основної суми боргу за іпотечними кредитами та активізації іпотечного кредитування.

Отже, можна зробити висновок, що кризові явища стали досить важливою проблемою сучасного світу. Вони оголили існуючі проблеми і в Україні. Проте у кожної кризи є як початок, так i своє завершення: після рецесії та, можливо, затяжної стагнації економіки рано чи пізно розпочнеться зростання. Зараз з'явилися реальні можливості переглянути пріоритети та виявити нові можливості.