13.9. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

• створення найбільш сприятливих умов для залучення націо­нальної економіки в систему світового поділу праці та її наближен­ня до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регу­лювання, економічних заходів оперативного регулювання (валют­но-фінансових, кредитних тощо), рішень недержавних органів уп­равління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статут­них документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державного управління, що регулюють зовнішньоеко­номічну діяльність, можна поділити на загальнодержавні та терито­ріальні.

Загальнодержавні структури регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет.

До компетенції Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямків зовнішньоеконо­мічної політики та структури органів державного регулювання зов­нішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, вста­новлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні уго­ди. Національний банк регулює курс національної валюти, прово­дить розрахунки. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоеконо­мічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержан­ня ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регу­лювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний ко­мітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний ко­мітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

До територіальних органів державного регулювання зовнішньо­економічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підроз­діли органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, лише щодо суб'єктів підприємництва, розміще­них на їхній території. Державні органи територіального регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погоджен­ням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.

Державне peрулювання зовнішньої торгівлі може бути односто­роннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними парт­нерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгод­ження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди, Прикладом такого багатостороннього регулювання торговель­них відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури ГАТТ та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговель­ної політики та міжнародної торгівлі.

Існує два основних види зовнішньоторговельної державної політи­ки - протекціонізм і фритредерство.

Протекціонізм - зовнішньоекономічна політика, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Його ос­новні знаряддя - мито та квоти.

Фритредерство (вільна торгівля) - зовнішньоекономічна по­літика, за якої держава не втручається у торговельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створених урядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими особами і фірмами різних країн.

На практиці країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протек­ціонізм. Політика цільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм – за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів.

Економічні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на тарифні й нетарифні.

Митний тариф - це систематизований перелік державних грошових засобів (податків), які вилучають митні установи з товарів, цінностей і майна, що перевозяться через кордон держави. Вперше запроваджений у країнах Західної Європи в XVII ст.

Правова основа митного тарифу - закони, ухвалені парламен­том, які визначають принципи побудови митного тарифу, види мита та норми їх застосування. Ці закони періодично переглядаються і змінюються відповідно до змін політико-економічної ситуації. Зако­нодавча влада формує митно - тарифну політику, однак застосування митного тарифу, маневрування ставками мита здійснює виконавча влада, що дає змогу швидко реагувати на зміну ситуації, робить мит­ний тариф гнучким інструментом регулювання зовнішньоторговель­ної діяльності. Митний тариф містить назву і класифікацію товарів, ставки мита, способи їх нарахування і сплати, перелік товарів та інших предметів, які безмитно перетинають кордон, а також про­дукції, забороненої для ввезення чи транзиту.

Ставки мита за характером походження поділяють на:

1. Автономні - тарифи, встановлені державою і а основі її митного суверенітету, без узгодження з іншими державами. У такому разі митний тариф представлений лише однією ставкой мита (одноколонковий митний тариф нині використовується дуже рідко).

2. Конвенційні тарифи - тарифи, що передбачають пільгові (знижені) ставки мита: встановлюються па основі торгових договорів і угод між країнами. Конвенційні тарифи складаються з кількох (2-3) колонок, тобто різних ставок мита па один і той самий товар, залежно від країни його походження. Практикуються з другої половини XIX ст. Найбільшою сучасною багатосторонньою угодою в галузі митних тарифів є ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю).

Митно-тарифна система України регламентуєтеся Законом Ук­раїни «Про Єдиний митний тариф України». Оперативне управлін­ня митними тарифами здійснює Кабінет Міністрів України. Єдиний митний тариф України містить три ставки мита (колонки):

• преференційні;

• пільгові;

• повні.

Преференційні застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з країн, з якими Україна створила митні союзи.

Пільгові - до продукції країн, що розвиваються з режимом най­більшого сприяння і такої, яка походить з країн, що розвиваються.

Повні - до товарів решти країн.

Щодо розміру ставки мита діє правило: найнижчими (або вза­галі їх не існує) є і преференційні, вищими - пільгові, максимальни­ми повні ставки.

Мито - це грошовий засіб, який стягують відповідні державні органи за виконання ними певних функцій, надання послуг.

Мито поділяють на зовнішнє і внутрішнє (державне). Зовнішнє мито - грошовий збір, що стягується митницею під час переміщен­ня через митний кордон держави товарів та інших предметів.

Запровадження мита сприяє захисту національного виробни­ка від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до дер­жавного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовуються такі ос­новні види мит: ввізне мито, вивізне мито, сезонне мито, спеціаль­не, антидемпінгове, компенсаційне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети у разі їх ввезення на митну територію України.

Вивізне мито нараховується на товарні та інші предметну разі їх вивезення за межі митної території України.

Сезонне ввізні та вивізне мито може встановлюватися на окремі товари та інші предмети на строк не більше 4 місяців з моменту їх встановлення.

Спеціальне мито застосовується:

• як засіб замісту українських виробників;

• як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари возяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

• як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

• як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угрупувань, які обме­жують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України.

Антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону Украї­ни «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у разі ввезення па митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику, та у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою ніж ціпи інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито застосовується відповідно до Закону Украї­ни «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику, та у разі вивезення за межі митної території Ук­раїни товарів, для виробництва, переробку, продажу, транспорту­вання, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіє шкоду.

Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито; експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділя­ються на:

1. Адвалерні.

2. Специфічні.

3. Комбіновані.

Адвалерна ставка встановлюється у вигляді процента до ціни товару, а специфічна - у грошовій формі на одиницю маси, об'єму або кількості товару. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалерними і специфічними видами мита (наприклад, 10% вартості, але не менше як 3,0 євро за штуку).

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторго­вельної діяльності відносять:

• надання субсидій виробникам експортних товарів;

• пільгове експортне кредитування;

• встановлення мінімальної митної вартості на окремі товари тощо.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державно­го регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування і ліцензування.

Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту пев­ної категорії товарів.

Ліцензування - це умови і порядок надання державними органа­ми спеціального дозволу на експортно-імпортні та транзитні опе­рації.

У процесі регулювання зовнішньоторговельної діяльності ве­ликого поширення набуло встановлення торговельних режимів.

Торговельні режими – це умови торговельно - економічних відно­син між даною країною та іншими державами, що визначаються відсутністю або наявністю між ними відповідних торговельних угод та їх змістом.

Розрізняють такі торговельні режими:

1. Звичайний режим існує між державами в разі відсутності міжна­родної торговельної угоди і не передбачає надання однією держа­вою іншій пільг у торгівлі. Такі країни застосовуватимуть до товарів, що ввозяться, максимальні ставки мита.

2. Режим найбільшого сприяння - принцип міжнародних торговельно - економічних відносин, згідно з яким держави на взаємній основі надають оди і одній переваги та пільги стосовно ставок мита і митних зборів, податків тощо, якими користується та (або) корис­туватиметься будь-яка третя держава. Поширення режиму найбіль­шого сприяння веде до створення рівних умов для конкуренції в зовнішній торгівлі.

3. Преференційний режим - особливий пільговий режим здійснення торговельно-економічних зв'язків, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни.

4. Дискримінаційний режим як сукупність дискримінаційних заходів різного характеру застосовується однією країною стосовно іншої, як правило, в разі виникнення між ними напружених відносин або конфронтацій.

Перелік товар в, щодо яких встановлюються спеціальні експор­тно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт чи імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністер­ством економіки.

Надзвичайною формою обмеження урядом зовнішньоторго­вельного обороту є запровадження економічних санкцій, наприклад, торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до пев­ної країни або вивезення із певної країни товарів. Ембарго вводить­ся здебільшого політичних мотивів - здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей. Іноді економічні санкції щодо певної держави ухвалюються ООП, тобто вони мають колективний характер.

Головними економіко-правовими документами, які регулюють розвиток зовнішньоекономічної політики України та сприяють її входженню у світове господарство є Закон України: «Про зовнішньо­економічну діяльність» (квітень 1991 р.), "Про створення експорт­но-імпортного банку» (січень 1992 р.), «Про єдиний митний тариф» (1992 р.). «Про іноземні інвестиції» (березень 1992 р.). «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) еконо­мічних зон» (1993 р.), «Про порядок здійснення розрахунків в іно­земній валюті» (1996 р.) тощо.

Питання для самоконтролю

1. Основні відмінні риси оптової торгівлі.

2. Основні функції оптової торгівлі.

3. Класифікація бірж за об'єктами торгівлі.

4. Класифікація бірж за характером основного асортимент)- то­варів.

5. Контингент учасників біржової торгівлі. Проаналізуйте особ­ливості їх роботи.

6. Відмінності між ф'ючерсною операцією та операцією з реаль­ним товаром в біржової торгівлі.

7. Що таке хеджерування?

8. Особливості операції! купівлі-продажу товарів на аукціоні.

9. Особливості операцій купівлі-продажу товарів па тендері.

10. Основні етапи проведення тендеру.

11. Чим відрізняється тендерна торгівля від торгівлі за допомогою аукціону?

12. Вкажіть основну відмінність між англійським та голландським аукціоном.