13.Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.

Найважл проблема світової економіки поч ХХІ ст. - подолання бідності. бідність характерна насамперед для країн, що розв, де проживає майже 2/3 населення. Великі масштаби бідності- серйозну небезпеку для нац, світов сталого розвитку.

Поряд з підвищенням якості життя в розвинених країнах світу, в багатьох континентах збільшується кількість бідних, що становить загрозу для стабільності світової цивілізації та стійкого економічного зростання. лише 2% доросл населення Землі володіють більше ніж половиною світових багатств. А 10% найбагатших володіють 85% усіх багатств. 90% світових багатств зосереджені в Пн Ам, Європі та кількох багатих країнах Азії. відносно невеликою часткою цих країн у загальному населенні світу. на частку густонаселених Індії, Китаю і всіх країн Африки припадає лише 5% усіх багатств.

кожна друга людина у світі є відносно бідною, а кожна п’ята є абсолютно бідною (менше 1,25 дол.).

Розрив між багатими і бідними країнами становить десятки та сотні разів. Серед причин:

• Історичні: так званий “пізній розвиток” країн.

• Географічні. Клімат, хвороби, невигідне географічне положення.

• Інституціональні - перешкоди, що гальмують розвиток економіки, – хабарництво, корупція.

• Економічні. Програми фінансової допомоги, запроваджені розвиненими країнами, призвели до виникнення величезного зовнішнього боргу.

одним з найважл механізмів мобілізації світового суспільства на вирішення глобальних проблем є міжн конференції, спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН, Світового банку. Моп, вооз. Уряди економічно розвинених країн. громадські організації, фонди. безпроцентні кредити МАР найбіднішим країнам

напрямом вирішення проблеми є покращення життєвого рівня населення є вливання капіталу для модернізації виробництва, що дало б змогу збільшити темпи зростання доходу на душу населення. реальна фінансова допомога у вигляді інвестицій у пріоритетні напрями ек діяльн, в освіту та ох здор, забезп доступу до нових технологій.

розроблення в країнах, що розвив, ефективних національних стратегій розвитку, що спираються на внутрішні економічні ресурси на основі комплексного підходу. постіндустріалізація, лібералізація госп життя і зміна аграрних відносин, пом'якшення нерівн, проведення раціональної демогр політики, стимулюв вирішення проблем зайнятості.

Вони здійснюються перш за все по лінії так званої офіційної допомоги розвитку з боку розвинутих країн у вигляді надання фінансових ресурсів. Ще більші можливості для подолання бідності забезпечують іноземні приватні інвестиції – прямі і портфельні, а також банківські позики.

14.Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.

Пріоритети св.розв.мають тенденцію до розгортання за складним взаємозв’язком з процесами локал. суверенізацій. Гл-я- західноцентрична за походженням усіх можливих власних компонентів (знання, кошти, технології, структури тощо) і є америкоцентричною за тією роллю, яку відіграє в ній США. Така гл-я має змогу до стимулювання розпаду найбільш великих держав і інтеграцій, а також сприяє утворенню нових регіон. інтеграцій переважно ек. типу.

Все це породжує потребу в утворенні наддержавних регулюючих механізмів. Саме тому підвищення ролі ООН як єдиної на сьогодні більш-менш ефективно працюючої наддержавної орг-ї універсального спрямування, є дуже актуальним.

Домінантою подальшого розвитку ООН вважається полінаправленість векторів інтересів країн-членів — постійних членів Ради безпеки. Тут, суперечливі цілі США, ВБ, Фр, РФ і Китаю допомагають зберігати баланс у міжн. політиці і знаходити компроміси. Так, іноді на противагу панівній позиції США пропонується розширення складу Ради Безпеки ООН за рахунок Японії, Індії та Німеччини.

Спільність інтересів різних країн слугує об’єднуючим фактором, завдяки якому ООН на даний момент є єдиною орг-ю, що регулює міжн. відносини. Саме тому, якщо розглядати гл-ю під кер-вом МО, ООН-провідна роль у світ.устрої.

Якщо брати реформовану ООН в якості головного важеля в інституційній орг-ї гл-ї, можна виділити 2 шляхи досягнення цілі стабільності і добробуту в світі: 1).поступове підвищення рівня легітимності Ради Безпеки ООН і рівня її ефективності; 2).еволюція Ради Безпеки ООН у напрямі квазіуряду, Ген.асамблеї — еквівалента нац. парламентів, МВФ — світового центр. банку.

Проте, є і противники. Так, згадується 8.07.2004 р., коли голова Ради Безпеки ООН узаконив воєнну окупацію і тим самим ретроспективно підтримав війну в Іраку, всупереч чинним міжнзаконам і рішенню самої ООН. Отже, в такому разі, для опонентів ООН виникає дилема: припинення д-ті ООН як орг-ї, чи трансформація у принципово новий орган упр-я.

ООН витісняється механізмами G8, ПРИЙН РІШ З УРАХ ВАГОМОСТІ ТА ВПЛИВУ ГОЛОСУЮЧИХ. ООН втяг у внутр.-держ конфлікти.