92. Цивілізаційні фактори геоекономічного лідерства.

Країни-лідери протягом століть нарощували свою могутність. Одним із основних засобів збереження виключного становища країн-лідерів став жорсткий контроль над «високими технологіями». Країни так званого «Наздоганяючого типу» в загальних рисах повторюють шлях лідерів, проте, очевидно, з запізненням.

В останній третині ХХ ст. у світовій економіці помітно посилилися процеси інтеграції. При цьому більш розвинені країни нав'язують свої умови економічної взаємодії менш розвиненим. Створення організації країн - виробників нафти / ОПЕК / стало відповіддю близькосхідних і латиноамериканських країн на дискримінаційну торговельну політику Заходу.

Наслідком нерівномірності розвитку стали глибокі контрасти в рівні життя людей різних країн. 20% населення Землі ділять між собою 80% світових багатств. Сучасний глобальний соціальний порядок має в своїй основі глибоку і зростаючу соціальну нерівність, постійне зростання небезпечних розривів у рівнях економічного розвитку країн.

Отже, сьогодні структуру світової економіки можна уявити у вигляді своєрідної глобальної піраміди. На горі розташовані технологічні та економічні лідери, знизу знаходяться аутсайдери. «Золотий мільярд» населення протистоїть решті 5 мільярдів. Аби така піраміда стійко існувала та розвивалась, в ній необхідний постійний обмін товарами через світовий ринок. Країни-лідери постачають на цей ринок високотехнологічні продукти та продукцію «чистих» виробництв. Середньорозвинуті країни та аутсайдери постачають природні ресурси та продукцію «брудних» виробництв. З бідних країн мігрують люди, котрі закривають прогалини на ринках праці в багатих країнах.

92. Характеристика цивілізацій IV покоління.

На початку XXI ст. у глобальному економічному прос- ігорі серед класичних цивілізаційних груп IV покоління можна виділити:

• авангардні цивілізації. Вони є лідерами глобальної економіки та забезпечують високий рівень багатства і прибутків населення. їх представляють Північна Америка, Західна Європа, Японія, а також нові індустріальні країни;

• цивілізації з приблизно середньосвітовим рівнем розвитку, які мають значний потенціал зростання, але недостатньо його ви­користовують (латиноамериканська і, частково, мусульманська цивілізації, а також країни Східної Європи);

• цивілізації з низьким рівнем економічного розвитку, що пе­ребувають у стадії застою, — африканська цивілізація (на пів­день від Сахари, але без ПАР), частина мусульманських і буддій­ських країн з низьким рівнем прибутку;

• китайська цивілізація, яка поки що має низький рівень еко­номічного розвитку, але стрімко наближається до названих вище груп;

• євразійська цивілізація, що втрачає позиції в світовій еконо­міці й стає об’єктом економічної експлуатації з боку розвинених Цивілізацій.

Тенденції:

- Більша синхронізація економічних циклів і криз, які не ма­тимуть штучних кордонів.

- Спостерігатиметься поетапне утвердження постіндустрі­ального економічного способу виробництва з характерним на­бором і співвідношенням устроїв.

- Чіткіше розмежується ринковий та неринковий сектори за умов зростання частки та значення останнього в зв’язку з випереджальним розвитком соціокультурної сфери, яка не мо­же функціонувати цілком на ринкових принципах, а також розвитку дрібного натурального господарства для власного споживання.

- Можна чекати на зміну співвідношення реальної та «вір­туальної» економіки, що віддзеркалює пропорції відтворення у викривленій реальності фінансово-кредитних цінностей, які обертаються за власними законами. Потужний потік фінансово­го капіталу, посилений можливостями сучасних інформаційних технологій, розширює сферу спекулятивної гри на фондових біржах.