84. Антиглобалістські рухи. Ідеологія і програми.

Антиглобальний рух є загальною назвою сусп. орг-цій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобал. трансформацій. Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глоб. управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.

В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:

1) у короткостроковій перспективі — шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднац. орг-цій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим кор­пораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;

2) у середньостроковій перспективі — анулюванням або реор­ганізацією конференцій наднац.орг-й, та таких, як СОТ, ВМФ,;

3) у довгостроковій перспективі — розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей

Європа: ек.пит.(короткостр.орієнтація)

Лат.Ам.: ідеологічний, поліваріативність ідеологій (більше перспектив)

США: соц..рівність, права, рух зелених, етнічні рухи (довг.)

Азія (Китай): весь ек.проект-антиглоб-й, стінна ідеологія, абс.дезінтеграція

Іслам: глобалізм під ісламс.гаслами

Головною формою антиглобального руху є масові акції, кампанії протесту, акції цивільної непокори. На сьогодні антиглобалізм може бути представленим як лівим так і правим крилом. Праве крило закликає до зміцнення суверенітету і влади національної держави на противагу ТН контролю. Реальним інструментом цього є підтримка національного виробника (АТТАК, Субкаманданте Маркас) Ліве крило відмовляється бачити в державі майбутнє, вважаючи державу інструментом панування і гноблення. Закликає демонтувати державні структури і замінити їх само організованим суспільством.

85. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки

Сувереніте́т — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі незалежно від будь-кого. Розділяють три види суверенітету: державний; народний; національний.

Відносно держав суверенітет розглядається як основний принцип міжнародних правовідносин та істотна ознака сучасної держави в міжнародному праві і визначається як «повнота влади», незалежність держави від інших держав чи міжнародних об'єднань, що виявляється у праві вільно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без стороннього втручання.

Існує думка, що процес Глобалізації являє собою загрозу для суверенітету держав. Так, противники Г з правого політичного флангу все сильніше відчувають загрозу втрати ясно вираженого національного суверенітету. Культурні та етнонаціональні цілі держави вимагають підтримки сильного і ефективного державного регуляторного механізму. Саме тому в Г вбачається найголовніший противник релігійних і родинних цінностей, суспільної солідарності. Проте,стає дедалі очевиднішим те, що, як визначає на сьогодні більшість дослідників, на відміну від різноманітних ілюзій. Г не означає, що держави розчиняться чи втратять власний суверенітет.

Відкрита економіка, тобто національна економіка з високим ступенем включеності в міжнародні економічні відносини, сприяє поглибленню міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва; раціональному розподілу ресурсів залежно від ступеня її ефективності; поширенню світового досвіду через систему зовнішньоекономічних відносин; зросту конкуренції на внутрішньому ринку, який стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

З іншого боку, із зростаючою «відкритістю» економіки пов'язані нові небезпеки макроекономічного характеру.

Індекс Глобалізації, який слугує індикатором відкритості економіки. Індекс Глобалізації синтезує чотири показники: 1)економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у т.ч. зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів; 2)персональні контракти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнарод-них телефонних переговорів, пошто­вих відправлень та переказів; 3)розвиток глобальних технологій, а саме кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-сайтів; 4)включення в глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях, участь у миротворчих місіях, міжнародні угоди та кількість посольств.