82.Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу.

Центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури сусп-ва. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками: 1. перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; 2. переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків; 3. провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4. орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології; 5. прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Отже,в основі постіндустріал лежить зростання нового технол способу вир-ва, в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп ютеризація. В суч глобалізов світі, крім країн-лідерів постіндустр глобалізація-цивіліз розв, дуже багато держав, які перебув лише в індустр (Рос, Україна, Китай,) і навіть доіндустстадії розв (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у суч умовах є його закономірністю. Саме тому не можна забувати і про сильну поляризацію світу, коли доходи населення розвинених країн на кілька порядків вищі за малорозвинуті.

83. Глобальні виміри демографічної проблеми

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства.

Проблеми:

1. стрімке зростання нас-(демограф. вибух), у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції (демогра­ф. криза), в економічно розвинених країнах;

2. неконтрольовану урбанізацію в краї­нах, що розвиваються;

3. кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах; 4. стихійну внутр. й зовн. міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча–у республіці Чад (39 років).

За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130млн. людей, вмирає 50млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей.

Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів: забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуг-ня. Останнє ж неможливе без розвитку НЕ на основі індустріалізації і модернізації с/г, без розвитку освіти, рішення соці. питання.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона­селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере­дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви­ваються.