63. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації.

До індустріально розвинутих країн, належать держави - члени ОЕСР. Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому госп-ві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Про рівень екон. розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина нац багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг. Саме ці країни несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глоб тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід світового розвитку. Глоб. егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучасних загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Глобальні країни-лідери сьогодні поставлені перед стратегічною альтернативою: або забезпечити поступовий, еволюційний, якісно новий розвиток всього глобалізованого світу, або зі­ткнутися з такими новими глобальними проблемами, з якими вони будуть самі неспроможні справитись, а світ і світовий ресурс для них уже буде втрачено назавжди.

Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди від глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну мало кваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торгових витрат, страхування рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення.

64. Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації

Фінансами ТНК є система різних економічних систем, що допомагають ефективніше використовувати власний і позичковий капітал компанії для подальшого зростання капіталу, тобто отриманні максимального прибутку за мінімальних ризиків.

В умовах ринкової економіки доцільно визначити наступні функції фінансів ТНК: 1.використання грошових активів – використання капіталу, доходів компанії на впровадження власного фінансового плану;2.формування капіталу – процес безперервного відтворення та примноження фінансової стійкості ТНК;3. контроль капіталу – використовується для контролю за дотриманням матеріально-речових відносин при використанні та формуванні капіталу корпорації. В

організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки:• фінансово-економічний;• індустріально-промисловий;• торговельно-комерційний.

Фінансово-економічний блок — це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди й компанії.

Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фінансових коштів. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

В усьому світі основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування (у формі боргу або емісії акцій).

У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

Форми залучення фінансових коштів тісно пов'язані з розміром фірми. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.