Кримінальна відповідальність

Скоєння злочину тягне за собою кримінальну відповідальність, яка є одним із видів юридичної відповідальності, найсуворішою порівняно з іншими її видами

Кримінальна відповідальність – це правовий наслідок споєння злочину, який полягає у застосуванні до винного державного примусу у формі кримінального покарання

Підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину

Притягнення до кримінальної відповідальності означає порушення кримінальної справи компетентними органами, пред’явлення обвинувачення особі, яка вчинила злочин, віддання її до суду і судовий розгляд

Лише суд має право визнати громадянина винним у вчиненні злочину і призначити йому покарання згідно із законодавством та конкретною життєвою ситуацією, з урахуванням пом’якшуючих та обтяжуючих обставин

4. У кримінальному праві поняття злочину, є фундаментальною категорією, оскільки вчення про нього лежить в основі всіх кримінально-правових норм.

Частина 1 ст. 11 КК передбачає: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

У ч. 2 зазначеної статті закріплені три ознаки злочину:

1) суспільна небезпечність діяння;

2) винність особи;

3) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність

Перші дві ознаки — суспільна небезпечність і винність — є матеріальними, що розкривають соціально-психологічну природу злочину, третя — формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому зав-дається шкода відносинам, які охороняються кримінальним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

Кримінальна відповідальність настає тільки за наявності вини, за якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Протиправність — це формальна ознака злочину. Вона означає обов'язкову наявність його в кримінальному законі на момент вчинення злочину.

Одним з елементів протиправності є караність злочину. Караність злочину випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом саме як злочин.

Злочин – суспільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Поняття складу злочину

Склад злочину являє собою певну сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне

Сукупність зазначених ознак наводиться тільки і кримінальному законі

Перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним

Склад злочину трансформується у відповідальність за вчинений злочин

Об’єкт злочину відображає те, на що завжди посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди. Об’єкт злочину визначається тими суспільними відносинами, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди суб’єкту злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчиняє злочин. Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочинів. Суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психологічні процеси, свідомість, волю особи в момент споєння злочину. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину.

Види умислу:

• прямий (особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настанню.

• Непрямий (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки. Вона не бажає, але допускає настання цих наслідків).

Злочинна самовпевненість полягає у такому ставленні суб’єкта злочину, як передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків діяння, при цьому особа легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість має місце тоді, коли особа взагалі не передбачає навіть можливості настання суспільно небезпечних наслідків, але вона в силу певних обставин повинна була їх передбачати.

Змова між співучасниками підлягає покаранню, якщо вона визнана зумисною. Якщо ж особа об’єктивно ненавмисно сприяє іншій у здійсненні злочину або не доносить на неї, то така причетність особи до злочину не є співучастю і має назву дотичності до споєння злочину і карається лише умовах, прямо названих у законі (переховування, не інформування).